Трудовий Кодекс України (стр. 25 )

3. Працівники з інвалідністю можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх письмовою згодою та за умови, що ці роботи не заборонені їм за станом здоров'я відповідно до медичного висновку. При цьому зазначені працівники повинні бути у письмовій формі ознайомлені зі своїм правом відмовитися від надурочних робіт.

4. Законодавством про працю можуть бути передбачені й інші категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт.

Стаття 233. Граничні норми застосування надурочних робіт та роботи у надурочний час

1. Надурочні роботи та роботи у надурочний час не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і сто двадцять годин на рік.

2. Роботодавець зобов’язаний вести облік надурочних робіт, які виконуються кожним працівником.

Стаття 234. Ненормований робочий час

Ненормований робочий час – це час, протягом якого працівник має забезпечити виконання обсягу робіт (посадових обов’язків) в межах визначених правилами внутрішнього трудового розпорядку, у тому числі понад нормальну тривалість робочого часу, але не більше двох годин на день, чотирьох годин на тиждень і ста двадцяти годин на рік.

Стаття 235. Робота на умовах ненормованого робочого часу

1. До роботи на умовах ненормованого робочого часу можуть залучатися працівники окремих професій і посад у випадках, передбачених нормативно – правовими актами про працю, колективним чи трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

2. До роботи на умовах ненормованого робочого часу не можуть залучатися працівники, які виконують роботу на умовах відрядної оплати праці.

3. Не вважається роботою на умовах ненормованого робочого часу робота за сумісництвом, надурочна робота та робота на якій застосовується поділ робочого дня на частини.

4. Ненормований робочий час не застосовується до працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим часом, крім випадків роботи на умовах неповного робочого тижня.

5. Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.

Стаття 236. Працівники, які самостійно планують свій робочий час

Керівники підприємств, установ, організацій, самостійних виробничих підрозділів (філій), надомники, наукові та науково-педагогічні працівники й інші категорії працівників, які визначені колективним договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку планують свій робочий час самостійно за умови виконання визначених обсягів і строків виконання робіт, якщо інше не визначено у трудовому договорі.

РОЗДІЛ 21. ЧАС ВІДПОЧИНКУ

Стаття 237. Види часу відпочинку

Видами часу відпочинку є:

1) перерви протягом робочого дня (зміни):

перерва для відпочинку й харчування;

спеціальні перерви для обігрівання й відпочинку;

2) щоденний (міжзмінний) відпочинок;

3) вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок);

4) дні державних і релігійних свят, робота в які не провадиться;

5) відпустки.

Стаття 238. Перерва для відпочинку й харчування

1. Протягом робочого дня (зміни) працівникам надається перерва для відпочинку й харчування тривалістю не більше двох годин і не менше тридцяти хвилин, яка не включається до тривалості робочого часу. Перерва не включається в робочий час.

2. Час надання перерви для відпочинку й харчування, її конкретна тривалість встановлюється трудовим чи колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

3. На роботах, де через умови виробництва (роботи) надавати перерви для відпочинку й харчування нема можливості, роботодавець повинен забезпечити працівникові можливість відпочинку та приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, а також місце для відпочинку та приймання їжі встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку або колективним договором. В цьому випадку час перерви включається до робочого часу.

4. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

Стаття 239. Спеціальні перерви

1. На окремих видах робіт передбачається надання працівникам протягом робочого дня (зміни) спеціальних перерв для обігрівання та відпочинку, зумовлених технологією й організацією виробництва та праці, що включаються у тривалість робочого часу. Види цих робіт, тривалість і порядок надання таких перерв установлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку або колективним договором.

2. Працівникам, зайнятим на роботах у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалювальних приміщеннях, а також працівникам, зайнятим на вантажно-розвантажувальних роботах, у необхідних випадках надаються спеціальні перерви для обігрівання та відпочинку, що включаються у робочий час. Роботодавець зобов'язаний забезпечити облаштування приміщень для обігрівання та відпочинку працівників.

3. Жінкам, які мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше дітей такого віку тривалість перерви встановлюється не менше години.

4. Порядок надання перерв передбачених частиною третьою цієї статті встановлюється роботодавцем за письмовою заявою матері і може передбачати об′єднання двох перерв. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

5. Працівники мають право на короткотермінові перерви санітарно-гігієнічного призначення, які включаються до складу робочого часу.

Стаття 240. Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку

Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви для відпочинку й харчування).

Стаття 241. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не менш як сорок дві години, за винятком випадків застосування підсумованого робочого часу.

Стаття 242. Вихідні дні

1. Усім працівникам надаються вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

2. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні встановлюється колективним договором, угодою або правилами внутрішнього трудового розпорядку, і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

3. У випадку, коли загальний вихідний день збігається із днем державного чи релігійного свята, робота в який не провадиться (стаття 243 цього Кодексу), вихідний день переноситься на наступний після святкового чи вихідного день. При цьому перенесення загального вихідного дня на роботах, передбачених частиною третьою статті 244 цього Кодексу, враховується при визначенні норми тривалості робочого часу за місяць чи інший обліковий період.

4. З метою раціонального використання робочого часу і забезпечення сприятливих умов для відзначення днів державних і релігійних свят, робота в які не провадиться, Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати роботодавцям переносити вихідні дні на інші дні з додержанням нормальної тривалості робочого часу за відповідний обліковий період із додержанням норми робочого часу за відповідний обліковий період, визначеної відповідно до статей 217 – 218, 219 і 230 цього Кодексу.

5. На підприємствах, де робота не може бути перервана у вихідні дні у зв'язку з виробничо-технічними та організаційними умовами, вихідні дні надаються кожній групі працівників почергово у різні дні тижня згідно з колективним чи трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

6. колективним чи трудовим договором або на прохання працівника вихідним днем може бути визначено День народження працівника.

7. колективним договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку може бути визначено вихідним днем день заснування (утворення) підприємства, установи, організації.

Стаття 243. Дні державних і релігійних свят, робота в які не провадиться

1. Днями державних свят, робота в які не провадиться, є:

1) 1 січня - Новий рік;

2) 8 березня - Міжнародний жіночий день;

3) 1 і 2 травня - Міжнародний день солідарності трудящих;

4) 9 травня - День Перемоги;

5) 28 червня - День Конституції України;

6) 24 серпня - День незалежності України.

2. Днями релігійних свят, робота у які не провадиться, є:

1) 7 січня - Різдво Христове;

2) один день (неділя) - Пасха (Великдень);

3) один  день (неділя) - Трійця.

3. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, роботодавець надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят із відпрацюванням за ці дні.

Стаття 244. Заборона роботи у вихідні дні та дні державних і релігійних свят. Виняткові випадки залучення працівників до роботи у ці дні

1. Робота у вихідні дні (стаття 242 цього Кодексу) та дні державних і релігійних свят (частини перша і друга статті 243 цього Кодексу), як правило, забороняється.

2. Залучення працівників до роботи у вихідні дні та дні державних і релігійних свят допускається за їх письмовою згодою у таких виняткових випадках:

1) для відвернення виробничої аварії, катастрофи, усунення їх наслідків та наслідків стихійного лиха;

2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому чи їх окремих підрозділів.

3. Допускається залучення до роботи у вихідні дні та дні державних і релігійних свят професійних творчих працівників організацій кінематографії, теле - і відео знімальних колективів, театрів, театральних і концертних організацій, цирків, засобів масової інформації, професійних спортсменів, у порядку, встановленому трудовим чи колективним договором та, відповідно до графіка виходу на роботу.