Зміст (стр. 63 )

3.  Удосконалення організаційно-економічних механізмів управління комплексним природокористуванням / М. Балджи // Держава та регіони. Серія “Економіка та підприємництво”. – 2007. – №6. – С. 8–10.

4.  Право на безпечне середовище: проблеми промислово розвинутого регіону / Н. Барбашова // Право України. – 2006. – №1. – С. 124–128.

5.  І. Екологічні інвестиції: сутність, класифікація, принципи та напрями реалізації / О. І. Вишницька // Вісник Сумського державного університету. Серія “ Економіка ”. – 2009. – №2. – С. 51–58.

6.  Інструменти екологічної політики та їх вплив на рекреаційне природокористування / П. Гаман // Економіка та держава. – 2009. – №1. – С. 70–72.

7.  Інструменти екологічної політики та їх вплив на рекреаційне природокористування / П. Гаман // Економіка та держава. – 2009. – №1. – С. 70–72.

8.  І. Вплив інструментів екологічної політики України на ефективність використання природних рекреаційних ресурсів / П. Гаман // Держава та регіони. Серія «Державне управління». – 2008. – №3. – С. 54–58.

9.  Голян ізми раціоналізації водокористування в Україні / // Економіка та держава. – 2007. – №11. – С. 39–43.

10.  Фіскальне регулювання природокористування: теоретико-методологічні засади врахування територіальних відмінностей рівня ресурсно-екологічної спрямованості податкових надходжень / , // Економіка та держава, - 2011. - №10. – С.18-23.

11.  Окремі питання щодо участі юридичних служб підприємств в економіко-правовому механізмі природокористування й охорони довкілля / В. Горевий // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – №12. – С. 92–95.

12.  Гринів Л. С., Кічурчак іональна економіка: Навч. посібник. – Львів: “Магнолія 2006”, 2009. – 464 с.

13.  Державний комітет статистики України. Статистичний щорічник України за 2010 рік / За ред. . – К.: ТОВ “ Август - Трейд ”, 2011. – 559 с.

14.  І., , та ін.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – 371 с.

15.  Економіка природокористування: Навчальний посібник. – вид. 2-е, стереотип. – К.: КНТ, 2009. – 448 с.

16.  Манів З. О., Луцький І. М., Манів іональна економіка: Навчальний посібник. – Львів: “Магнолія 2006”, 2009 – 638 с.

17.  Олійник Я. Б., , Пасько іональна економіка: Навчальний посібник. – К.: КНТ, Видавець , 2007. – 444 с.

18.  Савченко іональна економіка: Навчальний посібник / . – К.: 2012. – 342 с.

19.  І. Удосконалення економічного механізму природокористування у промисловості / М. І. Сокур, П. Є. Гаврилов // Економіка і регіон. – 2009. – №2. – С. 32–36.

20.  Таранюк фінансового механізму еколого-сбалансованого розвитку регіону / // Вісник Сумського державного університету. Серія “ Економіка ”. – 2009. – №2. – С. 120 – 125.

ТЕМА 4. ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

4.1. Загальні підходи до забезпечення ефективності природокористування на різних етапах розвитку суспільства

Проблема економічної оцінки впливу людини на природу. Визначення економічної оцінки. Об’єкти економічних оцінок. Загальна економічна оцінка екологічних витрат. Часткова економічна оцінка господарської діяльності щодо її впливу на довкілля. Економічна (вартісна) оцінка природних ресурсів. Три етапи стратегії природокористування. Суспільні витрати, пов’язані із забрудненням навколишнього середовища. Найбільш вагомі групи витрат. Необхідність подальшого удосконалення системи природокористування.

Охорона, ефективне використовування та відтворення природних ресурсів вимагають значних матеріальних витрат, економічна та соціальна ефективність яких повинна бути достатньою для того, щоб суспільство могло їх собі дозволити. У зв’язку з цим виникає проблема економічної оцінки діяльності людини щодо впливу на природу.

Економічна оцінка відображає вартість заходів на підтримання оптимального стану природної, господарської і соціальної систем та суму збитків від антропогенного впливу. Об’єктом економічних оцінок екологічного впливу на життя суспільства можуть бути всі види наслідків діяльності людини – господарські, екологічні, соціальні та інше.

Найчастіше використовується оцінка витрат, викликаних екологічними порушеннями. Здійснення заходів, пов’язаних з недопущенням або усуненням наслідків цих порушень, вимагає оцінювання. Проте їх нездійснення також тягне за собою певні витрати. Кошти, втрачені в тому та іншому випадках, необхідно підрахувати, провести порівняльний аналіз, щоб прийняти остаточне рішення відносно фінансуванння.

Загальна економічна оцінка екологічних витрат обчислюється за формулою:

Е = Вз + Зф, (2.5)

де: Е – екологічні витрати;

Вз – витрати на здійснення природоохоронних заходів;

Зф – фактичні збитки, які завдаються після проведення чи в результаті непроведення природоохоронних заходів у вартісному вираженні.

