Зміст (стр. 22 )

Для вимірювання показників економічного розвитку господарського комплексу використовується система статистичних показників, яка містить у собі перелік груп показників. Їх доцільно розподілити так:

·  загальносистемні (загальноекономічні) – валовий внутрішній продукт, чистий дохід, валова додана вартість, відрахування в бюджет, середньодушовий дохід тощо;

·  ефективності економіки – продуктивність праці, ресурсо-енергоємність виробництва товарів та послуг, співвідношення обсягів експорту та імпорту товарів і послуг, виробництва і споживання, ввозу та вивозу;

·  збалансованості та комплексності соціально-економічного розвитку регіону – обсяги виробництва і витрат, пов’язаних з ним, відношення споживання ресурсів до виробництва товарів та послуг, відношення виробництва і споживання населенням та на господарські потреби;

·  структурні – демографічний склад населення, зайнятість, ресурсоспоживання, невиробниче споживання населенням товарів і послуг, галузева й територіальна структура господарства;

·  залучення у виробництво природно-ресурсного, соціально-демографічного та виробничого потенціалу – освоєння території, сільськогосподарське використання ґрунтів, відсоток зайнятого населення з усієї його чисельності, потужності галузей матеріального виробництва та інфраструктури;

·  соціального забезпечення населення – обсяг послуг і споживання на душу населення товарів широкого вжитку, забезпеченість населення послугами ринкової інфраструктури, фонд заробітної плати, рівень оплати праці, індекс вартості життя;

·  екологічного стану – рівень забруднення атмосферного повітря, грунтів та води, норми допустимих концентрацій шкідливих речовин, ступінь збереження (деградації) природних ресурсів, наявність надзвичайних ситуацій екологічного характеру;

·  науково-технічного розвитку – науково-технічний рівень продукції, рівень комп`ютеризації й автоматизації виробництва, наукоємність виробництва, кількість та рівень впровадження науково-технічних розробок;

·  соціальні процеси регіонального розвитку – рівень злочинності, структура й кількість правопорушень та адміністративних проступків, судових вироків, травматизм та смертність на виробництві, рівень дитячої праці, співвідношення кількості шлюбів і розлучень, наявність та поширеність “соціальних хвороб”, наркоманії тощо.

Використання показників розвитку господарського комплексу країни включає в себе: відхід від орієнтації на хижацьке ставлення до природно-ресурсної бази, запровадження екологоорієнтованих концепцій використання ресурсів на основі економічних методів регулювання ресурсовикористання; реорганізацію господарювання у напрямі мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище; міжнародне співробітництво з метою вирішення першочергових завдань соціально-економічного розвитку як із традиційними партнерами по Східній Європі та СНД, так і з країнами Євросоюзу, Америки, Азії та ін.; підвищення рівня комплексності використання сукупної ресурсної бази національного господарства, збалансування участі в економічному циклі всіх складових економічного потенціалу; обов’язкове поєднання ресурсовикористання з відповідними природовідновлювальними заходами.

Шляхи й засоби використання системи показників мають опиратися на ефективні ринкові механізми розвитку з обов’язковим державним контролем та регулюванням соціально-економічних процесів і природно-господарської збалансованості господарювання.

Господарство України за змістом національне. Проте за структурою воно ще значною мірою не відійшло від господарського комплексу колишнього СРСР. Наша держава не ліквідувала всі атрибути централізовано-адміністративної системи. Її економіка характеризується надмірною часткою важкої індустрії, незначним розвитком виробництва товарів широкого вжитку і тривалого користування. Продовжується економічна криза. Становлення повноцінного національного господарства ще повинно бути здійснене.

Методи економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництв господарського комплексу включають у себе такі основні етапи: аналіз розміщення і розвитку галузі; визначення умов і факторів розвитку галузі на перспективу; визначення оптимального варіанта розвитку.

У нашій державі на сучасному етапі доцільно перебудувати сферу планування розміщення продуктивних сил господарського комплексу на державному та регіональному рівнях з урахуванням як напрацювань розвинутих країн ринкової економіки, так і власного досвіду.

7.2. Структура і ситуація в господарському комплексі

Основні етапи перетворень у господарському комплексі України. Помилки, допущені під час формування макроекономічної політики. Інвестиції в основний капітал. Галузева структура господарського комплексу України. Програма структурної перебудови економіки.

Якщо розглядати соціально-економічні трансформації в нашій державі через призму макроекономічних показників, можна виділити основні чотири етапи: 1991 – 1994 рр. – повного розбалансування старої адміністративно-командної системи, що характеризувався прискореними темпами падіння ВВП, обсягів промислового виробництва, гіперінфляцією, зубожінням населення; 1995 – 1999 рр. – активного становлення ринкової інфраструктури, який ознаменувався зниженням інтенсивності падіння ВВП та обсягів промислового виробництва, зміцненням національної грошової одиниці, загостренням демографічної кризи; 2000 – 2007 рр. – держава вийшла на траєкторію економічного зростання; 2008 р. – по даний час – фінансово-економічна криза та її наслідки, які призвели до девальвації гривні, інфляції, падіння обсягів виробництва та зубожіння основної частини населення.

