Зміст (стр. 3 )

Регіональна економіка використовує чотири рівні наукових методів дослідження – загальнонаукові, міждисциплінарні (спільні для кількох галузей знань), конкретно-наукові та спеціальні методико-технічні.

Зупинимось на короткій характеристиці деяких з наукових методів.

Системний аналіз – проводиться комплексне вивчення структури господарства, внутрішніх взаємозв’язків у ньому та їх взаємодії. Це всебічний аналіз, що використовує принцип поетапності, починаючи з постановки цілі, визначення завдань, особливостей, переваг та недоліків оптимального варіанту рішення. При цьому критерієм оптимальності є ефективність, тобто ступінь задоволення потреб населення.

Синтез – метод, протилежний аналізу. За його допомогою досліджуються явища в цілому на основі узагальнення складових елементів та їх групування в єдине ціле.

Метод оптимізації – пошук найкращих існуючих та можливих у цій технічній і економічній ситуації варіантів реалізації чи вирішення проблеми.

Балансовий метод – складання регіональних балансів, що дозволяє вибрати правильне співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та тими, які доповнюють територіальний комплекс (виробництво товарів широкого вжитку, сфера послуг тощо).

Картографічний метод – завдяки використанню карт, картограм, картосхем вивчаються не лише особливості розміщення, а й статистичні матеріали, що характеризують рівні розвитку регіонів.

Аналітичні математичні методи – ґрунтуються на використанні математичного апарату для вивчення економіко-географічних явищ і процесів.

Статистичні методи – вони тісно пов’язані з попередніми методами і їх застосування дає змогу оформити результати досліджень у табличній та графічній формах.

Всі наукові методи тісно пов’язані і взаємодіють між собою.

Для аналізу регіонального розвитку продуктивних сил використовують методи економічного районування, типології і класифікації, а також індексний метод.

Метод економічного районування передбачає максимальну ефективність територіальних економічних систем і створення таких взаємовідносин між районами, які б сприяли формуванню додаткового ефекту в суспільному господарстві, що має досягатися завдяки господарській спеціалізації районів у найбільшій відповідності з їх природними та економічними умовами. Результати інтегрального районування позначають на картосхемах.

Метод типології і класифікації – метод наукового пізнання, заснований на поділі за певними характеристиками чи властивостями сукупності об’єктів на групи. Типологією називають як поділ об’єктів на групи, так і результати такого поділу. Застосування цього методу в регіональній економіці пов’язане з необхідністю упорядкування опису досить однорідних об’єктів і вивчення на цій основі виявлених закономірностей.

Класифікацію визначають як поділ початкової сукупності об’єктів на класи, що відрізняються за якісними ознаками, за допомогою будь-якого формального методу.

Індексний метод – використовує показники регіональної комплексності, спеціалізації та їхньої ефективності. Досягнення комплексності в господарському розвитку регіонів є необхідною умовою підвищення їх ефективності та зростання рівня життя населення.

1.3. Зміст основних економічних законів регіональної економіки

Методологічна першооснова науки “регіональна економіка”. Закони в науковому розумінні терміну. Закони, що впливають на розвиток досліджуваної науки. Закон сталого розвитку продуктивних сил. Визначення слова ”регіон” та його відмінність від терміну “економічний район” в законодавстві країни.

Методологічною першоосновою науки “регіональна економіка” виступають матеріалістична діалектика, відповідні економічні категорії та закони. До таких законів можна віднести перехід кількісних змін у якісні, заперечення запереченням, єдність і боротьба протилежностей та інші.

Зазначені закони діалектики дають змогу розкрити глибинну сутність процесів і явищ, що відбуваються при регіоналізації економічних процесів. Особливо характерною є їх дія в умовах трансформаційних процесів, коли внаслідок діалектичної єдності і взаємодії складових елементів регіональної економіки відбувається накопичення структурних змін, що зумовлюють перехід до нової якості всієї системи та регулювання регіонального розвитку.

Діалектичне заперечення характеризує внутрішній зв’язок і спадковість між старим та новим, що досягаються за рахунок збереження позитивного змісту старого в новому. Це стосується і формування та розвитку нових прогресивних форм територіальної організації економічних складових, які виникають на базі попередніх недосконалих організаційних форм. Розвиток економіки регіонів відбувається суперечливо – шляхом розв’язання різних типів суперечностей стверджуються нові напрями та форми розвитку, забезпечується збалансований і комплексний розвиток територій.

Законами в науковому розумінні називаються найбільш загальні та суттєві взаємозв’язки і залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві.

