Зміст (стр. 39 )

Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів доцільно класифікувати за такими ознаками:

·  місцем виникнення;

·  особливостями виникнення;

·  найбільш характерними спрямуваннями (соціально-економічні, суспільно-політичні, екологічні та інше);

·  тривалістю (короткотривалі, довготривалі);

·  коштами, необхідними для їх вирішення (малозатратні, крупнозатратні);

·  диспропорціями, які вони породжують.

Надана класифікація є досить умовною, оскільки проблема може розглядатися з різних сторін і потрапляти в ті чи інші види ознак.

Реалізація проблем соціально-економічного розвитку повинна передбачати такі умови її здійснення:

·  застосування розширеного соціально-економічного підходу із врахуванням загальноєвропейських принципів підбору використаних показників;

·  прозорість регіональної складової державного бюджету, консолідація усіх соціальних трансфертів і позабюджетних коштів, призначених для регіонів;

·  укладання угоди про взаємну відповідальність всіх рівнів влади та управління і контроль за “соціальною компонентою” державних трансфертів.

Регіональний розвиток економіки України незадовільний. Це засвідчують невирішені або частково вирішені проблеми:

1.  Низький загальний рівень економічного розвитку порівняно з європейськими регіонами, що ускладнює проблеми інтеграції до Європейського Союзу.

2.  Високий рівень диспропорцій у розвитку окремих регіонів (особливо відрізняються показники розвитку м. Києва та решти територій).

3.  Суттєві відмінності у галузевій структурі економічних систем різних регіонів.

Не вирішена проблема інституційного забезпечення управління регіональним та місцевим розвитком. Відсутні ефективні механізми координації між центральними і місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування в узгодженні цілей і пріоритетів розвитку. Відсутнє чітке розмежування сфер повноважень та відповідальності між цими органами.

Проблема зміцнення потенціалу регіонів повинна вирішуватись через збільшення надходжень до місцевих бюджетів шляхом сприяння розвитку підприємництва, сучасних форм кооперації виробників та інше. Джерелом забезпечення розвитку регіонів має стати модернізація їх внутрішнього потенціалу відповідно до вимог формування та впровадження інноваційної моделі розвитку економіки.

Зміцнення потенціалу розвитку регіонів потрібно вирішувати у контексті євроінтеграційного курсу України. Увага, що приділяється проблемам регіонального розвитку, зменшення регіональних економічних і соціальних диспропорцій в країнах Европейського Союзу є підтвердженням того, що державна регіональна політика має разглядатися як один з найбільш важливих механізмів забезпечення стійкого економічного зростання та суспільної злагоди в Україні. У країнах ЄС напрацьовано позитивний досвід щодо регулювання регіонального розвитку, економічного і бюджетного вирівнювання, підтримки слаборозвинутих територій. Необхідне продумане використання цього досвіду, адаптувавши його досягнень до умов нашої держави.

Пріоритетними факторами у політиці регіонального розвитку, які призведуть до подолання його проблем, є інноваційна діяльність та зміна структури економіки.

Інноваційна діяльність – це розробка та реалізація на ринку нових продуктів. Саме такий вид діяльності є основним фактором, що зумовлює конкурентоспроможність економіки.

Зміна структури економіки – збільшення питомої ваги третього, четвертого та п’ятого укладів економіки переважно за рахунок зменшення питомої ваги першого – видобувного. Вплинути на цей фактор неможливо без зміни попереднього фактора – інноваційної діяльності.

Покращання роботи двох зазначених факторів створюватиме мультиплікативний ефект для решти складових регіонального розвитку:

·  зміни в структурі економіки та посилення інноваційної активності будуть сприяти залученню іноземних інвестицій та збільшать попит на експортну продукцію;

·  створення нових знань, інноваційна діяльність та вдосконалення інформаційної сфери сприятимуть зростанню рівню освіченості населення, в результаті покращать якість трудових ресурів;

·  структурні зміни в галузях економіки поліпшать якість експорту (збільшиться частка продукції обробної промисловості та сфери послуг, зменшиться – добувної галузі).

Доцільно використовувати напрацювання теорій гнучкої спеціалізації і полюсів росту.

Застосування першої з них означає посилення спеціалізації окремих регіонів на економічних перевагах, їх стимулюванні та розвитку. Для цього доцільно визначити об’єкти, продукція яких є найбільш конкурентоспроможною на вітчизняних та світових ринках, та надавати їм економічні стимули для посилення спеціалізації. Це буде сприяти росту конкурентоспроможності та залученню у регіон фінансових ресурсів.