Виділяють такі варіанти економічних оцінок:

1. Природоохоронні заходи не проводяться взагалі і сума економічної оцінки відповідає можливим економічним збиткам:

Е = Зм , (2.6)

де: Е – економічна оцінка;

Зм – можливі економічні збитки.

2. Внаслідок природоохоронних заходів досягнуто нормативної якості середовища:

Е = Вз . (2.7)

Наприклад, внаслідок проведення роботи якість земельних угідь не перевищує рівня гранично допустимого навантаження.

З. Природоохоронні заходи є багатоцільовими і в економічній оцінці враховується додатковий економічний ефект від їх проведення. У цьому випадку економічна оцінка має вигляд:

Е=Вз+Зф-∆Е, (2.8)

де: ∆Е – додатковий економічний ефект від багатоцільових природних заходів.

Теоретично та в практичному плані мають бути вирішені такі питання: наявність методики визначення ефективності заходів по охороні природи; розробка системи стимулів і заохочень раціонального природокористування; визначення розмірів заподіяних збитків.

Критерієм винесення рішень з приводу вибору стратегій використання навколишнього середовища служить економічна оцінка природних ресурсів, яка являє собою грошовий вираз довгострокового ефекту від їх експлуатації. Оцінювання природних ресурсів у вартісному вираженні необхідне для проведення економічного обґрунтування фінансування охорони природного середовища, його раціонального використання, вибору найбільш вигідного варіанту з альтернативних пропозицій суб’єктів господарювання, галузей та регіонів.

Необхідність використання економічної оцінки природних ресурсів було визнано порівняно недавно. До цього суспільство і наука пройшли три етапи підходів до навколишнього середовища з економічних позицій.

1. Початок 20-х – середина 50-х років ХХ століття. В економічній науці визначальною була концепція безкоштовності природних ресурсів. Вони не стали об’єктами купівлі та продажу. Вважалося, що оцінювати їх у вартісному вигляді неправильно, а вартісна оцінка гальмуватиме освоєння корисних копалин і розширення сільськогосподарського виробництва. Внаслідок цього не отримає розвитку народногосподарський комплекс СРСР. Природні ресурси, особливо в довоєнні роки, здавалися безкінечними. Цілинні землі бачились невичерпним резервом для екстенсивного розвитку сільського господарства. Не мали ресурсних проблем лісозаготівлі, які базувалися на лісових масивах Сибіру. Затрати на освоєння нових ресурсів були невеликими.

2. Кінець 50-х років – початок 80-х років ХХ століття. Погіршились умови видобутку ресурсів на родовищах, де в попередній період отримували дешеву сировину. Значно зросла собівартість вугілля та інших видів корисних копалин. Уявлення щодо сільськогосподарських угідь, придатних для експлуатації, виявились помилковими. Із 25 млн  га цілинних земель половина стали еродованими – суховії знищували розораний глибокою оранкою родючий ґрунт. У лісовому господарстві знизились обсяги заготівлі деревини, а її собівартість значно виросла. Стала зрозумілою помилковість уявлення щодо безкоштовності природних ресурсів.

3. Початок 80-х років – наш час. Проведення економічної оцінки природних ресурсів на основі визначених вартісних критеріїв, які пройшли тривалу еволюцію в різних напрямках за цей відносно невеликий проміжок часу.

В Україні в основному сформовано економічну структуру природокористування, яка базується на визначенні вартості та ціни природних ресурсів, регулює платність природокористування на основі рентних відносин. Поряд з визначеними платежами за користування ресурсами вона передбачає виплати за забруднення довкілля, порушення лімітів природокористування та інше. Проте система потребує подальшого удосконалення. Також важливим є дотримання чинного законодавства в частині економічного забезпечення природокористування.

4.2. Визначення соціального та економічного збитку

від деградації довкілля

Моральні, престижні, естетичні, натуральні та соціальні збитки. Соціальна група збитків. Правовий аспект збитків. Економічні збитки. Явні, приховані, побочні і прогнозні збитки. Розподіл збитків за масштабом діяльності та групами. Матеріальний збиток. Збиток здоров’ю і життю людей. Збиток природним ресурсам та екологічним системам. Розрахунок загального економічного збитку. Визначення рівня розвитку охорони довкілля. Основні кількісні методи визначення величини економічного збитку. Нормативні значення економічного збитку від забруднення довкілля.

Збитки від забруднення довкілля мають кілька напрямків: моральний, престижний, естетичний, натуральний, соціальний, правовий та економічний. Перш ніж перейти до детального вивчення економічних збитків, виділимо їх основні відмінності.

Моральні збитки найбільш відчутні в погіршенні настрою, негативних емоціях через захворювання рідних та близьких, загибель зелених насаджень, мертву рибу в річках тощо. Престижні збитки проявляються в негативному ставленні людини до забрудненого району проживання, міста відпочинку сім’ї та інше. Естетичні збитки відчуваються у вигляді втрати важливих для нас якостей природного середовища. Вказані види збитків важко піддаються обрахуванню, але їх можна з певною мірою вірогідності визначити непрямим шляхом.