Трудовий Кодекс України (стр. 56 )

3. Скарга на рішення державного інспектора праці розглядається протягом 15 днів з дня її надходження, а в складних випадках - у разі виникнення потреби в додатковому розслідуванні або проведенні експертизи - протягом місяця.

4. Рішення державного інспектора праці оскаржується до суду в строки та порядку, встановленому законом.

5. Припис державного інспектора праці може бути оскаржено протягом п’яти днів з дня його винесення з одночасним повідомленням про це державного інспектора праці, який проводив перевірку. До скарги додаються копії акта перевірки, припис, що оскаржується, інші документів. Подання скарги призупиняє дію припису та подовжує строк його виконання на період до прийняття рішення за скаргою.

Скарга на припис розглядається протягом 15 днів з дати її надходження.

6. Постанова державного інспектора праці про застосування штрафу оскаржується в порядку, встановленому законом для оскарження адміністративних стягнень.

Стаття 501. Відповідальність за перешкоджання діяльності державних інспекторів праці

1. За перешкоджання при проведенні перевірок державними інспекторами праці об’єктів нагляду, ненадання на їх вимогу документів, інформації, матеріалів, пояснень, погрозу заподіяння тілесних ушкоджень або шкоди майну чи фактичне їх вчинення стосовно державного інспектора праці або членів його сім’ї винні особи притягуються до відповідальності згідно із законом.

2. Притягнення до відповідальності здійснюється за поданням державних інспекторів праці, що вносяться органам, уповноваженим приймати такі рішення. У встановлених законом випадках державні інспектори праці безпосередньо реалізують надані їм права щодо застосування стягнень до роботодавців або посадових осіб, уповноважених діяти від імені роботодавця.

Стаття 502. Відповідальність державних інспекторів праці

За невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’язків, за перевищення своїх повноважень або інші протиправні дії державні інспектори праці несуть відповідальність згідно із законом.

КНИГА ДЕВ’ЯТА.

ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ

ПРАВОВІДНОСИН ІЗ УЧАСТЮ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ РОБОТОДАВЦІВ І ПРАЦІВНИКІВ

РОЗДІЛ 40.

ОСОБЛИВОСТІ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН З УЧАСТЮ РОБОТОДАВЦІВ - СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Стаття 503. Роботодавці – суб’єкти малого підприємництва

1. Трудові правовідносини за участю роботодавця - суб’єкта малого підприємництва, який є юридичною особою та чисельність працівників якого не перевищує 20 осіб, регулюються цим Кодексом з урахуванням особливостей, визначених у цьому розділі. Кількість працівників визначається на початок кожного календарного року, виходячи із зайнятості протягом повного робочого дня. Якщо протягом року кількість працівників перевищує 20 осіб, суб′єкт роботодавець - суб’єкт малого підприємництва зберігає свій статус до кінця цього року.

2. Трудовий договір між роботодавцем - суб’єктом малого підприємництва і працівником може укладатися в тому числі і в усній формі. 

Стаття 504. Договірне регулювання трудових правовідносин з участю роботодавців - суб′єктів малого підприємництва

1. Крім випадків, коли роботодавець – суб’єкт малого підприємництва і його працівники були представлені при укладенні колективної угоди, на трудові правовідносини з участю роботодавців-суб’єктів малого підприємництва чинність колективних угод не поширюється.

2. Умови праці та її оплати, у тому числі правила внутрішнього трудового розпорядку, що відповідно до цього Кодексу та інших законів встановлюються роботодавцем за участю виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), а у разі його відсутності – іншого уповноваженого на представництво органу / вільно обраних представників (представника) працівників підприємства, установи, організації, можуть встановлюватись роботодавцем-суб’єктом малого підприємництва односторонньо із додержанням норм законодавства про працю та умов трудового договору. У разі наявності первинної профспілкової організації умови оплати праці встановлюються за погодженням з виборним органом цієї профспілкової організації.

3. При затвердженні нових умов оплати праці роботодавець - суб’єкт малого підприємництва не вправі одностороннє змінювати умови трудових договорів і повинен ознайомити з ними усіх працівників не пізніше, як за місяць до їх введення в дію.

4. Роботодавець - суб’єкт малого підприємництва зобов’язаний виплачувати заробітну плату у строки, встановлені трудовим договором (колективним договором), але не рідше ніж два рази на місяць.

РОЗДІЛ 41.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ ЗА ТРУДОВИМ ДОГОВОРОМ З РОБОТОДАВЦЯМИ - ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ

Стаття 505. Роботодавці - фізичні особи

1. Роботодавці – фізичні особи вправі без будь-яких обмежень використовувати найману працю для задоволення особистих потреб та ведення домашнього господарства і з цією метою приймати на роботу працівників.

2. Фізичні особи, які зареєстровані в якості суб’єктів підприємницької діяльності, мають право використовувати найману працю з метою отримання прибутку. Це не виключає їх права найму працівників відповідно до частини першої цієї статті.

