Трудовий Кодекс України (стр. 38 )

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, за не відпрацьовані дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, визначених статтями 132, 156, 159 – 161, 167, 172-174 (у разі, якщо порушення правил прийняття на роботу відбулось не з вини працівника), 175-177, пунктами 2 – 5 і 7 частини другою статті 152 і пунктами 1 і 2 частини першої статті 158 цього Кодексу;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації чи роботодавцю - фізичній особі.

Стаття 355. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати

1. Із нарахованих працівникові заробітної плати та інших виплат роботодавець здійснює відрахування податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійних внесків на не державне пенсійне забезпечення відповідно до закону. Своєчасно не відрахований роботодавцем податок на доходи фізичних осіб може бути відрахований роботодавцем в наступному періоді на підставі розпорядження роботодавця, що може бути видане в межах строку 1095 днів із дня здійснення роботодавцем відповідної виплати на користь працівника без відрахування податку. При цьому всі не відраховані раніше суми відраховуються при здійсненні виплати на користь працівника в межах, визначених цією статтею.

2. З нарахованих заробітної плати і гарантійних виплат (крім вихідної допомоги) працівникові, який відбуває кримінальне покарання чи адміністративне стягнення у вигляді виправних робіт, відповідно до закону України та вироку (постанови) суду здійснюється відрахування у встановленому розмірі до державного бюджету.

3. Суми заробітної плати і гарантійних виплат, що залишаються після відрахувань, передбачених частинами першою і другою цієї статті, вважаються належними до виплати працівникові.

4. При цьому максимальний розмір відрахувань із виплат належних до виплати працівникові не може перевищувати:

1) за загальним правилом – двадцяти відсотків;

2) у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також утратою годувальника, та збитків, заподіяних злочином, – п'ятдесят відсотків.

5. При відрахуванні із заробітної плати і гарантійних виплат на підставі кількох виконавчих документів максимальний розмір відрахувань збільшується у випадках, зазначених в пункті 1 частини четвертої цієї статті, до п'ятидесяті відсотків, а у випадках, що передбачені пунктом 2 частини четвертої цієї статті, – до сімдесяти відсотків.

Стаття 356. Заборона відрахувань із вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством не звертається стягнення.

Стаття 357. Захист прав працівників на належні їм виплати у разі банкрутства роботодавця

1. У разі банкрутства роботодавця чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, гарантійних і компенсаційних та інших виплат працівникам та на їх користь, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації чи належать їм у ході такого процесу, виконуються відповідно до закону України про банкрутство.

2. З метою забезпечення своєчасності розрахунків з працівниками у разі банкрутства роботодавці зобов’язані створювати на умовах передбачених законом України гарантійний фонд на випадок банкрутства, який гарантував би зазначені виплати принаймні за тримісячний строк.

Стаття 358. Виплати по відшкодуванню моральної шкоди

1. Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

2. Моральна шкода відшкодовується відповідно до цивільного законодавства. Обов’язок доказування факту наявності моральної шкоди покладається на працівника.

Стаття 359. Наслідки затримки здійснення виплат на користь працівника

1. У разі порушення встановлених законом, колективним договором строків виплати заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат роботодавець зобов’язаний додатково сплатити працівнику пеню (компенсацію) у розмірі подвійної ставки Національного банку у розрахунку на рік за кожний день затримки.

РОЗДІЛ 28. БЕЗПЕКА ТА ГІГІЄНА ПРАЦІ

Стаття 360. Визначення безпеки і гігієни праці та сфери дії законодавства про охорону праці

1. Безпека та гігієна праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я й працездатності людини у процесі трудової діяльності.

2. Законодавство про безпеку та гігієну праці є складовою невід'ємною частиною законодавства про працю та поширюється на всіх роботодавців та працівників.

Стаття 361. Органи державного управління безпекою та гігієною праці

Державне управління безпекою та гігієною праці здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері нагляду за охороною праці, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Стаття 362. Гарантії права на безпеку та гігієну праці

1. Держава гарантує реалізацію конституційного права кожного працівника на охорону його життя та здоров'я у процесі трудової діяльності, на безпечні та здорові умови праці.

2. Гарантії прав працівників у сфері безпеки та гігієни праці встановлюються у трудовому законодавстві та є обов’язковими для виконання усіма державними органами й органами місцевого самоврядування, роботодавцями, професійними спілками, працівниками та іншими суб’єктами.

3. З метою підвищеного захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, жінок, інвалідів і неповнолітніх працівників понад загальні гарантії держава встановлює додаткові гарантії на охорону їх життя й здоров’я у процесі трудової діяльності.

4. Трудовим і колективним договором (угодою) можуть встановлюватися інші гарантії, що не передбаченні у трудовому законодавстві.

Стаття 363. Обов'язки роботодавця щодо безпеки і гігієни праці

1. Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі безпечні умови праці, а також забезпечити додержання вимог щодо прав працівників у сфері охорони праці, відповідно до вимог законодавства про працю.

2. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

1) створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань безпеки та гігієни праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

2) розробляє за участю виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), а у разі його відсутності – іншого уповноваженого на представництво органу / вільно обраних представників (представника) працівників, та реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня безпеки та гігієни праці;

3) забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

4) впроваджує прогресивні технології, досягнення науки й техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з безпеки та гігієни праці тощо;

5) забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

6) призупиняє (пункт 11 статті 145 цього Кодексу) чи припиняє (частини четверта і п’ята статті 152 цього Кодексу) трудові правовідносини з працівником на його вимогу чи переводить працівника на іншу роботу (стаття 129 цього Кодексу) у разі виникнення причин, що порушують трудові права працівника щодо безпечних умов праці, коли створилася виробнича ситуація небезпечна для його життя чи здоров’я або для осіб, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля;

7) забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

8) організовує проведення аудиту безпеки та гігієни праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць за умовами праці в порядку і строки, що визначаються законодавством про працю, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

9) розробляє й затверджує положення, інструкції, інші локальні нормативні акти про працю (з охорони праці) та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими та локальними нормативними актами з охорони праці;

10) здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з безпеки і гігієни праці;

11) організовує навчання працівників та пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі безпеки і гігієни праці;

12) вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення аварій та нещасних випадків.

2. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників і осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та відповідний фонд соціального страхування про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.