Використання теорії полюсів росту обумовлює визначення провідної галузі чи підприємства в межах регіону, розвиток яких передусім важливий для його економіки, матиме мультиплікативний ефект для інших галузей (підприємств) та для створення максимально сприятливих умов (інституційних, інвестиційних, податкових та інше) щодо його подальшого розвитку.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме підвищенню результативності регіональної політики України, збалансованому соціально-економічному розвитку держави і її регіонів.

10.4. Програмне забезпечення економічного розвитку регіонів

Програмний підхід при вдосконаленні розвитку регіональних систем. Складові економічної частини програми. Визначальна роль промислового виробництва.

Регіональний розвиток передбачає розв’язання великомасштабних завдань у напрямку підвищення ефективності використання та нарощування економічного потенціалу, інтенсифікації промислового і сільськогосподарського виробництва через їх раціональну спеціалізацію, реформування економічних та соціальних відносин, структурну перебудову з одночасним формуванням ефективних внутрішньогалузевих, міжгалузевих і територіальних пропорцій у розвитку промисловості.

Проблеми вдосконалення розвитку регіональної системи повинні вирішуватися програмним методом. Система складових економічної частини програми подана на рис. 1.8.

Рис. 1.8. Складові економічної частини програми

Виробнича частина програми значною мірою визначає плани розвитку всіх інших видів економічної діяльності регіону. Так, зростання валових зборів сільськогосподарських культур залежить від забезпечення сільського господарства машинами, добривами, отрутохімікатами, пальним, будівельними матеріалами. Розвиток транспорту вирішальним чином визначається поставками рухомого складу, пального, енергії і т. ін. Обсяги капітальних робіт залежать від фінансових можливостей території, масштабів виробництва будівельних матеріалів, обладнання і механізмів для здійснення будівництва. Обсяги і структура роздрібного товарообігу регіону значною мірою залежать від поставок товарів, що виробляються промисловістю.

Метою планування промисловості на рівні області є посилення збалансованого пропорційного розвитку галузей з урахуванням їх пріоритетності для вирішення соціальних проблем регіону, забезпечення зайнятості трудових ресурсів, ефективного використання місцевих природних ресурсів, задоволення потреб населення в товарах широкого вжитку і тривалого користування.

Обсяги виробництва продукції промисловості повинні узгоджуватись з ресурсним потенціалом регіону (сировинним, водним, трудовим), потребами у відповідних видах продукції та можливостями і економічною доцільністю їх ввезення і вивезення, станом виробничої інфраструктури, необхідністю збереження навколишнього природного середовища та зрушеннями в структурі продукції, яка виробляється, пов'язаними з перебудовою галузей.

При плануванні галузей промисловості велике значення має узгодження динаміки чисельності працюючих з кількістю робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості та запобігання зростанню безробіття за умов технічного переозброєння і структурної перебудови галузей. У програмі необхідно враховувати можливості підприємств щодо створення нових робочих місць, а також міграційні й демографічні процеси в регіоні та зміни в галузевій структурі зайнятості, в першу чергу пов'язані з інтенсивним відтоком зайнятих до невиробничої сфери.

У планових показниках виробництва продукції має передбачатися забезпечення найбільш повного (бажано в повних обсягах) задоволення потреб підприємств у засобах виробництва і сировині та населення – в товарах повсякденного вжитку і тривалого користування, збільшення нових видів виробів, покращання якості продукції, розширення асортименту. Ці показники повинні ґрунтуватися на всебічному вивченні підприємствами регіону попиту на свої вироби.

До програми соціального і економічного розвитку регіону вносяться наміри підприємств тільки з найважливіших видів засобів виробництва та товарів повсякденного попиту і тривалого користування, номенклатура яких збігається з класифікацією загальнодержавної програми соціального і економічного розвитку.

Метою планування розвитку агропромислового комплексу регіону є забезпечення потреб населення в продуктах харчування та інших товарах із сільськогосподарської сировини, а також потреб промисловості, вирішення соціальних проблем сільського населення в умовах становлення ринкових відносин, багатоукладності в економіці, зростання ролі місцевого самоврядування.

10.5. Завдання для індивідуальної роботи студентів і підготовки до семінарських занять

1.  Визначте мікро - та макроекономічні функції економіки регіону.

2.  Дайте класифікацію складових регіонального розвитку.

3.  В чому полягає управління економікою з урахуванням місцевої специфіки господарювання?

4.  Які Ви знаєте методи державного впливу на регіональний розвиток?

5.  Чому необхідне удосконалення системи адміністративно-територіального устрою держави?

6.  Охарактеризуйте поняття “депресивні території”.

7.  Які Ви знаєте основні макроекономічні показники розвитку регіонів?