Зміст (стр. 51 )

Внутрішні фактори розвитку – це ресурси та потенціал, що є у розпорядженні території та за допомогою яких вона реагує на зміну зовнішніх факторів.

Перелік та характеристику внутрішніх факторів розвитку можна подати так:

1. Природно-ресурсний фактор, що характеризується станом і прогнозними оцінками земельних, водних, лісових, мінерально-сировинних, оздоровчих і рекреаційних ресурсів та станом природного середовища.

2. Економічний фактор – оцінюється за обсягами, структурою, рівнем використання, ступенем зношеності основних фондів, розгалуженістю виробничої бази, часткою наукоємних інвестиційноспроможних галузей і підприємств, здатних до реалізації інноваційної моделі економічного зростання, ступенем кваліфікації трудових ресурсів, потужністю, технічним станом та щільністю інженерно-транспортної інфраструктури.

3. Науково-технічний фактор – його оцінка здійснюється за показниками наявності науково-дослідних, дослідно-експериментальних, упроваджуючих, інформаційних, проектних організацій, вищих навчальних закладів, їх відповідності спеціалізації економіки, кількості та якісної характеристики наукових кадрів, наявності наукових розробок світового рівня, кількості отриманих патентів.

4. Стан оточуючого природного середовища, що характеризується рівнями забруднення водного та повітряного басейнів, ґрунтів, обсягами накопичення всіх видів відходів та їх структурою, акустичним дискомфортом, електричними і магнітними полями, випромінюванням і опромінюванням, потужністю, структурою та перспективами нарощування елементів екологічної мережі (заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників, заказників, екологічних коридорів тощо).

5. Трудовий фактор – його оцінка включає в себе визначення існуючої та прогнозованої кількості і вікової структури трудових ресурсів, їх кваліфікації, зайнятості та стану на ринку праці (кількості і рівня безробіття тощо).

6. Туристичний фактор – оцінюється за наявністю, кількісною та якісною характеристиками історико-культурних (історична спадщина), природно-кліматичних і медико-санітарних умов, лікувально-оздоровчих, рекреаційних ресурсів, розвитком туристичної інфраструктури.

7. Рівень природно-технічної безпеки – характеризується переліком, структурою, розміщенням потенційно небезпечних об'єктів та інших джерел виникнення надзвичайних ситуацій, їх розподілом за групами ризику, параметрами зон уражень (площею території, кількістю населених пунктів і населення) та наслідками надзвичайних ситуацій, станом об'єктів, переліком, вартістю та джерелами фінансування запобіжних заходів.

8. Просторово-економічний фактор (опорний каркас території) – його оцінка здійснюється шляхом виявлення основних ліній та вузлів соціально-економічного розвитку і тяжіння інвестицій: існуючих чи намічених міжнародних транспортних коридорів, інших інфраструктурно-комунікаційних магістралей, великих річок, узбережжя морів, прикордонних смуг та розташованих на їх перетині міст, а також зон їх стимулюючого впливу.

Показники інфраструктури не оцінюються в жодній з груп, хоча вона є важливим фактором розвитку, оскільки високий рівень інфраструктури є передумовою ефективності капіталовкладень і, відповідно, це додатковий чинник зацікавленості потенційних інвесторів. Окрім того зазначений перелік факторів включає економічні та частково екологічні внутрішні фактори розвитку регіону і повністю ігнорує соціальну складову. Дані недоліки мають бути усунені в подальшому.

Детальніше зупинимось на трудовому факторі і його ролі в розвитку суспільства.

У різних суспільних умовах люди по-різному ставляться до праці. Голод, холод, небезпека при зустрічах із хижаками примушували людину до спільного життя та праці у первісному суспільстві. В експлуататорських суспільствах, крім цього, спрацьовує особиста чи економічна залежність. Постсоціалістичні перехідні суспільства мають виробити свої суспільні підойми приведення в дію продуктивної сили трудових ресурсів. Оскільки йдеться про перехідні суспільства, роль суспільної форми у відродженні їх продуктивних сил зростає, бо такому суспільству особливо необхідна консолідація багатоукладної економіки. Ситуацію посилює необхідність відродження виробничого потенціалу України, щоб вона остаточно не закріпилася на нижніх щаблях економічного розвитку.

Об’єктивним критерієм конструктивності майбутнього курсу реформ є їх здатність пробудити і підняти працьовитість широких кіл трудящих мас, оскільки тільки вони здатні відродити Україну. Це буде той об’єктивний суспільно-економічний лад, якого наша держава чекає протягом тривалого часу.

Продуктивні сили схильного до гуртової діяльності українства, якщо така діяльність не організується, швидко руйнуються. За Конституцією в Україні має активно діяти місцеве самоврядування. Реальна активна участь у вирішенні спільних справ для українства важить значно більше, ніж, наприклад, для громадян Західної Європи чи Сполучених Штатів Америки. На жаль, поки що місцеве самоврядування в державі, особливо на рівні територіальних громад, практично не працює. Всіма справами керують місцеві адміністрації. За відсутності громадянського суспільства, в умовах “віртуальної” економічної системи, продуктивні сили православного слов’янства неминуче атрофуються, а суспільство деградує. Щоб наповнити їх новою силою, необхідні дві умови:

1. Переорієнтація реформ на побудову громадянського суспільства. Тільки так може відродитися українська працьовитість.