Під час формування макроекономічної політики було допущено ряд помилок.

Невдало проведена приватизація. Не виправдала себе сертифікатна приватизація, яка не забезпечила структурну перебудову економіки. Не з’явився ефективний власник. Не сформовано середній прошарок, що повинен стати генератором ринкових перетворень, фундаментом економічної і політичної стабільності в суспільстві.

Податкова система не зорієнтована на ринок. Через надмірно високі податки вона руйнує виробництво, а не стимулює його.

Не створена законодавча база, яка регулювала б діяльність природних монополій, що вносить дисбаланс у ціновий паритет між окремими галузями і негативно впливає на розвиток економіки в цілому.

Не вдалося сформувати дієздатний апарат управління ринковими перетвореннями, перебудувати функціональні структури і методи їх роботи. Не вирішене питання переходу від галузевого до функціонального управління просторовим розвитком.

У державі досягнута грошова стабілізація, не підтверджена фінансовою і бюджетною стабільністю, в основі яких має бути реальне зростання ВВП, його достатність для подальшого розвитку.

Необхідно здійснити зміни у законодавчій сфері відносно зменшення трансакційних витрат, що визначають умови і межі ринкової діяльності. Маються на увазі витрати, не пов’язані з укладанням господарських договорів – пошук необхідної інформації, дозвіл санепідемстанції на певний вид діяльності тощо.

Необхідно визначитись з довгостроковими головними соціально-економічними цілями та пріоритетами розвитку науки і техніки, галузей економіки відповідно до соціально-політичних завдань та реальних фінансово-економічних можливостей держави і в цьому напрямку проводити своєчасне та в достатніх обсягах інвестування.

Детальніше розглянемо галузеву структуру господарського комплексу України. Весь комплекс можна поділити на укрупнені галузі. Зокрема, до промисловості входять наступні галузі: електроенергетика; паливна, атомна промисловість; чорна металургія; кольорова металургія; хімічна і нафтохімічна; машинобудування й металообробка; лісова, деревообробна й целюлозно-паперова; будівельних матеріалів; скляна й фарфоро-фаянсова; легка; харчова; борошномельно-круп’яна й комбікормова; медична та поліграфічна.

Кожна з укрупнених складається з простих галузей. Наприклад, машинобудування й металообробка включає близько 60 галузей, хімічна й нафтохімічна – 15, будівельних матеріалів – теж 15 і т. д. Галузі можуть поділятись на підгалузі. Так, у складі вугільної промисловості розрізняють кам’яновугільну та буровугільну. Найдрібнішою одиницею галузевої структури господарства виступає вид виробництва.

Можливість макроекономічних зрушень на користь промисловості обмежується необхідністю розвивати інші сфери матеріального і нематеріального виробництва, відставання яких не повинно бути заповнено інтенсифікацією міжнародного обміну.

Соціально-економічні перетворення, які спрямовані на подолання міжгалузевих диспропорцій, а також вдосконалення форм і методів управління економікою, створюють додаткові передумови і стимули до поглиблення індустріалізації, прискорення промислового та науково-технічного розвитку. Враховуючи сучасний стан економіки України, програма її структурної перебудови повинна включати: відновлення базових галузей промисловості на новій технічній основі; отримання прибуткової діяльності промислових і сільськогосподарських підприємств; забезпечення плідної роботи науки, освіти, охорони здоров’я і культури; підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

7.3. Розвиток галузей промисловості

Недосконалість державної промислової політики. Реалізація продукції промисловості за видами діяльності. Нормативне забезпечення промислової політики. Промисловий пукнт, промисловий центр, промисловий вузол, промисловий район. Фактори впливу на промислове виробництво. Вибір найбільш раціонального варіанта промислової політики.

В українській промисловості за роки незалежності відбулась кардинальна перебудова. Вона зумовлена зміною політичного ладу та новими відносинами власності. Проте система управління не змінилась відповідно до ситуації і, як результат, державні органи не мають реальних важелів впливу на підприємства та не в змозі вирішити їх проблеми. Не існує дієздатних механізмів взаємодії між приватизованими підприємствами і органами державного управління з точки зору макроекономічного планування та впровадження довгострокових стратегій. Кожен із суб’єктів виконує власні завдання, часто не враховуючи інтересів іншого. Подібна система під впливом зовнішніх факторів або внутрішніх конфліктів призводить до кризових явищ. Головним недоліком, що може призвести до негативних наслідків, є відсутність цілісної та конкретної політики розвитку галузей.