Зміст (стр. 38 )

В умовах значної соціальної поляризації населення необхідні зміни державного регулювання соціальної складової регіонального розвитку країни.

На основі регіонального зрізу державної програми економічного і соціального розвитку можна здійснювати порівняльний і факторний аналіз показників за регіонами.

За всіма показниками лідирує м. Київ, що пояснюється не лише кращим використанням його потенціалу, а і тією обставиною, що у Києві зареєстровано багато установ, які звітують і за свої філії, розташовані за межами міста.

За обсягами виробництва як у цілому по регіону, так і на одну особу перші місця займають (крім м. Києва) Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Харківська, Запорізька і Луганська області. Низькі показники мають західні області (крім Львівської), а середину складають області, що розташовані у центрі держави. При цьому необхідно виділити Полтавську область, яка наближається до лідерів.

За прогнозами Лондонської школи економіки, упродовж першої чверті ХХІ століття м. Київ може перетворитися в одного з міжрегіональних лідерів Центральної та Східної Європи, який разом з Москвою, Варшавою, Будапештом, Прагою та Санкт-Петербургом створить конкурентну модель “міст-квазікорпорацій”.

Про асиметрію розвитку регіонів України свідчать доходи місцевих бюджетів без трансфертів на одну особу, співвідношення між максимальним і мінімальним значеннями яких з кожним роком поглиблюється.

Регіони України також відрізнаються можливостями щодо залучення прямих іноземних інвестицій. Зарубіжні інвестори надають перевагу урбанізованим регіонам з розвиненою інфраструктурою, наявністю кваліфікованих трудових ресурсів і легким доступом до фінансових ресурсів, виробничих та офісних приміщень. Основна частина зарубіжних інвестицій припадає на м. Київ, Дніпропетровську та Київську області, в той час як частка третини регіонів (Вінницької, Житомирської, Миколаївської, Чернівецької областей та м. Севастополя) не перевищує для кожного з них 1% загального обсягу іноземних інвестицiй.

Доцільно розділити регіони на групи, які відрізняються за структурою регіонального виробництва. Для цього потрібно розрахувати коефіцієнт потужності реального сектору регіонального виробництва як відношення частки реального сектору в регіональному виробництві до середньої в Україні частки реального виробництва в економіці.

, ( 1.9)

де: Кп – коефіцієнт потужності реального сектору регіонального виробництва;

Чр – частка реального сектору в регіональному виробництві;

Чк – частка реального сектору в структурі економіки країни.

Одним з найбільш важливих показників, які визначають господарську діяльність території, є валовий регіональний продукт (ВРП). Він характеризує загальну індустріальну потужність областей. ВРП регіону складається із суми валових доданих вартостей усіх видів економічної діяльності, скоригованих на величину непрямо вимірюваних послуг фінансового посередництва та податків за виключенням субсидій на продукти. Порівняльний рівень розвитку індустрії отримаємо, обрахувавши валовий регіональний продукт на одну особу (табл. 1.15). З даних таблиці маємо таку ситуацію у регіональному розрізі:

·  валовий регіональний продукт в розрахунку на одну особу у всіх без виключення областях зростає, що пояснюється покращенням економічної ситуації та інфляційними процесами у державі. Деяке пониження показника в більшості областей та державі в цілому у 2009 році можна пояснити прогресуючою тотальною соціально-економічною кризою;

Таблиця 1.15

Валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу, грн

Роки Території	1996	2000	2002	2004	2006	2007	2008	2009
Україна	1356	2788	4239	7273	11630	15496	20495	19832
Автономна Республіка Крим	986	1937	2979	4651	8101	10574	13898	13933
області
Вінницька	1145	2104	2812	3534	5966	9159	12061	12145
Волинська	942	2077	2702	3339	6285	9711	12340	11796
Дніпропетровська	1706	3562	4558	6058	11909	20868	30918	27737
Донецька	1646	3509	4692	6385	12490	20197	26028	23137
Житомирська	1199	1987	2269	3074	5554	8485	11545	11419
Закарпатська	723	1677	2208	3207	5373	8452	10626	10081
Запорізька	1821	3795	4114	5353	10683	18022	23232	20614
Івано-Франківська	1012	2142	2756	3958	6916	10055	12940	12485
Київська	1597	3255	3506	4513	8673	15033	20593	21769
Кіровоградська	1069	1860	2790	3632	6394	9546	13515	13096
Луганська	1253	2439	2900	3997	8131	13628	18338	16562
Львівська	1095	2159	2768	4049	6657	10915	13902	14093
Миколаївська	1299	2563	3422	4284	7801	12227	16175	17050
Одеська	1371	2828	3843	5245	8619	13827	19638	20341
Полтавська	1718	3423	4043	5533	11574	18500	22476	22337
Рівненська	1171	2118	2709	3475	6269	9695	12217	11699
Сумська	1364	2631	3149	3795	6497	10249	13622	13631
Тернопільська	930	1605	2048	2741	4603	7510	9688	10240
Харківська	1410	2799	3580	5045	9025	15645	21294	21228
Херсонська	1048	1925	2537	3287	5713	8122	11944	12256
Хмельницька	1233	2028	2511	3337	5764	9100	11932	11780
Черкаська	1357	2203	2545	3309	6681	10331	14481	14393
Чернівецька	893	1411	2015	2771	4654	7369	9771	9383
Чернігівська	1296	2407	2780	3764	6474	10081	13213	13121
Міста
Київ	1937	5965	11944	16697	28780	49795	61592	61088
Севастополь	843	1682	3154	4557	7452	12961	16592	16966

·  по даному показнику всі регіони можна розділити на три групи:

перша (найбільш індустріально розвинені) – м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Полтавська, Запорізька, Одеська, Харківська, Київська та Луганська області, м. Севастополь;

друга (середнього рівня індустріального розвитку) – Миколаївська, Львівська, Черкаська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Сумська, Чернігівська, Рівненська, Волинська, Вінницька та Хмельницька області, Автономна Республіка Крим;

третя (низького рівня індустріального розвитку) – Херсонська, Закарпатська, Житомирська, Тернопільська та Чернівецька області.

При цьому в кожній із груп області з більш високим рівнем індустріального розвитку розміщені вище.

10.3. Проблеми та шляхи соціально-економічного розвитку регіонів

Загальні ознаки для класифікації проблем соціально-економічного розвитку регіонів. Умови вирішення проблем. Аналіз сучасного стану регіонального розвитку економіки України. Зміцнення потенціалу регіонів. Товарообмін між регіонами. Пріоритетні фактори політики регіонального розвитку. Теорії гнучкої спеціалізації та полюсів росту.