В економічних науках термін “закон” використовується у випадках, коли встановлено найбільш суттєві залежності між дією різноманітних сил та економічними наслідками їх взаємодії. Економічні закони відображають загальні і стабільні зв’язки у сфері виробничих відносин у процесі суспільно корисної діяльності. Тому закони відображають стійкі залежності між економічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Закони завжди об’єктивні, тобто відображають об’єктивну реальність. Конкретно на розвиток науки “регіональна економіка” найбільший вплив здійснюють такі загальні економічні закони: сталого розвитку продуктивних сил; комплексного розвитку; територіального поділу праці; відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил; концентрації виробництва; зростання продуктивності праці; суспільного поділу праці.

Важливу роль відіграє закон сталого розвитку продуктивних сил регіонів, що визначає стратегічні напрямки досягнення комплексного розвитку економічної, соціальної та екологічної складових регіональної економіки.

Основна ідея сталого розвитку полягає у посиленні соціальної складової, забезпеченні раціонального природокористування, відтворенні ресурсної бази виробництва, реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами ринкової економіки, ефективному використанні природного, людського та виробничого потенціалу.

Регіональна економіка вивчає тенденції та залежності функціонування суб’єктів господарювання в регіональному вимірі. В законах України слово “регіон” вживається як економічний синонім адміністративного терміна “область” на відміну від великого міжобласного економічного формування в основному теоретичного характеру, не підкріпленого адміністративними функціями, яке отримало назву “економічний район”.

Підсумовуючи, навчальна дисципліна “регіональна економіка” використовує широкий спектр власних економічних законів, а також запозичених з інших наук і галузей досліджень.

1.4. Зарубіжні теорії розміщення продуктивних сил

та регіональної економіки

 Ізарда як засновника регіональної економіки. Регіоналізм як напрям міждержавної співпраці. Еволюція наукової економічної думки.  Сміта, Д. Рікардо, Е. Гекшера та Б. Оліна, В. Леонтьєва, Й. Г. фон Тюнена, А. Вебера, В. Кристаллера, А. Льоша, Ф. Перру. Класична теорія регіональної економіки. Посткейнсіанська теорія. Теорія незбалансованого розвитку.

В умовах сучасного глобалізованого світу регіоналістика як теоретична наука та інструмент обґрунтування і надання шляхів розвитку окремих регіонів і їх взаємодії бурхливо розвивається. Це досить молода наука. Разом з В. Леонтьєвим, Р. Страутом та іншими вченими У. Ізард розробив моделі оптимального розміщення виробництва (метод гравітаційних моделей) регіонів, які були покладені в основу регіональних програм економічного розвитку у США, Великобританії та інших країнах. В своїй більшості програми спрацювали ефективно і дали практичний результат.

У. Ізарда вважають засновником регіоналістики – комплексної міждисциплінарної науки, яка досліджує розвиток регіону з економічних, історичних, політичних, соціальних, екологічних та інших позицій.

На основі наукових досягнень У. Ізарда та інших учених виник новий науково-практичний напрям міждержавної співпраці – регіоналізм. Найбільшого розвитку він набув у Європі. У 1985 р. була створена Асамблея регіонів Європи (АРЄ), в яку на сьогодні входить понад 300 регіонів Західної, Центральної та Східної Європи.

Суть регіоналізму – створення єдиного економічного, соціального і деякою мірою політичного та іншого інтегрованого простору на демократичній основі.

Доцільно розглянути ранні та дещо пізніші теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, які передували сучасному стану досліджень і практичних дій.

Еволюція наукової економічної думки привела до появи відокремлених теоретичних концепцій, які безпосередньо присвячені питанням організації господарства.

А. Сміт (1733 – 1790) у праці “Дослідження про природу і чинники багатства народу” (1776) вивчав природу грошей, теорію вартості, натуральну та ринкову ціну товарів, теорію витрат виробництва і дійшов висновку про вигідність товарообігу між країнами, кожна з яких спеціалізується на виробництві певних товарів залежно від тих природних і людських ресурсів та господарських традицій, які у ній переважають.

Д. Рікардо (1772 – 1823) у “Началах політичної економії і оподаткування” довів, що міжнародна торгівля вигідна не тільки за наявності соціально-економічних і природних переваг для розвитку відповідних видів виробництва чи послуг. Головне – різниця у витратах на виробництво, що сприяє міжнародному обміну продукції.

Вже у 20 – 30-х роках ХХ століття шведські вчені Е. Гекшер і Б. Олін вдосконалили теорію Сміта – Рікардо, увівши співвідношення основних взаємозамінних факторів виробництва – праці, капіталу, землі та ін.

У 50 – 70-ті роки ХХ століття американський учений В. Леонтьєв вніс уточнення у теорію Гекшера – Оліна. Згідно з його дослідженнями, для вибору раціональної структури ввозу і вивозу товарів, крім прямих витрат у сфері виробництва, потрібно враховувати побічні витрати, що припадають на сировину і матеріали. Методом міжгалузевого балансу він розробив модель “витрати – випуск”, яка відображає рівновагу між наявністю ресурсів та їх використанням.