Трудовий Кодекс України (стр. 21 )

Стаття 192. Поновлення працівника на роботі

1. У разі незаконного звільнення працівника, порушення порядку звільнення працівника, визначеного цим Кодексом, чи звільнення працівника з підстави набрання законної сили рішенням суду, яке виключає можливість продовження роботи (стаття 168 цього Кодексу), та наступного припинення провадження у кримінальній справі (крім випадків припинення провадження у кримінальній справі з причин закінчення строку позовної давності чи амністії, а також у разі умовного закриття провадження у справі) чи винесення судом виправдувального вироку, працівника може бути поновлено за попереднім місцем роботи.

2. Працівник, якого було поновлено на роботі має право на грошову компенсацію від роботодавця за час залишення без роботи але не більше шестимісячного розміру середнього заробітку.

3. Якщо на роботі поновлено працівника, якого було звільнено в період вагітності чи знаходження у соціальній відпустці у зв’язку із вагітністю та пологами грошова компенсація належить йому за весь період, що він був без роботи.

4. Якщо на роботі поновлено працівника, якого було звільнено з підстави набрання законної сили рішенням суду, яке виключає можливість продовження роботи (стаття 168 цього Кодексу), йому виплачується грошова компенсація за весь період, що він був без роботи у порядку, визначеному законом України.

5. Роботодавець може відмовити у повторному прийнятті на роботу поновленого працівника на умовах, визначених частиною третьою статті 81 цього Кодексу.

6. Працівник, який перед поновленням на роботі працевлаштувався в іншого роботодавця, може звільнитися за підставою припинення трудових правовідносин за власною ініціативою (за власним бажанням) за наявності поважних причин (пункт 6 частини другої статті 152 цього Кодексу).

7. Працівникові, якого поновлено на роботі, зараховується до стажу роботи період залишення його без роботи, за який йому виплачено компенсацію.

Стаття 193. День звільнення працівника

1. Днем звільнення працівника є останній день фактичного виконання працівником трудових обов‘язків або у випадках, передбачених статтею 199 цього Кодексу, останній день відпустки.

2. Якщо цим Кодексом допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності (пункт 2 частини четверта статті 114, пункт 2 статті 117 і стаття 159 цього Кодексу) день звільнення визначається роботодавцем.

3. Працівник, якому роботодавець, відповідно до вимог статті 196 цього Кодексу, зобов‘язаний забезпечити повернення до місця постійного проживання або до місця укладення з ним трудового договору, не може бути звільнений з роботи раніше дня його повернення, відповідно вимог частини першої статті 196 і частини п’ятої статті 333 цього Кодексу, у місце знаходження роботодавця чи укладення з ним трудового договору.

4. Днем звільнення працівника в разі скасування рішення суду про його поновлення на роботі є наступний день після набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Стаття 194. Оформлення звільнення

Рішення про припинення трудових правовідносин з працівником має бути оформлено роботодавцем наказом (розпорядженням) роботодавця належним чином (стаття 89 цього Кодексу), з яким працівника має бути ознайомлено негайно під розпис. В рішенні зазначаються обставини, що стали підставою звільнення, стаття цього Кодексу чи іншого закону України чи її структурна частина, за якою проведене звільнення, формулювання підстави звільнення відповідно до цієї статті чи її структурної частини.

Стаття 195. Інформація про причини звільнення

1. При звільненні працівника роботодавцем надається інформація про причини припинення трудового договору за одним із перелічених формулювань:

1) за згодою сторін;

2) з ініціативи працівника (за власним бажанням);

3) з ініціативи роботодавця з попередженням;

4) з ініціативи роботодавця без попередження;

5) за обставин, що не залежать від волі сторін.

3. Роботодавцю заборонено надавати будь-яку іншу інформацію про причини звільнення працівника, крім випадків передбачених цим Кодексом, законами України або за вимогою працівника чи у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, – його представника, державної служби з питань праці чи судових органів.

4. У разі припинення трудових правовідносин роботодавець зобов’язаний видати працівникові копії відповідних документів в останній день роботи (стаття 97 цього Кодексу), зокрема, рекомендаційну характеристику на працівника. Якщо працівник у день звільнення не працював, роботодавець зобов'язаний видати зазначені документи на першу вимогу працівника або вислати їх поштою (листом із повідомленням про вручення) за місцем проживання працівника.

