Зміст (стр. 68 )

Відповідно до думки вчених, вдосконалення “Всесвітньої стратегії…” має продовжуватися в силу і в результаті поглиблення знань в галузі екології та споріднених з нею наук.

Із 60-х років ХХ століття велику увагу охороні природи стала приділяти Організація Об’єднаних Націй. Кожні 5 років відбуваються конференції ООН з оточуючого людину середовища.

Забруднення навколишнього середовища, пов’язане з екологічним зростанням, було однією з основних проблем, які стали перед Сполученими Штатами Америки, починаючи з кінця 60-х років ХХ століття. Створивши необхідний економічний механізм, там вдалося зупинити забруднення навколишнього середовища, в ряді випадків покращити його якість. В 1970 р. затверджено положення про обов’язковість державної екологічної експертизи всіх напрямків екологічної діяльності.

В Японії в основу законодавства покладено численні нормативні акти органів місцевої влади, які враховують природно-географічну та соціально-економічну специфіку тієї чи іншої території. Відбувається впровадження стандартів якості довкілля, організація моніторингу природоохоронних програм, наукових досліджень з проблем довкілля, бюджетно-фінансове забезпечення та інше.

Для Європи характерна висока щільність розміщення держав – понад 30 на території 11,6 млн  км², внаслідок чого багато фізико-географічних районів частково чи навіть повністю охоплюють території кількох країн. Частина природних компонентів і ресурсів становить сферу спільного користування окремих країн. Це повітряний басейн, великі річки, моря, які омивають континент. Тому забезпечення їх екології вимагає надійного механізму міжнародного регулювання.

Високий ступінь взаємозалежності більшості країн континенту. Наприклад, західні атлантичні переміщення повітря призводять до додаткового забруднення атмосфери у Скандинавії на 50 % промисловими підприємствами Великобританії і Німеччини.

Можна умовно розділити Європу на чотири великі екологічні регіони відповідно до політики, яку вони проводять:

1.  Країни Північно-Західної Європи – мають високий промисловий потенціал і водночас забруднене природне середовище. Тут з кінця 80-х років ХХ століття почали проводити досить ефективну екологічну політику.

2.  Північна Європа – держави найбільш раціонально використовують природні ресурси.

3.  Східна Європа – країни відрізняються високим рівнем забруднення природного середовища і не мають коштів для вирішення екологічних проблем.

4.  Південь Європи – найменш економічно розвинуті країни із переважно сільськогосподарським виробництвом, де наявні багато складних проблем екологічного спрямування, у вирішенні яких вони покладаються на фінансову допомогу ЄС.

5.3. Міжнародне співробітництво в питаннях охорони навколишнього середовища

Роль міжурядових організацій. Співробітництво неурядового характеру. Двостороннє співробітництво. Характерні проблеми спільного природокористування. Необхідність міжнародного регулювання навколишнього середовища. Спрямування основних зусиль у вирішенні глобальної екологічної кризи.

Останніми роками значно розширилися функції міжурядових організацій по забезпеченню співробітництва у вирішенні проблем навколишнього середовища. Міждержавне співробітництво на різних рівнях (від двостороннього до загальносвітового) стає провідною формою.

Водночас воно стимулює подальше розширення міжнародного співробітництва на неурядовому рівні. Міжнародні неурядові екологічні організації можна умовно поділити на дві групи:

1. Інститути, наукові центри, дослідні станції, які проводять самостійні наукові дослідження.

2. Організації, що в основному займаються проведенням міжнародних зустрічей, координують дослідну діяльність, сприяють обміну інформацією.

Для проведення заходів створюються змішані комісії, наділені значними повноваженнями для здійснення конкретної роботи.

Двостороннє співробітництво отримало особливий розвиток в питаннях вирішення конкретних проблем охорони довкілля – боротьби зі шкідниками лісів, зберігання та вилову рибних запасів, чистоти басейнів рік та інше. Передбачається розширене співробітництво у напрямках тваринництва і рослинництва, геологорозвідувальних робіт, охорони здоров’я.

Визначимо деякі найбільш характерні проблеми спільного природокористування :

1. Існування всієї біосфери залежить від того, чи вдасться людству не допустити атомної, хімічної, бактеріологічної та екологічної военних агресій, кожна з яких викличе незворотні зміни екологічного характеру.

2. Міжнародного співробітництва та відповідних домовленостей вимагає висока ступінь забруднення всіх природних ресурсів.

3. Чистоті Світового океану загрожує забруднення промисловими стічними відходами, нафтою, побутовими відходами з кораблів, затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів.

4. Виникає багато проблем, коли тварини і птахи, які знаходяться під охороною на території однієї країни, стають об’єктом промислу в іншій.

