Зміст (стр. 60 )

а) абсолютно чисте повітря;

б) не забруднена відходами підприємств вода;

в) гранично допустима концентрація;

г) ґрунти з високим вмістом гумусу.

7. Запровадження екологічного аудиту в Україні:

а) не відбулося;

б) відбулося одночасно із отриманням незалежності;

в) є наслідком планової економіки;

г) розпочалося після прийняття закону “Про екологічний аудит”.

8. Яку роль у підвищенні якості навколишнього природного середовища відіграє еколого - економічний аналіз?

а) не стосується якості довкілля;

б) підвищує рівень екологізації в господарській діяльності;

в) впливає на соціальні фактори розвитку;

г) сприяє міжнародному екологічному співробітництву.

9. Екологічний моніторинг у більшості розвинутих країн характеризується:

а) діяльністю приватизованих структур;

б) міжнародними екологічними спостереженнями;

в) застосуванням автоматизованих методів спостереження;

г) широкою участю громадськості.

10. Просторова одиниця для проведення екологічного моніторингу передбачає визначення кордонів відповідно:

а) водозабору (басейну) ріки;

б) території макроекономічного району;

в) адміністративної області;

г) рельєфу території.

Відповіді

Тема 2	Номер тесту	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Правильний варіант

2.8. Рекомендована література:

1.  Аніщенко екології: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009. – 148 с.

2.  Аніщенко ізаційні засади практичного впровадження екологічного аудиту на промислових підприємствах України / В. О. Аніщенко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. – №1. – С. 160–163.

3.  Голіков А. П., , Чорномаз іональна економіка та природокористування / за ред. Голікова А. П.: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 352 с.

4.  Дишловий І. М. Розвиток туризму як стимулюючий фактор оздоровлення екологічної ситуації на території / І. М. Дишловий // Екологічний вісник. – 2010. – № 2. – С. 26-27.

5.  Інформаційно-аналітичні складові у сфері раціонального природокористування у регіонах України / С. Довгий, О. Черепін // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №6. – С. 174–179.

6.  І., , та ін. Екологія: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – 371 с.

7.  Екологобезпечний економічний розвиток сільських територій і територіальний землеустрій / О. Дорош // Замлевпорядний вісник. – 2011. – №7. – С. 30-33.

8.  Манів З. О., Луцький І. М., Манів іональна економіка: Навчальний посібник. – Львів: “Магнолія 2006”, 2009 – 638 с.

9.  Олійник Я. Б., , Пасько іональна економіка: Навчальний посібник. – К.: КНТ, Видавець , 2007. – 444 с.

10.  Онопрієнко вдосконалення державної політики України у галузі енергозбереження як основа підвищення експортного потенціалу України / ієнко // Держава та регіони. – 2007. – №3. – С. 315–318.

11.  Паппу концепції екологічного аудиту території / // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. – №7. –С. 169–174.

12.  Савченко іональна економіка: Навчальний посібник / . – К., 2012. – 342 с.

13.  Сало І. В., Єпіфанов іональна економіка: Навчальний посібник. К.: Наукова думка, 1999. – 341 с.

14.  Тищенко ічні основи формування та реалізації сучасної стратегії регіонального розвитку України / // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – №12(67). – С. 122–126.

15.  Оцінка сучасного стану та перспектив розвитку рекреаційного природокористування в Україні / Л. Черчик // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №6. – С. 180–186.

ТЕМА 3. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

3.1. Формування механізму природокористування

Початковий етап створення механізму управління процесом природокористування у більшості розвинутих країн. Основа екологічної політики. Принципи формування системи інструментів національної екологічної політики. Зацікавленість підприємців у реалізації заходів з охорони навколишнього природного середовища. Регіоналізація екологічної політики. Функції місцевого самоврядування. Заходи переконання і морально-етичного впливу.

В більшості розвинутих країн механізм управління користуванням довкіллям сформувався у 70-х роках ХХ століття. Уряди зазначених держав мобілізували фінансові, науково-технічні та природні ресурси для вирішення екологічних задач і досягли в цьому питанні певних успіхів. В основу екологічної політики були покладені такі принципи:

·  посилення відповідальності забруднювачів навколишнього середовища;

·  узгодженість дій держави, суб’єктів господарювання і населення;

·  створення об’єктів без погіршення стану довкілля.

