Зміст (стр. 34 )

Розглянемо найбільші центри окремих видів харчової промисловості: борошномельно-круп’яна – Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Львів, Одеса, Миколаїв, Харків; цукрова – 152 діючих і законсервованих заводи в десяти бурякосіючих областях; олійнопереробна – найбільш потужні підприємства Пологівський олійно-екстракційний завод Запорізької області, олійноекстракційні заводи у Дніпропетровську та Донецьку, Запорізький, Одеський і Слов’янський олійно-жирові комбінати, Спільне підприємство “Долія” Херсонської області, Кіровоградолія; плодоовочеве виробництво – Ізмаїл, Одеса, Сімферополь, Херсон; молочна підгалузь – Волинська, Дніпропетровська та Черкаська області, міста Київ, Кременчук, Миколаїв, Харків; м’ясопереробка – Вінниця, Дніпропетровськ, міста Донбасу, Київ, Полтава, Одеса, Харків.

У харчовій промисловості мають впроваджуватися сучасні технології комплексної переробки продукції та підвищення її конкурентоспроможності. Передбачається також розширення виробництва імпортозамінної продукції.

9.8. Комплекс транспорту і зв'язку

Особливості транспортної галузі. Обсяги перевезень вантажів за видами транспорту. Сучасний стан транспортної інфраструктури. Залізничний транспорт. Цивільна авіація. Морський флот. Автомобільний комплекс. Нафтопроводи і газопроводи. Зв’язок та галузь телекомунікацій. Обсяги послуг зв’язку. Проблеми телекомунікацій. Оператори фіксованого та мобільного зв’язку, конкуренція між ними.

В комплекс входять фактично два різних спрямування – транспорту і зв’язку. Розпочнемо з вивчення транспортної галузі. Транспорт забезпечує перевезення вантажів у всіх галузях господарського комплексу країни, а також зв'язок між окремими територіями. За призначенням транспорт відноситься до: загального користування, відомчого і особистого призначення. За особливостями та сферою використання його розподіляють на наземний (залізничний та автомобільний), водний, повітряний і трубопровідний. Транспортна інфраструктура – це сукупність рухомого складу, технічного обладнання, шляхів сполучення та засобів управління і зв’язку.

Надамо обсяги перевезення вантажів за видами транспорту в Україні (табл. 1.12).

Таблиця 1.12

Перевезення вантажів за видами транспорту

(млн т)

Роки Транспорт	1990	1995	2000	2005	2007	2008	2009	2010
Всього	6286	2456	1529	1805	1990	1972	1625	1765
Наземний	6167	2422	1514	1784	1965,4		1615 3	1754
Залізничний	974	360	357	450	514	499	391	433
Автомобільний	4897	1816	939	1121	1255	1267	1069	1168
Трубопровідний	296	246	218	213	196	187	155	753
Водний	119	34	15	21	24	19	10	11
Морський	53	21	6,3	8	9	8	5	4
Річковий	66	13	8,3	13	15	11	5	7
Повітряний	0,2	0,0	0,0	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1

Україна має розвинуту транспортну мережу, до якої входять: 22 тис. км залізничних колій, 169,4 тис. км автомобільних доріг, 4,2 тис. км річкових судноплавних шляхів, майже 47 тис. км нафто - і газопроводів, 19 морських і 10 річкових портів, 36 аеропортів.

Перевізну діяльність залізничного транспорту забезпечують 174939 вантажних і 8429 пасажирських вагонів, 2718 тепловозів, 1796 електровозів, 1443 електропоїздів, 186 дизель-поїздів. Фізичний знос електровозів, тепловозів, електропоїздів і дизель-поїздів складає 85 – 90 %. Майже 45 % рухомого складу відпрацювали нормативний термін експлуатації. Така ситуація склалася в результаті тривалого недофінансування програм капітальних вкладень залізниць. Щорічно в оновлення рухомого складу інвестується близько 2 млрд грн власних коштів при потребі 7 млрд грн.

Обсяги перевезень різними видами транспорту в структурі експортних, імпортних та транзитних вантажопотоків мають істотні коливання. Найбільша частка у експортному вантажопотоці припадає на залізничний транспорт – 64,5 % та морський – 29,8 %. Залізницями перевозяться весь кокс і метал, основна частина руди та мінеральних добрив. В імпортному і транзитному вантажопотоках визначальна частка припадає на транспортування трубопроводами – 63,2 % і 67,7 % відповідно. Залізницями транспортується 27,3 % імпорту і 28,5 % транзиту.

Цивільна авіація як складова єдиної транспортної системи України вирішує завдання щодо організації міждержавних транспортних зв'язків, задоволення потреб господарського комплексу і населення в авіаційних перевезеннях та роботах як на території України, так і за її межами.