Міжнародні принципи охорони навколишнього середовища виходять із того фактора, що природа не визнає державних кордонів. Забруднення Світового океану і повітря має транскордонний характер. Глобальні також проблеми руйнування озонового шару, опустелювання, змін у кліматі та інші. Деякі унікальні природні комплекси, території і об’єкти знаходяться у кількох державах, що потребує координації їх діяльності.

Основні міжнародні зусилля у вирішенні глобальних екологічних проблем мають бути спрямовані на дослідження першопричин, боротьбу із наслідками екологічної кризи, оцінку ризиків при природокористуванні, інвестування у перспективні проекти.

5.4.Участь України в міжнародній природоохоронній діяльності

Приєднання України до міжнародного процесу збереження якості природного середовища. Найбільш важливі пріоритети міжнародного співробітництва України у природоохоронній сфері. Основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Використання міжнародного досвіду. Можливість отримання фінансової допомоги. Напрями розширення міжнародного співробітництва.

Україна, як незалежна держава, відразу приєдналася до міжнародного процесу регулювання збереження якості природного середовища. В 1991 р. з ініціативи нещодавно створеного Міністерства охорони навколишнього природного середовища України прийнято Закон про охорону навколишнього природного середовища, розпочата розробка законів та інших нормативних актів з проблем довкілля, включаючи охорону води, повітря, природних ресурсів, рослинного і тваринного світу.

Найбільш важливі пріоритети міжнародного співробітництва України у природоохоронній сфері:

·  при виконанні міжнародних зобов’язань, спрямованих на розв’язання проблем довкілля, використання потенціалу урядових та неурядових організацій;

·  вивчення міжнародного досвіду для збереження біологічного різноманіття;

·  закордонне стажування вітчизняних спеціалістів з питань екологічної освіти та особливостей екологічного управління;

·  інтеграція заповідних територій у європейську екологічну мережу;

·  безумовне виконання взятих міжнародних зобов’язань і приєднання до інших важливих угод;

·  сприяння міжнародним науковим центрам, діяльність яких пов’язана з природоохоронними заходами в Україні.

Наша держава з 1995 р. є членом Ради Європи і підтримує заходи, що задовольняють екологічну спрямованість розвитку.

Постановою Верховної Ради України у 1998 р. затверджені “Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”. Документом передбачені комплексні заходи, спрямовані на екологобезпечне використання природних ресурсів, міжнародне співробітництво, гармонізацію національного екологічного законодавства з нормами міжнародного права.

Україна підписала понад 70 міжнародних двосторонніх і багатосторонніх угод, які пов’язані з охороною довкілля. Особливе місце займають договори із сусідніми державами Білорусcю, Молдовою, Польщею, Російською Федерацією та Словаччиною.

Доцільне використання досвіду інших країн, насамперед перехідного типу. Їх об’єднує з Україною подібність трансформаційних процесів та інституціональних умов розвитку. Орієнтиром для нашої держави може бути приклад створення комплексної законодавчо-нормативної бази збереження енергоресурсів у Росії. Сьогодні в Російський Федерації діють 43 регіональних закони, функціонують 75 центрів енергозбереження, реалізується понад 650 програм, з них 45 – регіональних, 69 – внутрішньогалузевих, 537 – районних та міських.

Україна отримує допомогу від міжнародного співробітництва для розв’язання екологічних проблем. Проте фінансові ресурси, які виділяються нашій державі на охорону навколишнього середовища, значно менші, ніж відповідна допомога іншим країнам Центральної та Східної Європи, що є наслідком порівняно запізнілого усвідомлення необхідності та вигідності інвестицій у дану галузь на державному і підприємницькому рівнях. Проте на сьогодні ситуація змінилася і це дає змогу розраховувати на реальну можливість отримання фінансової допомоги.

Важливе значення має подальше посилення міжнародного співробітництва за такими спрямуваннями:

1. Двостороння співпраця в галузі охорони довкілля, радіаційної безпеки з урядами держав-донорів і стратегічних партнерів.

2. Участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії.

3. Посилення роботи щодо регіональних природоохоронних заходів, особливо на Чорному та Азовському морях, у Карпатах, Поліссі, Донбасі, в гирлі річок Дніпро і Дунай.

4. Співробітництво з міжнародними структурами системи Організації Об’єднаних Націй.

5.5. Завдання для індивідуальної роботи студентів і підготовки до семінарських занять

1.  Визначте негативні для природного середовища наслідки глобалізації.

2.  Надайте інформацію щодо Програми ООН “Глобальна економічна перспектива”.

3.  Охарактеризуйте фактори, які негативно впливають на стан природного середовища планети.

4.  В чому полягає загрозливість ситуації із зменшенням заліснення територій континентів?