Трудовий Кодекс України (стр. 2 )

4. Не вважаються дискримінаційними законодавчі обмеження мінімального віку прийняття на роботу та встановлення граничного віку роботи для окремих категорій працівників, винятки, обмеження чи надання переваг, установлені цим Кодексом, законами України чи нормативно – правовими актами про працю з огляду на вимоги, що ставляться до певних видів робіт, які можуть виконуватися тільки особами певної статі або, зумовлені необхідністю особливої турботи держави про осіб, які потребують посиленого соціального чи правового захисту (жінок під час вагітності та народження дитини, осіб з інвалідністю, неповнолітніх, літніх людей та ін.).

5. Допускається встановлення статутами виробничих кооперативів, товариств (крім акціонерних товариств) та селянських (фермерських) господарств переваг для членів зазначених господарств, товариств і кооперативів при наданні роботи, переведенні на іншу роботу та звільненні з роботи.

6. Роботодавці або інші уповноважені ними особи, винні у порушенні вимог щодо недопущення дискримінації у сфері трудових правовідносин, несуть відповідальність згідно із законами України.

7. Особи, які вважають, що їх дискриміновано у трудових правовідносинах, чи обмежені їх трудові права мають право звернутися до суду з вимогою захисту своїх прав, у тому числі - відшкодування завданої їм матеріальної та моральної шкоди.

8. Доказ відсутності дискримінаційних мотивів у разі відмови у прийнятті на роботу, просуванні по службі чи здійсненні професійної кар’єри й у разі звільнення працівника покладається на роботодавця.

Стаття 7. Недопущення сексуальних домагань

1. Сексуальні домагання – це принизлива (образлива) поведінка сексуального характеру, словесна чи фізична, по відношенню до особи, щодо якої є трудові або такі, що передують трудовим, виробничі чи інші правовідносини підпорядкування.

2. Роботодавці або інші уповноважені ними особи зобов’язані присікати сексуальні домагання до працюючих та вживати заходи щодо їх недопущення.

3. Працівник, який зазнав чи зазнає по відношенню до себе сексуальних домагань може звернутися зі скаргою про це до свого роботодавця або іншої уповноваженої ним особи, або до вищестоящого органу, чи/та до професійної спілки і у державну службу з питань праці. Посадові особи і зазначені органи зобов’язані про кожен випадок надходження такої скарги інформувати компетентний орган влади визначений Кабінетом Міністрів України.

4. Особи, які зазнали чи зазнають по відношенню до себе сексуальних домагань під час пошуку роботи або під час роботи, мають право звернутися до суду з вимогою захисту своїх прав, у тому числі - відшкодування завданої їм матеріальної та моральної шкоди.

Стаття 8. Заборона примусової праці

1. Примусова праця забороняється.

2. Примусовою працею вважається робота, не передбачена трудовим договором виконання якої вимагається від працівника без його згоди чи під загрозою застосування насильства, шантажу чи іншого (наприклад, психологічного) впливу, в тому числі:

1) з метою підтримання трудової чи виробничої дисципліни;

2) як засіб мобілізації та використання праці працівників для потреб економічного розвитку;

3) як покарання працівника за участь у страйку, за політичні погляди чи ідеологічні та релігійні переконання;

4) як міра будь –якої дискримінації.

3. Не вважається примусовою працею військова чи альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів України про воєнний і надзвичайний стан.

Стаття 9. Терміни і строки

1. Термін – це момент у часі, із настанням якого пов'язуються юридичні наслідки.

2. Строк – це період у часі між терміном його початку й терміном спливу, з початком або спливом якого пов'язуються юридичні наслідки.

3. Терміни і строки можуть встановлюватись із застосуванням будь-яких одиниць часу, що звичайно, використовуються в Україні. Термін також може визначатися вказівкою на подію, яка обов’язково має відбутися.

Стаття 10. Установлення термінів

1. Термін може встановлюватись зазначенням дії чи події, або на початок одиниці часу, що відраховується відповідно до існуючого порядку обчислення часу, або на момент спливу такої одиниці часу.

Якщо юридичні наслідки пов'язуються з дією чи подією, момент їх настання визначається з точністю, що відповідає суті відносин, щодо яких визначається цей момент.

Якщо юридичні наслідки наступають з моменту початку року, місяця, іншої одиниці часу, що містить в собі певну кількість днів, чи з моменту початку дня, вони вважаються такими, що наступили з нуля годин відповідного дня (першого дня місяця, року чи іншої одиниці часу, що містить у собі певну кількість днів).

