Зміст (стр. 6 )

Надамо і охарактеризуємо основні закономірності розміщення продуктивних сил та розвитку регіональної економіки. Їх загальна кількість, назви, визначення та характеристики в різних наукових дослідженнях і навчальних виданнях дещо відрізняються, проте основні підходи до зазначених питань є незаперечними.

Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил – має забезпечувати постійне зростання продуктивності суспільної праці на основі її інтенсифікації за найменших сукупних витрат уречевленої та живої праці на виробництво самого продукту і переміщення його до місця споживання.

Згідно з даною закономірністю відношення між економікою та територією таке, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими витратами на розміщення об'єкта. При цьому ефективність виробництва має такий вигляд:

(1.1)

де: Е – ефективність;

Еф – ефект;

В – витрати.

Ефект може виражатись через: валовий обсяг товарів і послуг; прибуток; величину національного доходу (у випадку економіки країни). Виходячи з цього, ефективність розміщення може розраховуватись для окремого підприємства, галузі, регіону, економічного району та країни в цілому.

Ефективність розміщення продуктивних сил є найбільш загальною територіальною закономірністю, оскільки вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (комплексного розвитку, територіального поділу праці та ін.), які їй підпорядковані.

Закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил – проявляється на основі таких основних груп взаємозв’язків: між допоміжними і обслуговуючими галузями спеціалізації; між виробництвом і природними ресурсами регіону; між виробництвом і трудовими ресурсами; між виробництвом та невиробничою сферою; між виробництвом і територією.

Характерні риси комплексного розвитку економічних районів: тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства; відповідність регіонального господарства оптимальній пропорційності господарства країни; раціональна галузева і територіальна структура господарства, яка відповідає природним та господарським умовам; провідна роль кількох найбільш ефективних у масштабах держави галузей; найбільш повне, економічно й екологічно виправдане використання всіх регіональних ресурсів.

Якщо підприємства розміщені компактно і територіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, формується утворення, що називається територіально-виробничим комплексом (ТВК). ТВК за масштабами різні: від великих (регіональних) форм до дрібних – локальних. У регіональному ТВК завжди є в наявності поєднання певних промислових центрів і вузлів, спеціалізованих і багатогалузевих структур, що доповнюють одна одну.

Найвищий рівень розвитку комплексності досягається в господарському комплексі держави.

Закономірність економічної цілісності регіону – органічна єдність природної, матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер. Усі три компоненти поєднуються під впливом певних факторів. Сполучення вихідних умов формування регіону має велику кількість варіантів, а тому не буває абсолютно однакових територіальних утворень. Кожний регіон неповторний. Навіть найбільш вдалу модель одного регіону не можна механічно переносити на інший, не враховуючи його специфіки.

Закономірність регіональної інтеграції господарства – передбачає встановлення тісних економічних зв'язків між регіонами, що реалізується шляхом поєднання елементів суспільного господарства: локальних і регіональних форм територіального зосередження людської діяльності в процесі організації виробництва.

Внутрірегіональна інтеграція означає поєднання елементів суспільного господарства регіону в єдину територіальну систему продуктивних сил. Її результат – формування суспільно-господарського комплексу регіону, що має складну структуру і міцні виробничо-економічні зв'язки.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил – її реалізація сприяє обмеженню надмірної концентрації промислових підприємств і населення у великих містах.

На території України це забезпечує вирівнювання виробництва національного доходу на душу населення в областях. Врахування закономірності дасть змогу фактично вирівняти економічний розвиток регіонів, більш рівномірно розвивати їх продуктивні сили.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил – відображає об'єктивну тенденцію їх зосередження в обмеженому просторі та проявляється в економії затрат за рахунок агломераційного ефекту (розміщення об’єктів у одному місці).

Територіальна концентрація виробництва і населення обумовлюється сприятливими природними умовами, вигідним економічним та геополітичним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території.

Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил – будь-яка територіальна система продуктивних сил (регіон, країна, група країн) об'єктивно диференціюється на частини. При цьому зберігається територіальна цілісність об'єкта. Диференціація території з її господарством зумовлюється цілим рядом причин і, зокрема, головною – дією процесу територіального поділу праці.

Закономірність територіального поділу праці – обумовлена об'єктивною необхідністю взаємозамінного, взаємовигідного розвитку співробітництва. Згідно з територіальним поділом праці, за кожним регіоном закріплено певні галузі матеріального виробництва й невиробничої сфери. Ця закономірність є визначальною у процесі формування економічних районів.

Закономірність зближення економічного і соціального рівнів розвитку регіонів (областей) – її дія проявляється в процесі територіального поділу праці, територіальної концентрації продуктивних сил та інтеграції виробництва. Між регіонами країни існують досить значні відмінності у забезпеченні природними та трудовими ресурсами, технічною базою, економічними і соціальними умовами. Тому і рівні їх соціально-економічного розвитку різні. Це повинно бути враховано при розміщенні продуктивних сил і проведенні регіональної економічної політики держави.

Закономірність забезпечення високої конкурентоспроможності продукції – ґрунтується на врахуванні специфіки ринкової кон'юнктури, в основі якої кількісне і якісне співвідношення попиту та пропозиції на товарному ринку, ринках робочої сили, капіталу та інше. Суттєві зміни ринкової кон'юнктури, їх тривалий характер, ступінь конкурентоспроможності зазначених складових ринкової економіки спричиняють необхідність трансформаційних перетворень, особливо в інноваційному спрямуванні, у територіальній структурі господарства країни.

Глобалізація і регіоналізація як закономірність розміщення і розвитку продуктивних сил регіонів – при визначенні вектора переваг цих взаємовиключних і водночас взаємопов'язаних складових світових економічних процесів має застосовуватись принцип оптимуму Парето, суть якого в наступному: будь-які політичні й економічні рішення, що стосуються зовнішньоекономічних аспектів господарювання, повинні йти на користь держави, але не на шкоду світовому співтовариству. При цьому при прийнятті відповідних рішень основним має бути очікуваний економічний ефект від господарської діяльності.

Надамо визначення складових вказаної закономірності.

Регіоналізація в національних межах виражається у зростанні самоуправління розвитком регіональної економіки, зосередженні владних повноважень і господарської самостійності. Регіони безпосередньо реалізують соціально-економічну політику держави, її стратегічні складові.

Глобалізація проявляється через світовий ринок, який стирає межі між країнами, тенденцію дедалі ширшої взаємоінтеграції територіальних (на рівні країн і наднаціональних регіонів) виробничо-економічних систем в єдиний світовий відтворювально-господарський і ринково-інформаційний простір.

2.3. Принципи розміщення продуктивних сил і функціонування регіональної економіки

Принцип соціальної орієнтованості як провідний принцип розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Принципи раціонального розміщення виробництва, комплексного розміщення виробництва, збалансованості і пропорційності, внутрідержавного та міжнародного поділу праці, вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів, обмеженого централізму, розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва, різноманітності форм господарювання, оптимальності розміщення виробництва, науково обґрунтованого природокористування, провідної ролі самоуправління, відносної сталості територіальних соціально-економічних систем в екстремальних умовах.

В сучасних умовах у провідних країнах світу відбувається зміна пріоритетів регіонального розвитку під впливом соціальних орієнтирів у господарському житті. Тому соціальна орієнтованість є провідним принципом розміщення продуктивних сил та розвитку регіонів. Його суть полягає в тому, щоб у кожному регіоні створити структуру господарства, яка буде найбільш повно задовольняти матеріальні та духовні потреби населення.

Охарактеризуємо інші принципи розміщення продуктивних сил і регіональної економіки.

Принцип раціонального розміщення виробництва – при визначеному розміщенні об'єктів досягається найвища ефективність господарського комплексу країни. Цей принцип включає в себе: наближення трудоємних галузей до регіонів зосередження трудових ресурсів; не допущення зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції між регіонами; переважне розміщення нових промислових об'єктів у малих і середніх містах, обмеження їх надмірної концентрації у великих містах; наближення матеріало-, паливо-, енерго - та водоємних галузей до джерел сировини, палива, енергії і води; науково обґрунтоване природокористування, охорону природи; забезпечення здорових умов життя і праці населення.

Принцип комплексного розміщення виробництва – виходить з однойменної закономірності та реалізується через: створення єдиної інфраструктури; налагодження тісних економічних зв'язків між підприємствами регіону; комплексне використання природних ресурсів; створення структури господарства, за якої роботою забезпечується вся наявна робоча сила.