Географічне розташування та кліматичні умови України сприяють розвитку морського транспорту. Найбільш потужні морські порти – Ізмаїл, Іллічівськ, Керч, Миколаїв, Одеса, Севастополь, Херсон, Феодосія та Ялта. Організаційно морський транспорт об'єднаний у три пароплавства – Азовське, Чорноморське та Українсько-Дунайське. Всього в державі є 18 портів, 8 судноремонтних заводів, 175 перевантажувальних комплексів. Український флот має у своєму складі в основному судна, які відпрацювали амортизаційний термін і потребують заміни. Модернізації також вимагає виробнича база флоту.

Найбільш важливими автомобільними шляхами є Москва – Харків, Київ – Брест, Львів – Київ, Харків – Ростов-на-Дону, Дніпропетровськ – Запоріжжя – Сімферополь, Київ – Одеса.

Автомобільний комплекс потребує оновлення та оптимізації структури за вантажністю. Також необхідний розвиток мережі автошляхів. При цьому світовий досвід показує, що саме в часи світових криз будівництво автомобільних доріг набуває першочергового значення завдяки можливості створення додаткових робочих місць.

В Україні діють 12 нафтопроводів загальною довжиною 2,6 тис. кв. км. Найбільші з них: Битків – Надвірна Івано-Франківської області; Гнідинці – Прилуки Чернігівської – Кременчук Полтавської областей – Херсон; Долина Івано-Франківської – Дрогобич Львівської областей; “Дружба” (європейський нафтопровід); Качанівка – Охтирка Сумської області; Кременчук – Лубни – Київ; Кременчук – Черкаси; Самара – Лисичанськ – Кременчук – Херсон. Нафтопроводами поставляється близько 90% всієї потрібної Україні нафти в основному з Росії. Проте нагальною є потреба в інших джерелах нафтопродуктів та засобах їх доставки.

Довжина газопроводів становить 33 тис. кв. км. Газ поставляється з Російської Федерації – 80 %, Туркменістану – 5 % і власного видобутку – 15 %. Найбільші газопроводи: Шебелинка – Брянськ; Шебелинка – Диканька – Західні райони України; Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів; Прикарпаття – на Польщу, Чехію і Словаччину; Північний Кавказ – Москва через Східну Україну. Необхідні альтернативні джерела видобутку та постачання газу.

Крім того Україна є транзитною державою з постачання газу і нафти в Центральну та Західну Європу з Росії.

Одна із стратегічних для будь-якої країни галузей – зв’язок та галузь телекомунікацій, розвиток яких є важливим чинником покращення ситуації. Вони є з’єднувальною ланкою як промислової сфери, сфери послуг і споживачів, так і географічно розрізнених частин країни.

Операторами усіх форм власності за 2010 р. надано послуг зв'язку на 27,1 млрд грн, що на 11,2 % більше, ніж за 2005 р., з них населенню – 10,1 млрд грн.

Проблемою розвитку телекомунікацій є наявність близько 70 % аналогових АТС від їхньої загальної кількості. На модернізацію комунікацій потрібно близько 19 млрд дол. США. В Україні капітальні інвестиції в розвиток телекомунікацій становлять 0,3 % ВВП. Для порівняння, у Німеччині – 4,8, у Франції – 3,1 %. Телекомунікації України значно відстають від телекомунікацій розвинутих країн як за обсягами, так і за рівнем технологій.

Оператори мобільного зв’язку функціонують у конкурентному середовищі, однією з причин якого є те, що вони з’явилися разом із появою ринкових відносин. Конкурентне середовище спонукає операторів працювати більш ефективно, орієнтуючись на принципи сучасного маркетингу.

9.9. Виробництво товарів широкого вжитку і тривалого користування

Виробництво продукції групи “Б” в Радянському Союзі. Регіони, де виробляється найбільше товарів тривалого користування. Підприємства легкої промисловості: деякий ріст обсягів виробництва, застарілі виробничі потужності, недостатні інвестиції. Інші напрямки легкої промисловості – текстильна, хутрова, шкіряна, взуттєва, галантерейна, поліграфічна, фарфорова.

Виробництво непродовольчих товарів найбільше зосереджено в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Харківській, Чернігівській областях та Києві. В них виробляються більше 2/3 непродовольчої продукції країни.

В даному підрозділі доцільне вивчення підприємств легкої промисловості, які спеціалізуються в цьому секторі виробництва.

Завданням легкої промисловості є забезпечення населення тканинами, одягом, взуттям, а інших галузей – технічними тканинами тощо. У 1990 р. тут функціонувало майже 2000 підприємств, з них понад 1200 – у швейній промисловості. Серед інших підгалузей – текстильна, взуттєва, шкіряна, вовняна, хутрова. Недоброякісна конкуренція дешевих, завезених в основному нелегальним шляхом без сплати податків, недоброякісних товарів з Китаю, інших країн Південно-Східної Азії, Туреччини тощо підірвала позиції підприємств легкої промисловості в 90-х рр. минулого століття. Вплинули тут і розрив давніх господарських зв’язків, вимивання обігових коштів, їх відсутність для закупівлі сировини за кордоном. Проте за останні роки (2003 – 2010 рр.) обсяги виробництва основних видів продукції легкої промисловості дещо стабілізувалися (табл. 1.13).