Трудовий Кодекс України (стр. 30 )

19) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Стаття 276. Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін

За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

РОЗДІЛ 23. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

Стаття 277. Регулювання нормування праці

1. Державне регулювання у сфері нормування праці здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, шляхом розроблення науково обґрунтованих нормативних матеріалів для нормування праці, які для розроблення роботодавцем норм праці.

2. Регулювання нормування праці здійснюється за нормами праці: норми виробітку, обслуговування, чисельності, що встановлюються підприємствами, установами, організаціями відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці, які можуть бути індивідуальними та колективними.

3. Для однорідних робіт можуть затверджуватись типові (міжгалузеві, галузеві тощо) норми праці у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. Типові норми праці вводяться на підприємствах, в установах, організаціях по мірі створення необхідних організаційно-технічних умов у порядку, визначеному угодами, колективним договором.

Стаття 278. Запровадження, заміна й перегляд норм праці

1. Запровадження, заміна і перегляд норм праці провадиться роботодавцем за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво органом / вільно обраними представниками (представником) працівників.

2. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці.

3. Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим працівником, бригадою за рахунок збільшеного особистого вкладу праці чи професійної підготовки, застосування з власної ініціативи нових прийомів праці, передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць, підвищення розміру мінімальної заробітної плати не є підставою для перегляду норм.

4. Роботодавець повинен роз'яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за яких мають застосовуватися нові норми.

5. Про запровадження нових і зміну чинних норм праці роботодавець повідомляє працівників не пізніш як за місяць до запровадження.

Це правило не поширюється на норми, що встановлюються на разові, тимчасові та термінові роботи, а також на випадки зниження норм праці у зв’язку з погіршенням організаційно-технічних умов або виявленням помилки при встановленні норм праці.

Стаття 279. Строк дії норм праці

1. Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані.

2. Поряд із нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові й одноразові норми.

3. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння нових видів робіт.

4. Одноразові норми встановлюються на окремі види робіт, що не є постійними (позапланові, аварійні).

Стаття 280. Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку (норм часу) і норм обслуговування

Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визначаються, виходячи з нормальних умов праці, якими вважаються:

1) справний стан приміщень, споруд, машин технологічного оснащення і устаткування;

2) належна якість матеріалів та інструментів інших знарядь праці, необхідних для виконання роботи, їх вчасне надання;

3) вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;

4) своєчасне забезпечення технічною документацією та іншої необхідною документацією;

5) безпечні умови праці (додержання правил і норм з охорони праці, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих факторів на робочому місці працівника (шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я).

При розробці і встановленні норм праці враховуються перерви для внутрізмінного відпочинку й особистих потреб і перерви для обігрівання (у випадках, передбачених законодавством), що входять до складу робочого часу

РОЗДІЛ 24. ЗАРОБІТНА ПЛАТА

§ 1

Організація оплати праці

Стаття 281. Визначення заробітної плати

1. заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу і яка складається з основної та додаткової винагороди (заробітної плати).

2. основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, чи виконання встановлених обсягів трудових обов'язків. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок та посадових окладів. Тарифні ставки встановлюються за робітничими професіями, як правило, в розрахунку на годину (погодинна тарифна ставка) або на робочий день (денні тарифні ставки), що дорівнює восьми годинам. Посадові оклади встановлюються для службовців (керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців) у розрахунку на місяць (місячні посадові оклади). Місячні оклади можуть встановлюватись і за робітничими професіями (професіями молодшого обслуговуючого персоналу).

3. додаткова заробітна плата - це винагорода за трудові успіхи, винахідливість та за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством про працю; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій, інші заохочувальні та компенсаційні виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, за вислугу років, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені нормативно – правовими актами про працю або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

4. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і максимальним розміром не обмежується.

Стаття 282. Система організації оплати праці

1. Організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативно - правових актів, колективних угод, колективних і трудових договорів.

2. Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, об'єднання роботодавців або їх представницькі органи; господарські об’єднання, громадські організації, що представляють інтереси роботодавців певного виду/видів економічної діяльності; працівники, професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи.

Стаття 283. Сфера державного регулювання оплати праці

1. Держава здійснює регулювання оплати праці працівників шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і мінімальних гарантій в оплаті праці, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній або комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

2. Умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету (отримують програмно – цільове фінансування), визначаються Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідними всеукраїнськими професійними спілками з дотриманням норм статті 287 цього Кодексу.

Стаття 284. Сфера договірного регулювання оплати праці

1. Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється з урахуванням норм колективних угод, які поширюються відповідно до законодавства на зазначене підприємство, та колективного договору цього підприємства, укладених відповідно до Книги сьомої цього Кодексу.

2. Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених колективними угодами, обов’язковими для застосування, але не погіршують державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства, установи, організації строком не більше шести місяців.

Стаття 285. Джерела коштів на оплату праці

1. Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств, установ, організацій є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

2. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Підприємства, установи, організації, що здійснюють господарську діяльність та отримають доходи від такої діяльності, можуть відповідно до законодавства отримувати дотації з бюджетів.

3. Об'єднання громадян оплачують працю працівникам з коштів, які формуються згідно з їх, статутами.

4. Роботодавці – фізичні особи оплачують працю працівникам за рахунок власних коштів.

Стаття 286. Оплата праці на підприємствах, в установах і організаціях

1. Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальної та колективної праці.

2. Системи і форми оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених цим Кодексом, нормативно – правовими актами про працю, колективними угодами.