2. Організація ефективної праці та виробництва в країні. Йдеться про реальну демократизацію всієї системи управління, посилення відповідальності за стан економіки і суспільства, роботу щодо відродження ослаблених і створення нових сучасних підприємств, рівні умови конкуренції різних форм власності та інше.

Відродження продуктивних сил України забезпечить демократичне соціальне суспільство, економіка якого працюватиме на людину. Це багатоукладне перехідне суспільство, майбутнє якого визначить еволюційний розвиток рівноправних соціально-економічних укладів. Треба домогтися усвідомлення народом і владними структурами необхідності спрямування реформ у напрямі побудови саме такого суспільства. Це значно підвищить трудовий потенціал України як фактор сталого розвитку її продуктивних сил.

13.2. Зовнішні фактори сталого розвитку продуктивних сил

Вигідність геоекономічного та геополітичного положення. Вплив макроекономічної ситуації. Реальний прогнозований вплив зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної ситуації. Внутрішній ринок як фактор стабілізації розвитку країни. Залізо - та марганцеворудні ресурси. Загальні ресурси і сприятливі умови. Унікальні виробничі комплекси. Транзитний потенціал. Бальнеологічні природні ресурси. Стратегія партнерства.

Зовнішні фактори розвитку – це фактори, що не залежать від дій влади та бізнесу, умов, але справляють істотний вплив на розвиток території. До них можна віднести макроекономічну ситуацію у державі, економіко-географічне розташування, рівень розвитку науково-технічного прогресу тощо.

У методичних рекомендаціях щодо формування регіональних стратегій розвитку перелік та характеристика зовнішніх факторів викладені у такому розрізі:

1. Вигідність геоекономічного та геополітичного положення в системі прилеглих регіонів або країн – визначається наявністю мережі міжнародних транспортних коридорів, загальнодержавних і міжрегіональних комунікаційних магістралей тощо.

2. Вплив (реальний та прогнозований) макроекономічної ситуації – оцінюється за результатами розвитку економіки країни, кон'юнктури внутрішнього ринку, соціально-політичної стабільності в державі тощо.

3. Вплив (реальний і прогнозований) зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної ситуації – оцінюється на основі здійснення якісної і кількісної характеристик зовнішніх зносин, міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв’язків (включаючи участь у транскордонному і міжрегіональному співробітництві), оцінки кон'юнктури світового ринку, зовнішньополітичної ситуації в країнах, що є основними діловими партнерами.

В Україні загальнодержавні чинники соціально-економічних процесів є визначальними порівняно з регіональними складовими. Одночасно в цифрових показниках, що характеризують темпи падіння або зростання економічної та соціальної сфер, проявляються регіональні особливості управління, вміння владних структур на місцях компенсувати чи уповільнити негативні наслідки рішень вищого керівництва, задіяти здобутки та пріоритети.

Зупинимось на даних факторах дещо детальніше, приділивши особливу увагу зовнішньоекономічному та геоекономічному і геополітичному факторам у їх логічному поєднанні в розвитку держави і її регіонів.

Україна, набувши у 1991 р. статусу суб’єкта міжнародних відносин, в реальних умовах складного розвитку її економіки та нової ситуації в сучасних світогосподарських зв’язках була змушена шукати своє місце у світовій спільноті. Стали необхідні максимальне використання виробничої спеціалізації держави, що склалася протягом тривалого історичного періоду, поетапне створення моделі національної економіки з урахуванням міжнародного поділу праці, інтеграції більшості країн у блоки і союзи, поєднання економік ряду держав, створення єврорегіонів, транскордонного співробітництва та ін.

Україна має значні конкурентні переваги у важливих секторах світогосподарської системи і за певних умов може активно включатися у глобальні економічні процеси.

Це, зокрема, стосується унікального внутрішнього природно-ресурсного фактора, який має значний вплив на фактор зовнішньоекономічної діяльності. Мова йде про залізо - та марганцеворудні ресурси, які можуть відігравати важливу роль у розвитку власної та світової економіки як її природна база. Природні умови суттєво доповнюються наявними виробничим, науково-технічним і трудоресурсним факторами.

Разом з тим, забезпечення зацікавленості міжнародних економічних центрів у високотехнологічному та економічно доцільному використанні зазначених запасів є дуже гострою проблемою, оскільки у випадку освоєння подібних ресурсів у інших країнах Україна може втратити потенційні переваги.

Земельні ресурси світового значення мають Лісостепова і Степова зони нашої держави. Даний фактор доповнюється сприятливими агрокліматичними умовами. Тут можуть вирощуватися і в подальшому перероблятися продукти харчування, в тому числі органічна продукція, які забезпечуватимуть продовольством населення багатьох країн.