Зміст (стр. 7 )

Принцип збалансованості і пропорційності – передбачає дотримання збалансованості між потужностями та обсягами виробництва, з одного боку, та сировинними, паливно-енергетичними, трудовими, сільськогосподар-ськими ресурсами регіону – з іншого. При цьому пропорційність має бути витримана між: виробництвом засобів виробництва (група “А”) і предметів споживання (група “Б”); виробничою та невиробничою сферами; видобувним і обробним виробництвами; галузями спеціалізації і обслуговуючими їх галузями.

Принцип внутрішнього та міжнародного поділу праці – країна і її складові мають розвивати галузі виробництва, для яких наявні найбільш сприятливі умови, а продукція користується попитом на міжнародному та внутрідержавному ринках.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів – зближення територій за узагальненими показниками, що характеризують результативність їх господарської діяльності (наприклад обсягами валового регіонального продукту на душу населення). Реалізація даного принципу базується на посиленні регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації визначених галузей виробництва.

Принцип обмеженого централізму – передбачає органічне поєднання інтересів країни та її регіонів. При цьому створюються умови для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення його соціально-економічного розвитку. Проте зазначений розвиток кожного регіону не повинен суперечити державній регіональній політиці, яка першочергово враховує пріоритетність загальнодержавних інтересів.

Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва – його суть полягає в тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток раціональних форм його організації. До зазначених форм відносяться концентрація, спеціалізація, комбінування та кооперування.

Принцип різноманітності форм господарювання – в сучасній ринковій економіці ми маємо рівноправність всіх форм власності та господарювання – приватної (індивідуальної), акціонерної, державної, колективної, кооперативної, орендної та інших. В господарських комплексах регіонів розвиваються взаємопов'язані процеси агломерування та деагломерації, концентрації і деконцентрації, територіальної спеціалізації і кооперування. Це потребує нових підходів до традиційних форм організації виробництва.

Принцип оптимального розміщення виробництва – на відміну від принципу раціонального розміщення виробництва він означає вибір найкращого варіанту не лише з наявних, а й з усіх можливих. Крім того він враховує вигоди не тільки в регіональному масштабі, а і для держави в цілому.

Принцип науково обґрунтованого природокористування – формування екологобезпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону. Регіональне господарство може бути збалансованим за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникають екологічні проблеми, воно не повинно характеризуватися як ефективне.

Принцип провідної ролі самоуправління – знаходить своє відображення у пошуку нових форм адміністративного та територіально-економічного районування, регіональних об'єднань різних форм і видів управління, територіальних консорціумів та інше.

Принцип відносної сталості територіальних соціально-економічних систем в екстремальних умовах – його необхідно дотримуватись, а розміщення продуктивних сил вдосконалювати у регіональному вимірі з врахуванням об'єктивної реальності ситуації. Особливо важливо умови життєзабезпечення в регіональних системах створювати з урахуванням можливості відносно автономного соціально-економічного розвитку та раціональної діяльності і життєзабезпечення.

2.4. Фактори розміщення і розвитку продуктивних сил та економіки регіонів

Сировинний фактор. Паливно-енергетичний фактор. Водний фактор. Транспортний фактор. Фактор робочої сили (трудоресурсний). Фактор науково-технічного прогресу. Фактор економіко-географічного положення. Фактор ринкової кон'юнктури. Споживчий фактор. Фактор часу. Національний фактор. Екологічний фактор.

Наведемо та стисло охарактеризуємо найбільш важливі фактори регіональної економіки.

Сировинний фактор – включає в себе якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, земельних та лісових ресурсів, а також природні умови. Особливо важливий вплив фактора на розміщення галузей видобувної промисловості, підприємств, які переробляють продукцію аграрного виробництва, та ін.

Паливно-енергетичний фактор – в технологічних процесах різних галузей може переважати споживання електроенергії (електроємні виробництва ), палива (паливоємні ) і тепла (теплоємні). До електроємних виробництв відносяться: виплавка легких металів (магній, титан, алюміній); електропічна виплавка нікелю, міді, феросплавів; виробництво синтетичного каучуку і віскозного шовку. Високоелектроємні галузі орієнтуються на райони масового виробництва електроенергії. Вони розміщуються біля потужних електростанцій різних видів. До теплоємних відносяться виробництва, які в процесі виготовлення продукції споживають багато тепла. Це глиноземні, нікелеві, хлібопекарні заводи, виробництво віскозного шовку, соди, целюлози, цементу, скла та інші. Всі види паливоємних виробництв розміщуються поблизу паливних баз або шляхів перевезення палива. Особливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС).

