Зміст (стр. 48 )

Зовнішньоекономічним зв’язкам властиві негативні риси, які проявляються у переважанні експорту сировинної групи товарів (майже 70 %), монопольній залежності від практично одного імпортера таких енергоносіїв як нафта і газ, завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призначення, незважаючи на скрутне економічне становище країни. Високий рівень відкритості вітчизняної економіки є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Будь-яке небажане коливання кон’юнктури світових товарних ринків призводить українських виробників до критичної ситуації.

Особливу роль у розвитку зовнішніх економічних зв’язків відіграють країни СНД і колишнього Радянського Союзу. Найважливішими торговельними партнерами України є Росія, Туркменістан, Білорусь, Молдова, Казахстан, Литва, Узбекистан, Грузія, Азербайджан та ін.

Основним торговельним партнером залишається Російська Федерація, на яку припадає 36 % загальних обсягів торгівлі. Росія задовольняє майже 90 % потреби у нафті і нафтопродуктах, понад половину – у природному газі. Міжнародні аналітики зазначають, що Україна у своєму політичному виборі між Росією і Заходом остаточно зупинилась на останньому. Однак економічно вона міцно прив’язана до Російської Федерації і в найближчому майбутньому залежатиме від неї. Крім цього, існують проблеми використання Чорного та Азовського морів, демілітації морських кордонів і зон рибальства, охорони морських басейнів від забруднення. Великим горем для народів і економіки України, Білорусі та Росії стала Чорнобильська катастрофа.

Протягом 1990-х рр. відбулося розширення зовнішньої торгівлі та збільшення кількості країн, з якими Україна має зовнішньоекономічні зв’язки. Проводилась географічна переорієнтація зовнішньої торгівлі з країн колишнього СРСР на інші регіони, що загалом є позитивним чинником. Однак скорочення експорту до країн СНД (на 40 % за 1996 – 2000 рр.) лише частково компенсувалося нарощуванням продажу на нових ринках.

12.2. Участь держави у європейських та світових економічних структурах

Шість основних векторів розвитку міжнародної економічної інтеграції. Співпраця з Економічною і Соціальною Радою ООН, Міжнародним валютним фондом, структурами Світового банку. Перспективи входження у Європейський Союз. Наслідки вступу України до СОТ. Аграрний сектор в умовах діяльності за програмами СОТ. Перспективи створення транспортних коридорів.

Для сучасної України наявні шість основних векторів розвитку міжнародної економічної інтеграції: Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), економічно-політичне об’єднання країн Грузії, України, Азербайджану та Молдови (ГУАМ), Єдиний економічний простір (ЄЕП), Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), Світова організація торгівлі (СОТ). Крім зазначених генеральних Україна має численні менш масштабні домовленості, які реалізовані на мезорівні, зокрема щодо співробітництва між прикордонними регіонами, тобто за територіальним критерієм, або у різноманітних економічних спрямуваннях, галузях, тобто згідно з функціональним чинником. Однак зазначені шість векторів є головними. Вони реально формують зовнішні зв’язки держави на макроекономічному рівні. Від їх реалізації повною мірою залежить можливість ефективного розвитку економіки.

Україна працює з більшістю найважливіших міжнародних організацій. Насамперед це Організація Об’єднаних Націй (ООН) та її структури. Вона бере активну участь у роботі головного економічного органу ООН – Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) та інших органах, пов’язаних з економікою.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) є найбільшим серед міжнародних організацій кредитором. Його частка становить 60 %. Кредити МВФ почали надходити в Україну, коли її економіка перебувала в кризовому стані. Завдяки ним вдалося приборкати гіперінфляцію та ввести в обіг нову грошову одиницю – гривню. Стабілізація гривні в 2000 – 2001 рр. відбулася також за допомогою МВФ.

Україна з 1992 р. є членом всіх структур Світового банку – Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та Міжнародної асоціації розвитку (МАР). Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій МБРР є другим, після МВФ, кредитором України – його частка становить 33 % всіх позик.

Третьою за обсягом надання кредитів Україні організацією є Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Позики ЄБРР йдуть безпосередньо на розвиток виробництва, причому значна їх частка спрямовується на підтримку приватних малих і середніх підприємств. ЄБРР працює на комерційній основі – кредити надаються на умовах ринкових ставок.

Найбільш розвинутою формою інтеграції вважається об’єднання західноєвропейських країн у Європейський Союз, який у перспективі планується як зона формування єдиного економічного простору. Європейський Союз свого часу визнав проголошення незалежності України, запропонував реальну підтримку шляхом передачі ноу-хау в рамках своєї програми ТАСІС (Techical Assistance Sectson). У червні 1994 р. між ЄС та нашою державою підписана Угода про партнерство і співробітництво, яка набула чинності в березні 1998 р. Її мета – сприяння розвитку політичних, торговельних, економічних та культурних відносин. Нині ЄС є другим найбільшим торговельним партнером України після Російської Федерації, в торгівлі з якою переважає імпорт енергоносіїв.

Недосконалість регулювання зовнішньоекономічної діяльності, особливо експорту, є однією із основних перепон вступу України до ЄС. Євросоюз висуває суворі вимоги до українських товарів. Мова йде про невідповідне маркування пакувальної тари, безпеку продукції і, особливо, недостатню її якість.

На думку експертів, теоретично Україна може стати членом Європейського Союзу через 7 – 8 років. Необхідно завершити процес приватизації, створити умови розвитку малого бізнесу, адаптувати під ЄС вітчизняне законодавство.

Розглянемо ситуацію із вступом України до Світової організації торгівлі. У цьому напрямку нашою державою за 17 років, починаючи з кінця 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було надано офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, досягнуто значних зрушень у процесі адаптації українського законодавства до норм СОТ. Офіційною датою набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі є 16 травня 2008 р. Вступ до СОТ необхідно сприймати як стимул до національного розвитку України, який сприятиме розгортанню адаптаційних програм та механізмів. Важливо продовжити підготовку до функціонування в системі СОТ, щоб скористатися її перевагами і нейтралізувати можливі негативні наслідки.

Існує думка, що вступ України до СОТ знищить вітчизняний аграрний сектор, оскільки її правилами передбачено відмову від державної підтримки сільгоспвиробників. На противагу необхідно підкреслити, що норми СОТ не вимагають скасування всіх субсидій, а лише встановлення їхнього граничного рівня. Для країн, що розвиваються, у тому числі і для України, загальна сума субсидій виробникам не повинна перевищувати 10 % вартості сільськогосподарської продукції, виробленої в державі. У більшості зазначених країн, в тому числі у нашій державі, розмір субсидій, що виплачуються для підтримки національного аграрного сектора, не досягає граничного рівня.

Крім всього іншого, ринок сільськогосподарської продукції, виробництво якої для України традиційне, значною мірою захищений від імпорту такими факторами: великі транспортні витрати на доставку імпортної продукції порівняно з продукцією місцевого виробництва; відсутність інфраструктури обслуговування великих обсягів імпортної сільськогосподарської техніки в регіонах; невисока купівельна спроможність населення; традиційні уподобання людей, у першу чергу в сільській місцевості.

Тому питання співробітництва з країнами–учасниками СОТ у даному напрямку та розвитку аграрного сектору виробництва органічно поєднуються.

Входженню в світогосподарські структури сприяє наявність чи перспектива створення транспортних коридорів, використання транзитного потенціалу. В Україні триває інтенсивний пошук ефективного використання даного пріоритету. Транспортні магістралі, які фігурують у численних проектах міжнародних транспортних коридорів:

1.  Транспортний коридор “Критський” планується прокласти через території Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України, Молдови, Румунії, Греції. Він проходитиме кількома напрямками залізничних магістралей та паралельних автошляхів: Гельсінкі – Санкт-Петербург – Москва – Київ – Одеса – Бухарест – Димитровград – Александрополіс; Гельсінкі – Санкт-Петербург – Псков – Гомель – Ніжин; Гельсінкі – Санкт-Петербург – Таллінн – Рига – Даугавпілс – Вільнюс (з відгалуженнями до Клайпеди і Калінінграда) – Мінськ – Київ; Жмеринка – Кишинів – Рені. На південному відрізку магістралі передбачено чотири виходи до Адріатики.

2.  Транспортний коридор “Європа – Азія” проходить через Німеччину, Австрію, Чехію, Словаччину, Угорщину, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, країни Середньої Азії та Китай.

3.  Транспортний коридор “Балтика – Чорне море” з’єднує портові міста Гданськ і Одесу, проходить територіями Польщі та України і має протяжність у межах України близько 900 км залізничного та 950 км автомобільного шляхів.

4.  Транспортний коридор “ТНТК” (Транскавказький) проходитиме територіями України, Грузії, Азербайджану, країн Середньої Азії. За схемами комбінованих перевезень залізничним, автомобільним та морським транспортом він з’єднує Одеський та Херсонський порти із Закавказьким, Казахстанським та Середньоазіатським регіонами.

Окремо виділяється система транспортних коридорів країн ЧЕС. Це кільце залізниць навколо Азово-Чорноморського басейну, що має радіальні відгалуження до всіх морських і дунайських портів, а також магістральні виходи: Констанца – Бухарест; Одеса – Жмеринка; Батумі (Поті) – Тбілісі – Баку; Варна – Бугас – Стара Загора – Софія; Едірне – Александрополіс.

12.3. Іноземні інвестиції як фактор розвитку України

Класифікація інвестицій. Інвестиційний клімат держави. Чинники, що впливають на залучення іноземних інвестицій. Державні структури та законодавче забезпечення інвестування. Узагальнені показники прямих іноземних інвестицій в Україну. Спрямування іноземних капіталовкладень у пріоритетні галузі. Використання японської політики “лазерного променя”. Розгортання мережі венчурних інвестиційних фондів і компаній.