Трудовий Кодекс України (стр. 3 )

Стаття 17. Норми про працю в законах України

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, міжнародним договором чи угодою про працю, законом України може бути встановлено норми про працю, що не суперечать цьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті без дотримання вимог частини першої цієї статті є недійсними.

Стаття 18. Норми про працю в Указах Президента України

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, законом України, міжнародним договором чи угодою про працю, Указом Президента України може бути встановлено норми про працю, що не суперечать цьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті без дотримання вимог частини першої цієї статті є недійсними.

Стаття 19. Норми про працю в постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, законом України, Указом Президента України, міжнародним договором чи угодою про працю, постановою чи розпорядженням Кабінету Міністрів України може бути встановлено норми про працю, що не суперечать цьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті без дотримання вимог частини першої цієї статті є недійсними.

Стаття 20. Норми про працю в наказах центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, законом України, Указом Президента України, постановою чи розпорядженням Кабінету Міністрів України, міжнародним договором чи угодою про працю, наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення може бути встановлено норми про працю, що не суперечать цьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті без дотримання вимог частини першої цієї статті є недійсними.

Стаття 21. Норми про працю в наказах органів виконавчої влади

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, законом України, Указом Президента України, рішенням Кабінету Міністрів України, наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин та соціального захисту населення, міжнародним договором чи угодою про працю і наказом центрального органу виконавчої влади за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення може бути встановлено норми про працю, що не суперечать цьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті без дотримання вимог частини першої цієї статті є недійсними.

Стаття 22. Рішення Пленуму Верховного Суду України

Рішення Пленуму Верховного Суду України з питань застосування нормативно – правових актів про працю повинні відповідати змісту цих актів і є обов'язковими для суб'єктів, на яких поширюється їх чинність при розгляді індивідуальних і колективних трудових спорів.

Стаття 23. Локальні нормативні акти про працю

1. До локальних нормативних актів про працю відносяться:

1) галузева (міжгалузева) угода;

2) підгалузева угода;

3) колективний договір;

4) локальні нормативні акти про працю, прийняті органом місцевого самоврядування;

5) локальні нормативні акти про працю, прийняті роботодавцем.

2. Локальні нормативні акти не можуть містити умови, що знижують рівень прав, гарантій та компенсацій для працівників, встановлений цим Кодексом й іншими нормативно – правовими актами про працю.

3. Локальні нормативні акти можуть регулювати обов’язки сторін трудових і пов’язаних з трудовими правовідносин лише в межах, визначених цим Кодексом і законами України.

Стаття 24. Локальні нормативні акти про працю, прийняті органом місцевого самоврядування

1. Орган місцевого самоврядування приймає локальні нормативні акти про працю у межах наданої йому цим Кодексом та іншими нормативно – правовими актами компетенції та можливостей місцевого бюджету з урахуванням норм локальних нормативних актів вищого рівня (пункти 1 – 3 частини першої статті 23 цього Кодексу).

2. Локальні нормативні акти про працю, прийняті без дотримання вимог частини першої цієї статті є недійсними.

Стаття 25. Локальні нормативні акти про працю, прийняті роботодавцем

1. Роботодавець приймає локальні нормативні акти про працю у межах наданої йому цим Кодексом та іншими нормативно – правовими актами компетенції та можливостей підприємства, установи, організації з урахуванням норм локальних нормативних актів вищого рівня (пункти 1 – 5 частини першої статті 23 цього Кодексу).

2. Локальні нормативні акти про працю, прийняті без дотримання вимог частини першої цієї статті є недійсними.

Стаття 26. Акти нормативно-технічного характеру

Державні стандарти, тарифно-кваліфікаційні довідники й інші акти нормативно-технічного характеру є обов'язковими для застосування до правовідносин, що регулюються законодавством про працю, за умови, якщо це передбачено нормативно – правовими актами про працю.

Стаття 27. Застосування та дія законодавства про працю

1. За наявності протиріч між нормою цього Кодексу та положеннями іншого закону України (крім Конституції України, міжнародного договору чи угоди, в яких бере участь Україна) чи нормативно – правового акту застосовується норма цього Кодексу.