5. за бажанням працівника роботодавець робить відповідні записи про роботу працівника та причини його звільнення у трудовій книжці працівника, що зберігається у працівника.

Стаття 196. Обов'язок роботодавця забезпечити при звільненні працівника повернення його до місця знаходження роботодавця чи укладення з ним трудового договору

1. Якщо на день звільнення працівник у силу особливостей роботи (пересувний характер роботи, виконання роботи в польових умовах, вахтовим методом, навчання з відривом від виробництва, відрядження тощо) знаходиться поза місцем знаходження роботодавця чи укладення з ним трудового договору, роботодавець зобов'язаний забезпечити повернення працівника в строки, що забезпечують працівникові можливість отримати в день звільнення належні йому документи і заробітну плату, гарантійні, компенсаційні й інші виплати.

2. Повернення працівника здійснюється за рахунок роботодавця, а в необхідних випадках – і його засобами. У разі звільнення працівника за дії за які передбачено можливість припинення трудових правовідносин з працівником з підстав, передбачених пунктами 1 – 3 і 5 статті 163, пунктами 4 і 5 статті 164 і статтями 165 і 168 цього Кодексу витрати на повернення працівника може бути вирахувано з нього під час розрахунку при звільненні.

3. У разі втрати морським або річковим судном права плавання під Державним Прапором України трудові правовідносини членів екіпажу та їх повернення в Україну регулюються законодавством України з урахуванням особливостей, встановлених міжнародними, колективними угодами, колективними і трудовими договорами.

Стаття 197. Обов‘язок роботодавця провести розрахунок з працівником, із яким припинено трудові правовідносини

1. Роботодавець зобов'язаний провести з працівником, з яким припинено трудові правовідносини, у день звільнення розрахунок із заробітної плати, гарантійних, компенсаційних й інших виплат.

2. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

3. У разі невиплати з вини роботодавця сум, що належать звільненому працівникові, у день звільнення роботодавець повинен виплатити працівникові його середньомісячну заробітну плату за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Стаття 198. Гарантії працівникам у разі припинення трудових правовідносин за ініціативою роботодавця при змінах в організації виробництва та праці

1. На письмове звернення працівника роботодавець може звільнити працівника до закінчення строку попередження його про звільнення з виплатою всіх належних йому сум, у тому числі заробітної плати чи вихідної допомоги (стаття 348 цього Кодексу) за строк, що залишився до закінчення повного строку попередження про припинення трудових правовідносин.

2. Протягом строку попередження працівникові надається однин вільний від роботи день протягом тижня для самостійного пошуку роботи із збереженням за цей час середньої заробітної плати.

Стаття 199. Реалізація права на відпустки у разі звільнення працівника

1. За письмовою заявою працівника у разі його звільнення йому може бути надано невикористані дні відпусток із наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

2. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням терміну строкового трудового договору відпустка з наступним звільненням може бути надана за його письмовою заявою і тоді, коли час відпустки повністю або частково виходить за межі терміну дії трудового договору. У цьому випадку днем звільнення також є останній день відпустки.

КНИГА ЧЕТВЕРТА.

РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПРАЦІ

РОЗДІЛ 19. УМОВИ ПРАЦІ

§ 1

Істотні умови праці

Стаття 200. Істотні умови праці

1. Істотні умови праці – це умови праці, що є основою трудового договору.

2. До істотних умов праці належать: найменування, характер, форма та складність виконуваних робіт; умови оплати праці; режими робочого часу; застосування не повного робочого часу; наявність та обсяги застосування гарантій і компенсацій, у тому числі систем соціального страхування; застосування суміщення професій; можливість роботи за сумісництвом; наявність обмежень спільної роботи родичів чи інших законодавчо встановлених обмежень соціально – трудових прав працівника; наявність вимог щодо необхідності укладення договору про повну матеріальну відповідальність та інші умови праці, визначені сторонами трудових правовідносин.

§ 2

Характеристики умов праці

Стаття 201. Шкідливі та небезпечні умови праці

1. Шкідливі умови праці – це умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків.

2. Шкідливі умови праці визначаються шляхом проведення атестації робочих місць за умовами праці (комплексної оцінки усіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я й працездатність працівників у процесі трудової діяльності) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Небезпечні умови праці – це умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення гострих професійних уражень.