Зміст (стр. 16 )

Першочерговим завданням регіональної політики є поступове нівелювання відмінностей економічного розвитку шляхом структурної перебудови народного господарства областей України.

Темпи розвитку територій значною мірою будуть залежати від ефективності системи районування. Її удосконалення має здійснюватись у напрямку посилення ролі природного фактора, соціальної орієнтованості та додержання відповідних економічних і виробничих принципів.

Особливо важливим питанням є завдання регіональних органів влади, які схематично зображені на рис. 1.3.

Основні проблеми, які необхідно при цьому вирішити: створення нормативно-правової та методологічної бази управління регіонами; розробка та реалізація державних програм соціально-економічного розвитку окремих територій; надання умов для облаштування мігрантів з країн колишнього СРСР; удосконалення мережі навчальних центрів, приведення їх профілю і структури до потреб ринкової економіки регіонів та держави в цілому; забезпечення раціональної системи природокористування; розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва територій.

5.3. Об’єкти та суб’єкти державної регіональної політики

Динамічний характер суб’єктно-об’єктних відносин. Об’єкти державної регіональної економічної політики. Депресивні регіони, проблемні території, кризові ситуації у нещодавно високорозвинутих регіонах. Індикатори визначення типу регіону. Перспективи вирішення проблем районування. Суб’єкти регіональної політики.

Наявність і ступінь діяльності суб’єктів характеризують активний сектор політики. Між ними виникають відносини, які поділяються на кілька спрямувань: автономії, ієрархічності, залежності та інше. Кожен суб’єкт виступає носієм інтересів і потреб. Об’єкти регіональної політики – це те, на що спрямовується управлінська діяльність суб’єктів. Виходячи з цього, об’єкти відіграють роль пасивної сторони регіональної політики.

До об’єктів державної регіональної економічної політики відносяться території, в яких здійснюється державне управління і місцеве

Рис. 1.3. Завдання регіональних органів влади

Розвиток охорони здоров’я

Посилення зовнішньоекономічних зв’язків

Залучення інвестицій

Ефективне використання фінансових і трудових ресурсів

Розвиток освіти

Забезпечення соціальних стандартів

Регулювання діяльності комунального господарства

Додержання екологічних норм

Розвиток соціальної інфраструктури

Використання рекреаційних ресурсів

Прогнозування, планування і розробка програм

Ефективне використання природних ресурсів

Міжрегіональна взаємодія на загальнодержав-ному ринку

Структурна перебудова економіки регіону

Територіальний розподіл праці і виробництва

Завдання регіону

Стимулювання розвитку районів і міст

Розроблення і контроль реалізації регіональних балансів

Регулювання цін на товари і послуги місцевих монополістів

Створення кластерів, єврорегіонів, транскордонних переходів, технопарків тощо

Напрями спеціалізації регіону, пріоритети розвитку

самоврядування. Конкретні розміри, розташування та межі цих об’єктів визначаються адміністративно-територіальним устроєм і економічним районуванням держави.

Об’єктами державної регіональної економічної політики в ринкових умовах виступають самі регіони, які відрізняються один від одного за темпами економічного розвитку, зайнятістю населення та рівнем його життя. В конкретному практичному розумінні об’єктами виступають адміністративно-територіальні одиниці різних рівнів (Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища, села).

Спеціальними об’єктами регіональної політики можуть бути депресивні території, зони техногенних катастроф і стихійних лих, а також проблемні регіони, які характеризуються нераціональним розміщенням продуктивних сил і пов’язаним з цим загостренням соціально-економічних проблем. Певними заходами мають бути охоплені розвинуті регіони, де періодично виникають проблеми комплексного використання ресурсів, екологічні негаразди тощо. Крім того, внаслідок низької конкурентоздатності основних галузей спеціалізації на окремих етапах розвитку в силу причин об’єктивного та суб’єктивного характеру деякі території також можуть опинитись у кризовому стані, про що буде свідчити низька інвестиційна активність суб’єктів господарювання, значне безробіття, зниження рівня життя населення.

Основними індикаторами типу і рівня розвитку регіонів визначені: самозабезпеченість та фінансовий стан; забезпеченість бюджетної сфери; обсяги валового регіонального продукту на душу населення; демографічна ситуація; якість життя; рівень інвестиційної політики; техногенне навантаження території.

Проблемні регіони існують в усіх країнах світу незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку. Проте форми прояву кризових явищ та причини, що породжують їх виникнення, різні.

У випадку проведення адміністративної реформи та затвердження схеми макрорайонування України об’єктами регіональної політики, більш за все, стануть економічні райони (великі за територією, обсягами виробництва і населенням області, землі та інше), що як цілісні територіальні ланки економіки мають характерні риси соціально-економічного розвитку, структуру та спеціалізацію господарської діяльності.

Вирішення проблем регіонального розвитку, районування і регіональної політики вимагає комплексного підходу. Регіональну політику повинні здійснювати органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо виконують функції забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. Вони виступають суб’єктами регіональної політики. Держава відіграє провідну роль у формуванні та реалізації регіональної економічної політики: визначає концептуальні основи та інституційні засоби політики; здійснює її наукове, правове і організаційне забезпечення; відповідає за практичні результати.

5.4. Сутність державної регіональної політики в Україні