Якщо юридичні наслідки наступають із певної години або хвилини, вони вважаються такими, що наступили зі спливом відповідної години або хвилини.

2. Термін може встановлюватись з посиланням на рік, місяць, іншу одиницю часу, що містить у собі певну кількість днів чи з посиланням на день, до початку яких (до яких) можуть наступити обставини або здійснюватись певні дії, що мають юридичне значення. В цьому разі юридичні наслідки наступають із нуля годин дня (першого дня відповідного року, місяця чи іншої одиниці часу, що містить певну кількість днів), до якого можуть наступати обставини чи здійснюватись певні дії.

3. Термін може встановлювати посилання на одиницю часу, зазначену в частині першої цієї статті, із спливом яких (по які) можуть наступати обставини або здійснюватись певні дії, що мають юридичне значення. В цьому разі юридичні наслідки наступають о 24 годині дня (останнього дня відповідного року, місяця чи іншої одиниці часу, що містить певну кількість днів), із спливом якого пов'язуються такі наслідки.

Стаття 11. Установлення та обчислення строків

1. Строк починається з наступного дня після календарної дати, якою визначено початок строку, якщо не передбачено обчислення строку з моменту у часі, що встановлюється більш точно. Строки тривалості трудових правовідносин, відпусток та інші подібні строки відраховуються від першого дня роботи (існування трудових правовідносин), відпустки тощо.

2. На виняток із норми частини першої цієї статті строки, що встановлюються в календарних місяцях і роках, відраховуються відповідно з першого дня першого місяця строку або з першого місяця першого року строку.

3. До тривалості строку зараховується весь час від початку строку. Цим Кодексом і законами України можуть встановлюватись правила про те, що певні дні, чи певний час, який обчислюється іншими одиницями, до строку не зараховується. Законами України можуть встановлюватись випадки, коли до строків зараховуються лише певні періоди.

4. До строків звернення до органів із розгляду трудових спорів застосовуються правила цивільного законодавства про зупинення, переривання строків позовної давності.

5. Поновлення строків звернення до органів з розгляду трудових спорів здійснюється відповідно до положень цього Кодексу.

Стаття 12. Закінчення строку

1. Строк, що обчислюється роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

2. До строку, визначеного півріччям або кварталом, застосовуються правила, що встановлені для строків, які обчислюються місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що обчислюється місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

4. Строк, що визначається у півмісяця, розглядається як строк, який обчислюється днями, і вважається таким, що дорівнює п′ятнадцяти дням.

5. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, то строк спливає в останній день цього місяця.

6. Строк, що обчислюється тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

7. Якщо останній день строку припадає на неділю, святковий або неробочий день, що офіційно визнаний таким у місці подання заяви або вчинення певної дії, днем закінчення строку вважається найближчий за ним робочий день.

Стаття 13. Порядок учинення дій в останній день строку

1. Якщо строк установлено для вчинення будь-якої дії, вона може бути виконана до закінчення 24 години останнього дня строку. Проте, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

2. Письмові заяви та повідомлення, що їх здали до установи зв'язку до закінчення 24 години останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

РОЗДІЛ 2. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ПРАЦЮ

Стаття 14. Законодавство про працю

Законодавство про працю складається з цього Кодексу, законів України та інших нормативно – правових нормативних актів про працю, що пройшли державну реєстрацію, і локальних нормативних актів про працю.

Стаття 15. Нормативно – правові акти про працю

До нормативно – правових актів про працю відносяться:

Конституція України; Трудовий кодекс України; міжнародні договори та угоди про працю; закони України, які містять норми трудового права; укази Президента України, які містять норми трудового права; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, які містять норми трудового права; накази центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення; накази інших органів виконавчої влади (крім органу, визначеного пунктом 7 цієї статті), прийняті в межах наданої їм компетенції та, погоджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення; рішення Пленуму Верховного Суду України.

Стаття 16. Міжнародні договори та угоди про працю

Якщо міжнародним договором або угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші норми, ніж ті, що їх містить цей Кодекс, закони України, Укази Президента України чи інші нормативно – правові акти про працю, то застосовуються норми міжнародного договору чи міжнародної угоди, крім випадків, коли законами, іншими нормативно-правовими актами України, колективними договорами та угодами, трудовими договорами для працівників встановлені більш сприятливі умови або більш високий рівень захисту їхніх прав.