Природоохоронні витрати в розвинутих країнах складають від 0,8 і до 5,0 % питомої ваги у ВВП. Крім того було створено комплекс правових інструментів з охорони навколишнього середовища, який має динамічну структуру, постійно змінюється і вдосконалюється. Найбільших успіхів у всіх зазначених питаннях досягла Японія.

Світовий розвиток на початку нашого століття характеризується зростанням кількості інструментів екологічної політики, які застосовуються для захисту навколишнього природного середовища. Згідно з даними англійського економіста Д. Пірса, країни використовують близько 150 інструментів екологічної політики.

Водночас використання нових інструментів пов’язане із значними капітальними і поточними витратами. Тому екологічна політика повинна забезпечувати ефективний захист навколишнього природного середовища із мінімально можливими затратами коштів, а також враховувати національні особливості і відмінності в традиціях природокористування.

Найбільш доцільні для використання такі принципи формування системи інструментів національної екологічної політики.

1.  Пріоритетності інструментів екологічної політики, які забезпечують екологічну безпеку, – передбачає перевагу інструментів, що спрямовані на запобігання екологічним катастрофам і погіршенню стану навколишнього природного середовища до межі, за якою настає загроза для життя на Землі.

2.  Трансформування інструментів економічної політики в інструменти екологічної політики – визначає екологічну спрямованість економічної політики.

3.  Перетворення зовнішніх негативних екологічних ефектів у внутрішні – полягає у застосуванні системи податків за екологічну шкоду з метою перетворення зовнішніх ефектів (погіршення стану природних об’єктів, забруднення навколишнього природного середовища та інше) в екологічні витрати виробництва.

4.  Інтеграція інструментів екологічної політики з інструментами інших політик (економічної, соціальної тощо) – має на увазі ефективне поєднання екологічної політики з іншими шляхом створення взаємопов’язаної збалансованої системи інструментів інтегрованих політик.

5.  Ранжування інструментів екологічної політики – у зв’язку із зростанням кількості різноманітних альтернативних інструментів виникає необхідність розмістити їх у певному порядку з метою розробки концепції екологічної політики та врахування її регіональних особливостей.

6.  Поєднання обов’язкових інструментів з добровільними – в інтегрованій системі обов’язкові інструменти (екологічні стандарти, стан навколишнього природного середовища та інші) виконують функції буфера у випадках, коли добровільні спрацьовують неефективно.

Названі принципи певною мірою використовуються в Україні для відпрацювання і втілення у життя ефективної екологічної політики.

Разом з тим, незважаючи на досконалість інженерних методів охорони природи, а також наявність відповідного законодавчого забезпечення, підприємства в повній мірі не будуть їх використовувати, якщо це для них невигідно, оскільки власне природоохоронна діяльність не дає прибутку суб’єктам господарювання.

Причиною відсутності зацікавленості підприємств у природоохоронній діяльності часто є також розбіжність часу забруднення або завдання шкоди навколишньому середовищу в іншій формі з періодом відшкодування збитків. Зазначене явище отримало назву віддаленості подій.

Важливою причиною того, що підприємства не в достатній мірі зацікавлені реалізовувати заходи з охорони навколишнього природного середовища, є неузгодженість між підприємствами-отруювачами і реципієнтами, які зазнають найбільших збитків від забруднення.

Реалізація механізму екологічної політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіональному та місцевому.

Національному рівню управління належить абсолютний пріоритет у сфері регулювання природоохоронної діяльності. Саме центральні органи влади визначають не тільки екологічну політику в Україні, а й істотно обмежують повноваження у цій галузі наступних рівнів управління.

У системі управління екологічною безпекою все більше уваги приділяють рівню регіонів. Приклад Європейського Союзу показує, що регіони, по суті, стали “третім рівнем влади” поряд з державами та інтернаціональними інститутами ЄС. Становлення регіонів як суб’єктів міжнародних відносин в галузі екології фактично означає децентралізацію владних повноважень держав, у які вони входять як невід’ємні складові частини. При цьому процес міжрегіонального співробітництва регулюється нормами конституційного права кожної окремо взятої держави.

Процес інтеграції України у Європейський Союз диктує введення нових форм державного управління, властивих країнам ЄС. Насамперед це стосується відмови від політики жорстокого унітаризму і широкого використання у внутрідержавному управлінні механізму деволюції, який отримав широке визнання у світовому співтоваристві.