2. Якщо закон України, прийнятий після набуття чинності цим Кодексом, суперечить цьому Кодексу, то в частині регулювання трудових правовідносин цей закон застосовується за умови внесення відповідних змін і доповнень у цей Кодекс.

3. Закон України, інший нормативно – правовий чи локальний нормативний акт про працю не має зворотної сили і застосовується до правовідносин, що виникли після введення його в дію.

4. Дія закону України, іншого нормативно – правового чи локального нормативного акта про працю поширюється на правовідносини, що виникли до введення його в дію, лише у випадках, прямо передбачених цим актом за умови, що це не звужує права сторін трудових правовідносин.

5. До правовідносин, що виникли до набуття чинності законом України, іншого нормативно – правового чи локального нормативного акта про працю такий закон або акт застосовуються лише стосовно прав й обов'язків, що виникли після набрання ним сили.

6. За наявності протиріч між нормами законодавства про працю застосовується норма більш вигідна для працівника.

7. У випадках відсутності норми законодавства про працю, до врегулювання трудових правовідносин, застосовуються норми Цивільного Кодексу за умови, що це не суперечить основним засадам правового регулювання трудових правовідносин, визначених статтею 4 цього Кодексу.

Стаття 28. Порядок оприлюднення норм законодавства про працю

1. Усі норми про працю (за виключенням індивідуальних норм визначених трудовим договором) є публічними та підлягають оприлюдненню у порядку визначеному цим Кодексом та рішенням Кабінету Міністрів України.

2. Органи влади, місцевого самоврядування, роботодавці забезпечують оприлюднення, безоплатний та вільний доступ до прийнятих ними відповідно до цього Кодексу нормативно-правових актів, локальних нормативних актів про працю та актів нормативно-технічного характеру.

3. Під час оприлюднення нових норм законодавства про працю одночасно мають бути оприлюднені також норми законодавства про працю, визначені документами вищого рівня, із яких вони витікають.

РОЗДІЛ 3.

ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ПРАВОВІДНОСИН

Стаття 29. Повноваження органів законодавчої влади у сфері регулювання трудових і пов’язаних із ними правовідносин

1. Держава встановлює єдині для всіх учасників трудових і пов’язаних з ними правовідносин норми використання праці найманих працівників із метою забезпечення достатніх гарантій трудових та соціальних прав.

2. До компетенції органів законодавчої влади зокрема належать:

1) визначення основних напрямів державної політики у сфері трудових та пов’язаних із ними правовідносин;

2) ухвалення законодавчих актів, спрямованих на регулювання трудових та пов’язаних із ними правовідносин;

3) установлення нормальної тривалості робочого часу;

4) визначення державних свят і святкових днів, робота у які не проводиться;

5) установлення мінімальної тривалості щорічної відпустки, як гарантії права на відпочинок;

6) регулювання розміру мінімальної заробітної плати працівників;

7) визначення норм загальнообов’язкового державного соціального страхування та недержавного пенсійного забезпечення;

8) визначення умов та підстав матеріальної відповідальності працівників і роботодавців;

9) установлення видів відповідальності працівників та порядку застосування до них дисциплінарних засобів впливу;

10) визначення порядку розгляду трудових спорів і колективних трудових спорів (конфліктів);

11) установлення особливостей правового регулювання трудових правовідносин окремих категорій працівників;

12) визначення додаткових гарантій і компенсацій окремим категоріям працівників за законодавче обмеження їх трудових прав.

Стаття 30. Повноваження органів державної виконавчої влади у сфері регулювання трудових і пов’язаних із ними правовідносин

1. Органи державної виконавчої влади покликані забезпечити неухильне дотримання усіма учасниками трудових і пов’язаних із ними правовідносин Конституції України, цього Кодексу, законів України та інших нормативно – правових і локальних нормативних актів про працю.

2. Для цього вони в межах своєї компетенції:

1) ухвалюють нормативно – правові акти, спрямовані на реалізацію та виконання цього Кодексу та законів України, в частині регулювання трудових відносин;

2) беруть участь у колективних переговорах, активно сприяють розвиткові соціального діалогу та виступають однією зі сторін колективно-договірних правовідносин;

3) утворюють та координують роботу спеціально уповноважених органів, що здійснюють державний нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю;