Зміст (стр. 30 )

Пропонується виділити міжгалузеві господарські комплекси, виходячи з функціонального призначення галузей, з урахуванням їх регіональних особливостей, у вісім груп: паливно-енергетичний комплекс, хіміко-лісовий комплекс, будівельний комплекс, агропромисловий комплекс, металургійний комплекс, машинобудівний комплекс, комплекс транспорту та зв’язку, виробництво товарів широкого вжитку і тривалого користування.

9.2. Паливно-енергетичний комплекс

Визначення паливно-енергетичного комплексу. Ступінь забезпечення комплексом потреб країни. Вугільна промисловість. Нафтовидобувна і нафтопереробна промисловість. Промисловість природного газу. Нафтогазотранспортна система України. Електроенергетика. Стан теплових електростанцій. Лінії електропередач. Нетрадиційні джерела енергії. Ефективність використання паливно-енергетичного потенціалу.

Паливно-енергетичний комплекс (енергетика) – сектор економіки, до якого входять суб’єкти господарювання, чия діяльність пов’язана з розвідуванням, видобутком, переробкою, виробництвом, зберіганням, транспортуванням, передачею, розподілом, торгівлею, збутом чи продажем енергетичних продуктів (енергоносіїв).

На даний час обсяги власного видобутку паливно-енергетичних ресурсів забезпечують потреби країни лише на 39,9 %, що ставить функціонування як енергетики, так і економіки України в залежність від того, як буде розвиватися світова геополітична та геоекономічна ситуація в енергетичному секторі.

Розглянемо основні види паливно-енергетичних ресурсів.

Вугільна промисловість представлена видобутком та збагаченням кам’яного і бурого вугілля. З економічної точки зору використання вугілля є прийнятним порівняно з природним газом і нафтою (співвідношення цін на вугілля та природний газ і мазут складає відповідно 1:1,3:1,35).

У 1990 році в Україні видобувалось понад 160 млн т вугілля за рік. В останні 6 років цифра стабілізувалась на обсягах близько 55,0-60,0 млн т з деяким пониженням в останні 2 роки. Конкретні показники щодо видобутку вугілля та виробництва продуктів його переробки надані в таблиці 1.7.

Таблиця 1.7

Виробництво окремих видів продукції вугільної галузі

Роки Види продукції	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Вугілля готове, млн т	60,4	61,7	58,9	59,5	55,0	55,0
Кокс та напівкокс з вугілля кам’яного, кокс газовий, млн т.	18,9	19,2	20,6	20,9	17,4	18,6
Смоли (кам’яновугільні), тис. т	876	910	934	881	785	845

Для розвитку галузі необхідні: розв’язання проблем державної фінансової підтримки нерентабельних шахт за умови, що вона не повинна впливати на конкурентоспроможність рентабельних підприємств галузі; вжиття заходів екологічного характеру; забезпечення соціального захисту працівників, що звільняються у випадку закриття шахт; врахування інтересів жителів шахтарських міст і селищ; підтримка наукових досліджень, спрямованих на пошук нових технологій видобутку та використання вугілля, які дозволять мінімізувати негативний вплив цих процесів на довкілля.

Нафтовидобувна промисловість – це галузь паливної промисловості, яка об’єднує підприємства, що розвідують і видобувають нафту та супутній нафтовий газ, а також транспортують і зберігають нафту. До нафтопереробної промисловості слід віднести підприємства, які із сирої нафти виробляють нафтопродукти у вигляді рідкого палива, мастильних та електроізоляційних матеріалів, розчинників, бітумів тощо. Крім того продукція галузі є сировиною для виробництва хімічної продукції, що зумовлює тісний технологічний та організаційний зв’язок нафтопереробної промисловості з нафтохімічною.

Видобуток нафти в Україні у 1970 р. досяг 13,9 млн т. У подальшому він значно скоротився і в 2003 р. складав 2,8 млн т. Потім відбулось деяке його нарощування і в 2010 р. видобуток склав 3,1 млн т. Останні 35 років характеризуються виснаженням і деградацією нафтогазових родовищ. Значно погіршуються геологічні, технічні та економічні умови їх експлуатації. Більшість запасів нафти (87,7 млн т. або 57 %) належить до важкодобувних, освоєння яких вимагає застосування спеціальних технологій та великих капітальних вкладень.

Складовою нафтогазового комплексу є підприємства нафтопереробної промисловості – Лисичанський, Кременчуцький, Дрогобицький, Херсонський і Надвірнянський нафтопереробні заводи. Вони задіяні тільки на третину потужності, причому 70% нафти – давальницька сировина. Головні шляхи їх розвитку на перспективу – максимальне завантаження виробничих потужностей, глибоке перероблення нафти, оновлення технологічного обладнання, реконструкція та підвищення ефективності роботи.

Промисловість природного газу поєднує в собі розвідку, видобуток, транспортування, зберігання та переробку природного й супутнього нафтового газу, який видобувається разом з нафтою. Природний газ – винятково конкурентоспроможне паливо і його роль в енергопостачанні постійно зростає. У 1970 р. в Україні видобувалось 60,9 млрд м3 газу. У наступні роки його кількість зменшилась і склала 28,1 млрд м3 у 1990 р. та 20,5 млрд м3 в 2010 р.

Країна є великим вузлом транзитних передач нафти і газу з Росії та Туркменістану, Казахстану на європейський ринок. Сьогодні нафтогазотранспортна система (НТС) України одна з найпотужніших в Європі.

Електроенергетика – базова галузь, ефективність і стабільність роботи якої прямо впливають на стан економіки та енергетичну безпеку. В Україні виробництво електричної енергії здійснюється на електростанціях трьох типів – теплових (ТЕС), атомних (АЕС) та гідроелектростанціях (ГЕС), в т. ч. гідроакумулюючих (ГАЕС).

Потужність електростанцій та річні обсяги виробництва електроенергії надано в таблиці 1.8.

Аналізуючи дані таблиці, слід звернути увагу на те, що виробництво електроенергії на АЕС та ГЕС за цей період змінилось несуттєво, тоді як на ТЕС відбулось основне його падіння (більш, ніж у 2,5 рази). Через інтенсивне спрацювання основного устаткування даних електростанцій, зумовлене використанням низькоякісного палива й роботою базових ТЕС у змінних режимах із-за нестачі маневрових потужностей, а також зменшенням коштів і ресурсів на його відновлення, теплова енергетика перебуває в кризовому стані.

Таблиця 1.8

Потужність електростанцій та виробництво електроенергії

Показники Роки	Всі електростанції	У тому числі
ГЕС	ТЕС	АЕС
Потуж-ність, млн кВт	Виробни- цтво електро-енергії, млрд кВт год	Потуж-ність, млн кВт	Виробни-цтво електро-енергії, млрд кВт год	Потуж-ність, млн кВт	Виробни-цтво електро-енергії, млрд кВт год	Потуж-ність, млн кВт	Виробни- цтво електро-енергії, млрд кВт год
1990	55,6	298,5	4,7	10,7	37,1	211,6	13,8	76,2
1995	53,9	194,0	4,7	10,2	36,6	113,3	12,6	70,5
1999	53,9	172,1	4,7	14,5	36,4	85,5	12,8	72,1
2000	52,8	171,4	4,7	11,5	36,3	82,6	11,8	77,3
2002	52,8	173,7	4,8	9,8	36,2	85,9	11,8	78,0
2004	52,9	182,2	4,8	11,9	35,2	83,2	12,8	87,0
2006	53,8	193,4	4,9	13,0	35,0	90,1	13,8	90,2
2008	54,0	192,6	5,1	11,5	35,0	91,2	13,8	89,8
2009	54,4	73,6	5,4	1,9	35,0	78,7	13,8	82,9
2010	54,4	188,8	5,5	13,2	35,2	86,5	13,8	89,2

Географічним розташуванням нашої держави була зумовлена побудова достатньої кількості потужних ліній електропередач міждержавного значення, які з’єднали енергосистему України з енергосистемами суміжних країн – Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Російської Федерації, Республіки Молдова, Республіки Білорусь.

Нетрадиційні джерела енергії – сонячна енергія, енергія вітру, малих річок і водостоків, припливів, хвиль, біомаси (дров, побутових та сільськогосподарських відходів, відходів тваринництва, птахівництва, лісозаготівель, лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості), геотермальна енергія, а також розсіяна теплова енергія (тепло повітря, води, морів та водоймищ). Головними перевагами відновлюваних джерел енергії вважають невичерпність та екологічну чистоту. Недоліками використання цих джерел є високі початкові інвестиційні витрати в порівнянні зі звичайними джерелами палива, а також наявний високий ступінь недовіри до цієї галузі як потенційних інвесторів, так і громадськості.