Трудовий Кодекс України (стр. 37 )

4. У разі припинення трудових правовідносин із підстав: призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (стаття 167 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше двомісячного середнього заробітку з подальшим відшкодуванням понесених витрат роботодавцем за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України.

5. Працівникам, що виконують роботу на умовах, встановлених статтею 114 цього Кодексу,  вихідна допомога у разі припинення з ними трудових правовідносин виплачується у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, а також у випадку припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 114 цього Кодексу - в розмірі не менше двотижневого середнього заробітку, а у випадках призову або вступу на військову (альтернативну) службу (стаття 167 цього Кодексу) – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше місячного середнього заробітку.

6. Сезонним працівникам (стаття 115 цього Кодексу) вихідна допомога у разі припинення з ними трудових правовідносин виплачується у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, а також у випадку припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 117 цього Кодексу - в розмірі не менше двотижневого середнього заробітку, а у випадках призову або вступу на військову (альтернативну) службу (стаття 167 цього Кодексу) – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше місячного середнього заробітку.

7. У разі не виконання роботодавцем законодавства про працю та про охорону праці, колективного договору чи умов трудового договору (пункт 7 частини другої статті 152 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

8. У разі припинення трудових правовідносин у зв’язку з переходом працівника на пенсію чи на пенсію по інвалідності працівникові виплачується (крім вихідної допомоги, визначеної частинами першою – шостою цієї статті) вихідна допомога у зв’язку з виходом на пенсію у розмірі не менше місячного середнього заробітку, якщо законом України чи колективним договором не передбачено більший її розмір.

Працівник, якому виплачено зазначену допомогу не може знову отримати на неї права.

РОЗДІЛ 26. УЧАСТЬ У СОЦІАЛЬНОМУ СТРАХУВАННІ

§ 1

Загальні положення

Стаття 349. Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню

1. Працівники, праця яких регулюється трудовим законодавством, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Стаття 350. Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням

1. Види матеріального забезпечення та соціальних послуг, що надаються за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їхніх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 351. Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування

1. Основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування є страхові внески роботодавців на користь працівників та працівників. Бюджетні та інші кошти, необхідні для здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами.

2. Несплата або несвоєчасна сплата роботодавцем єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування не може бути підставою для відмови працівникам у наданні належних йому матеріального забезпечення (у тому числі виплати пенсії), або зменшення його розміру, та соціальних послуг із фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або у включенні відповідних періодів роботи до страхового стажу, якщо працівник надасть докази перебування у трудових відносинах на момент виникнення страхового випадку або в інший відповідний період.

§ 2

Пенсійне забезпечення

Стаття 352. Пенсійне забезпечення

1. Працівники і члени їх сімей мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності й у зв’язку з утратою годувальника, відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також на пенсійні виплати у порядку та за умов, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

2.  Роботодавець зобов’язаний надавати працівнику усю необхідну допомогу у наданні та пошуку необхідної працівникові інформації під час оформлення пенсії.

Стаття 353. Участь у недержавному пенсійному забезпеченні

1. Роботодавець зобов’язаний на умовах, передбачених законом України про недержавне пенсійне забезпечення, та у розмірах, визначених колективним договором, перераховувати пенсійні внески на користь працівників, а у випадках, передбачених законом України, – інших осіб, у недержавний пенсійний фонд, страхову організацію чи на пенсійні депозитні банківські рахунки.

2. Сплата пенсійних внесків працівниками до системи недержавного пенсійного забезпечення є добровільною.

3. Роботодавець не має права будь-яким чином обмежувати права працівників на участь у недержавному пенсійному забезпеченні.

4. Участь або неучасть працівників у сплаті пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення не може бути підставою для обмеження роботодавцем їх трудових прав.

5. Участь або неучасть працівників у сплаті пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення не може бути підставою для обмеження їх прав на відрахування роботодавцем внесків на їх користь, а у випадках передбачених законом України, – на користь членів їх сім’ї.

6. Роботодавець, який здійснює відрахування внесків на користь усіх своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення, зобов’язаний сплачувати внески за власні кошти на користь усіх своїх працівників. При цьому такий роботодавець має право встановлювати однаковий для всіх працівників відсоток відрахувань внесків від суми їх заробітної плати або застосовувати прогресивну шкалу відсотків відрахувань відносно суми заробітної плати залежно від віку осіб, на користь яких здійснюються такі відрахування, із установленням однакового відсотка відрахувань внесків для кожної вікової групи працівників.

7. У разі припинення трудових відносин працівника, який є учасником корпоративного пенсійного фонду, з роботодавцем-засновником або роботодавцем - платником корпоративного пенсійного фонду роботодавець-засновник або роботодавець - платник корпоративного пенсійного фонду, а також працівник, який є вкладником такого фонду, зобов'язаний розірвати пенсійний контракт, укладений на користь учасника фонду. Такий учасник зобов'язаний укласти новий пенсійний контракт з адміністратором будь-якого іншого пенсійного фонду або у разі досягнення пенсійного віку, визначеного відповідно до закону, укласти договір страхування довічної пенсії із страховою організацією, або відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок.

У разі якщо такий працівник протягом трьох місяців з дня припинення трудових відносин не уклав новий пенсійний контракт з іншим пенсійним фондом, не відкрив пенсійний депозитний рахунок у банку або не уклав договір страхування довічної пенсії із страховою організацією, його пенсійні кошти підлягають передачі до відкритого пенсійного фонду, визначеного за рішенням ради такого пенсійного фонду. При цьому передача пенсійних коштів учасника фонду до іншого пенсійного фонду, на пенсійний депозитний рахунок банку, до страхової організації для укладення договору страхування довічної пенсії оплачується працівником в порядку, передбаченому статтею 55 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, крім випадків припинення трудових відносин на підставі статті 156 цього Кодексу.

У разі якщо працівник припиняє трудові відносини з роботодавцем-засновником або роботодавцем - платником корпоративного пенсійного фонду та вступає в трудові відносини з іншим роботодавцем-засновником або роботодавцем - платником цього корпоративного пенсійного фонду, він може залишитися учасником цього фонду, якщо це передбачено умовами пенсійного контракту.

У разі припинення трудових відносин на підставі статті 156 цього Кодексу витрати на переведення пенсійних коштів працівника до іншого недержавного пенсійного фонду, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку оплачуються роботодавцем.

8. Пенсійні кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника недержавного пенсійного фонду, є власністю такого працівника та використовуються на цілі, визначені законом України про недержавне пенсійне забезпечення.

Працівник має право на отримання пенсійних виплат або довічної пенсії за рахунок пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника недержавного пенсійного фонду у порядку,  визначеному законом України про недержавне пенсійне забезпечення.

РОЗДІЛ 27.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ ПРАЦІВНИКІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ РОБОТОДАВЦЯМИ ВИПЛАТ НА ЇХ КОРИСТЬ

Стаття 354. Обмеження відрахувань із заробітної плати

1. Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених цим Кодексом і законами України.

2. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі й організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених унаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми. При пропущенні цього строку відповідні грошові суми можуть бути стягнені з працівника лише за рішенням суду;