Водний фактор – при виготовленні продукції в основному споживається значна кількість прісної води. Тому вплив водного фактора на розміщення виробництва має велике значення. Обмеженість водних ресурсів у регіоні стає серйозною перепоною для розміщення водомістких галузей і виробництв. Наприклад, у промисловому виробництві найбільш водоємними є галузі чорної металургії, хімії органічного синтезу, первинної очистки текстильної сировини та інші. Найбільш водомістким видом виробництва є вирощування сільськогосподарських культур на зрошуваних землях.

Транспортний фактор – залежно від величини транспортних витрат розміщення виробництва наближається до сировини або до споживачів. Необхідно враховувати витрати сировини і палива на одиницю виробленої продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, підприємства вигідно розміщувати поблизу сировини і палива, оскільки це призводить до скорочення транспортних витрат. Навпаки, якщо витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можна розміщувати на значній відстані від сировини. З метою ліквідації нераціональних перевезень проводиться районування виробництва і споживання найбільш об'ємних і важливих видів продукції та сировини.

Фактор робочої сили (трудоресурсний) – кількісна і якісна оцінка трудових ресурсів у розрізі регіонів. Вплив цього фактора на розміщення виробництва визначається: кількістю затраченої праці на одиницю продукції; чисельністю робітників, потрібних для виробництва певного обсягу продукції ; кількістю продукції в розрахунку на одного робітника. На даному етапі в Україні доцільне розміщення об'єктів у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва – у великих.

Фактор науково-технічного прогресу – впливає на розміщення підприємств у результаті наукових винаходів та змін в технологіях виробництва. Так, зниження матеріалоємності у машинобудуванні буде сприяти змінам у розміщенні деяких важливих виробництв, перш за все перебазуванню галузей складного машинобудування в райони достатньої кількості кваліфікованих трудових ресурсів, що віддалені від головних металургійних комплексів країни.

Фактор економіко-географічного положення – сукупність промислових відношень даного об'єкта до інших, які впливають або можуть вплинути на його розвиток. Аналіз економіко-географічного положення означає розгляд промислових відношень досліджуваних об'єктів у порівнянні з положенням всіх інших. При цьому до найважливіших відношень належать відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, головних економічних центрів, вузлів і агломерацій.

Фактор ринкової кон’юнктури – складається на основі співвідношень між наявними на ринку матеріальними цінностями і послугами та потребами в них. Стимулом для розвитку виробництва є зростання попиту на вироблену продукцію і, навпаки, зменшення попиту веде до скорочення виробництва. У випадку зниження попиту на сировину та готові вироби протягом тривалого періоду це може призвести до певних змін у розміщенні продуктивних сил регіонів. Ринкова кон’юнктура формується під значним впливом науково-технічного прогресу. Застосування сучасних технологій покращує якість та підвищує ступінь конкурентоспроможності товарів, які користуються попитом і реалізуються за високими цінами.

Споживчий фактор – діє при територіальній диференціації населення в напрямку, протилежному сировинному та паливно-енергетичному факторам. Значення споживчого фактора посилюється фактором робочої сили, оскільки місце зосередження населення – не лише трудові ресурси, але і території споживання виробленої продукції.

Фактор часу – суспільство зацікавлене в дотриманні строків спорудження виробничих об'єктів. Зрив термінів будівництва може дезорганізувати виробництво в галузях, які зорієнтовані на його продукцію. В результаті суспільство отримає матеріальні і моральні збитки.

Національний фактор – не можна не враховувати наявність, крім титульної української нації, великої кількості росіян, більшість з яких розселена на відносно компактній території східних областей. Потрібно мати на увазі існування на півдні України Автономної Республіки Крим, а також велику кількість російськомовного населення у великих містах, особливо в Донецькому, Придніпровському і Причорноморському економічних районах.

Екологічний фактор – екологізація виробництва є складовою частиною екологічної політики держави. Врахування екологічного фактора в розвитку регіональної економіки повинно передбачати недопустимість концентрації шкідливих виробництв у населених пунктах регіонів, а також на всіх територіях з високою щільністю населення. Вплив екологічного фактора в сучасних умовах посилився. Тому необхідне проведення комплексу заходів правового та економічного регулювання щодо покращання екологічної складової природокористування та діяльності суспільства у цілому.