3. Трудовий договір між роботодавцем – фізичною особою і працівником може укладатися в тому числі і в усній формі. 

Стаття 506. Форма трудового договору із участю роботодавця - фізичної особи

1. Оформлення трудового договору при укладенні, призупиненні чи припиненні трудового договору з працівником здійснюється роботодавцем – фізичною особою, відповідно до вимог визначених статтею 89 цього Кодексу.

3. На вимогу однієї із сторін, трудовий договір може посвідчуватися нотаріально. Оплату нотаріального посвідчення проводить сторона договору, на вимогу якої вона здійснюється.

Стаття 507. Книга наказів роботодавця - фізичної особи

Роботодавець - фізична особа зобов’язаний вести книгу наказів, до якої заноситься інформація про прийняття працівників на роботу, переведення на іншу роботу, звільнення працівників, зміну умов праці та її оплати, направлення у відрядження, залучення до надурочної роботи, до роботи у вихідні дні та дні державних і релігійних свят, застосування заохочень та дисциплінарних стягнень, виплату заробітної плати чи іншої винагороди, утримання із заробітної плати тощо із зазначенням конкретних дат і розмірів.

Стаття 508. Робочий час

При встановлені норми тривалості робочого часу, сторони трудових правовідносин повинні виходити з вимог цього Кодексу щодо тривалості робочого часу. Умова про неповний робочий час встановлюється за погодженням між роботодавцем – фізичною особою і працівником.

Стаття 509. Час відпочинку

1. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки працівника не може бути меншою, ніж встановлена цим Кодексом. Більша тривалість відпустки може встановлюватись трудовим договором. Час надання відпустки встановлюється за погодженням сторін трудових правовідносин з додержанням правил цього Кодексу.

2. У випадку, якщо час надання відпустки не був встановлений у трудовому договорі, працівник має право вимагати надання відпустки, в період, який він вважатиме за необхідний, попередньо попередивши про це роботодавця щонайменше як за 14 календарних днів.

3. Вихідні дні надаються працівникові відповідно до трудового договору або іншої домовленості сторін. За погодженням сторін трудових правовідносин конкретні вихідні дні можуть змінюватись, що має бути відображено у додатку до трудового договору.

4. У разі відсутності погодження сторін залучення працівника до роботи в дні, які визначені для нього як вихідні, забороняється.

Стаття 510. Особливості припинення трудових правовідносин за ініціативою роботодавця – фізичної особи

Строки та форма попередження про припинення трудових правовідносин, підстави і розміри виплати вихідної допомоги та інших компенсаційних виплат роботодавцем – фізичною особою на користь працівника визначаються трудовим договором. У разі відсутності попередньої домовленості із зазначених питань застосовуються норми цього Кодексу.

РОЗДІЛ 42.

ОСОБЛИВОСТІ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ЧЛЕНІВ ВИРОБНИЧИХ КООПЕРАТИВІВ

Стаття 511. Порядок встановлення особливостей трудових правовідносин членів виробничих кооперативів

1. Положення цього розділу поширюється на трудові правовідносини між виробничими кооперативами (роботодавцями) та працівниками, які одночасно є їх членами (далі – працівники - члени виробничих кооперативів).

2. Працівники - члени виробничих кооперативів не вважаються найманими працівниками. Вони не приймають участі та не можуть бути представлені при укладенні колективного договору в кооперативі як сторона працівників.

3. Трудові правовідносини членів виробничих кооперативів регулюються законодавством по працю із урахуванням особливостей, які встановлені цим Кодексом, іншими законами України, а в передбачених ними межах – також статутами та іншими локальними нормативними актами кооперативів. Трудові правовідносини працівників - членів виробничих кооперативів не регулюються угодами і колективними договорами, якщо інше не передбачено рішеннями загальних зборів членів виробничого кооперативу. Це правило є чинним і тоді, коли члени кооперативу є членами профспілки, яка представляла найманих працівників при укладенні колективного договору чи угоди.

4. Статутами або іншими локальними нормативними актами кооперативу може бути визначений перелік посад, які можуть займати виключно члени кооперативу.

Стаття 512. Укладення трудових договорів з членами виробничих кооперативів

1. Члени виробничого кооперативу мають переважне право на прийняття в кооператив на роботу перед іншими особами. Порядок врахування ділових якостей членів кооперативів при цьому визначається статутом кооперативу.

2. Якщо інше не передбачено законом України або статутом виробничого кооперативу, фізична особа - член виробничого кооперативу на вимогу кооперативу зобов’язана вступити в трудові правовідносини з цим кооперативом, а кооператив на вимогу фізичної особи, яка отримала статус його члена, зобов’язаний надати цій особі роботу на умовах, що визначені статутом. Робота члена кооперативу в кооперативі, за загальним правилом, є основним місцем його роботи. Статутом може передбачатись можливість роботи члена виробничого кооперативу в кооперативі на умовах сумісництва.