Трудовий Кодекс України (стр. 26 )

4. В інших випадках залучення до роботи у вихідні дні та дні державних і релігійних свят допускається лише з письмової згоди працівника з урахуванням думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), а у разі його відсутності – іншого уповноваженого на представництво органу / вільно обраних представників (представника) працівників.

5. Залучення працівників до роботи у вихідні дні, дні державних та релігійних свят провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця.

6. Не допускається залучення до робіт у вихідні дні та дні державних і релігійних свят вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

7. Залучення працівників з інвалідністю до роботи у вихідні та дні державних і релігійних свят допускається лише у разі, якщо така робота не заборонена їм за медичними показниками. При цьому зазначена категорія працівників повинна бути ознайомлена письмово зі своїм правом відмовитися від роботи у такі дні.

8. У вихідні дні, дні державних та релігійних свят також допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервні виробництва, роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи). На таких роботах працівники зобов'язані виконувати трудові обов'язки відповідно до графіка виходу на роботу (графіка змінності) без додаткового розпорядження роботодавця.

РОЗДІЛ 22. ВІДПУСТКИ

§ 1

Загальні положення

Стаття 245. Право працівників на відпустку

1. Для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для здійснення сімейних обов’язків, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, працівникам надаються відпустки в порядку і на умовах, визначених цим Кодексом, законами України та нормативно-правовими актами про працю.

2. Право на відпустки мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

3. Працівники із сімейними обов’язками незалежно від їх статі не можуть бути обмежені у використанні свого права на отримання соціальних відпусток (за виключенням норм частин першої і другої статті 271 цього Кодексу) з причини використання такого свого права одним із членів сімї.

Стаття 246. Гарантії права на відпустку

1. Відповідно з цим Кодексом та іншим законодавством про працю право працівників на відпустки забезпечується:

1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади) та умов праці;

2) гарантійною виплатою на період відпустки в розмірі середньої заробітної плати, а також виплатою у випадках, передбачених нормативними актами про працю, угодами, колективним договором, матеріальної допомоги працівникові;

3) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених цим Кодексом;

4) забороною звільнення працівника, який перебуває у відпустці, з ініціативи роботодавця;

5) забороною накладення на працівника, який перебуває у відпустці, дисциплінарного стягнення.

2. Забороняється обмежувати права працівників на відпустки, встановлені цим Кодексом або відповідно до нього.

3. Угода між працівником та роботодавцем про відмову працівника від відпустки чи її частини та компенсації за невикористану відпустку чи її частину (крім випадків передбачених цим Кодексом) є недійсною.

Стаття 247. Види відпусток

Установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка мінімальної тривалості (стаття 252 цього Кодексу);

основна відпустка продовженої тривалості (стаття 253 цього Кодексу);

додаткова відпустка за роботу в шкідливих та важких умовах праці (стаття 254 цього Кодексу);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 255 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу на умовах ненормованого робочого часу (стаття 256 цього Кодексу);

додаткова відпустка за вислугу років (стаття 257 цього Кодексу);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) творча відпустка, для підготовки та участі в змаганнях (стаття 264 цього Кодексу);

3) заохочувальні відпустки:

які надаються за ініціативою роботодавця (стаття 265 цього Кодексу);

за виконання державних чи громадських обов‘язків (стаття 266 цього Кодексу);

4) відпустки у зв'язку з навчанням:

у середніх навчальних закладах (стаття 267 цього Кодексу);

у професійно-технічних навчальних закладах (стаття 268 цього Кодексу);

у вищих навчальних закладах (стаття 269 цього Кодексу);

у зв‘язку з профспілковим навчанням (стаття 270 цього Кодексу);

5) соціальні відпустки:

у зв'язку з вагітністю та пологами, у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 271 цього Кодексу);

для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 272 цього Кодексу);

працівникам із сімейними обов’язками, які мають дітей (стаття 274 цього Кодексу);

6) відпустки без збереження заробітної плати:

що надаються у обов‘язковому порядку (стаття 275 цього Кодексу);

що надаються за згодою сторін (стаття 276 цього Кодексу).

Стаття 248. Право на встановлення інших видів відпусток

Законами України, а також колективними договорами може бути передбачено інші види відпусток, крім тих, які передбачені у статті 247 цього Кодексу.

Стаття 249. Визначення тривалості відпусток

1. Тривалість відпусток визначається цим Кодексом, законами України та іншими нормативно-правовими актами про працю і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

2. Дні державних та релігійних свят, робота в які не провадиться (стаття 243 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток, соціальної відпустки працівникам із сімейними обов’язками, які мають дітей (стаття 274 цього Кодексу) і заохочувальної відпустки (статті 265 і 266 цього Кодексу) не враховуються.

3. Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу.

4. Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, а також соціальні відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.

Стаття 250. Оформлення відпусток

Надання працівнику відпустки оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця.

Стаття 251. Облік відпусток

1. Роботодавець зобов‘язаний вести облік відпусток, які надаються працівникам, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

2. Роботодавець зобов‘язаний щорічно, а також у будь-який час на прохання працівника, ознайомлювати його з даними обліку відпусток, що стосуються нього.

§ 2

Щорічні трудові відпустки

Стаття 252. Щорічна основна відпустка мінімальної тривалості

1. Щорічна основна відпустка мінімальної тривалості 24 календарних дні надається всім працівникам, у тому числі й тим, які працюють на умовах неповного робочого часу, за кожний відпрацьований робочий рік.

2. Робочий рік – це проміжок часу, який за тривалістю дорівнює тривалості поточного календарного року, і який для кожного працівника обліковується від дати його фактичного допуску до роботи.

3. Якщо фактичному допуску до роботи працівника передує медичний огляд, робочий рік обліковується від дати початку проходження працівником медичного огляду.

Стаття 253. Щорічна основна відпустка продовженої тривалості

1. Щорічна основна відпустка продовженої тривалості надається:

1) промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин тривалість щорічної основної відпустки збільшується понад тривалість, визначену у статті 252 цього Кодексу, за кожні два відпрацьовані на відповідній роботі роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

2) працівникам, зайнятим в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів, тривалість щорічної основної відпустки збільшується понад тривалість, визначену у статті 252 цього Кодексу, на 4 календарних дні, із збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше.

3) невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин - 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

4) працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв за Списком робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України - тривалістю 28 календарних днів;

5) воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин – тривалістю 30 календарних днів;

6) керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам - тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України;

7) працівникам, яким установлено інвалідність I і II груп тривалістю 30 календарних днів, III групи - 26 календарних днів;

8) працівникам віком до вісімнадцяти років - тривалістю 31 календарний день;

9) працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, - тривалістю 28 календарних днів.

2. Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюється на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте їх тривалість не може бути меншою за передбачену пунктами 7, 8 частини першої цієї статті та частиною першою статті 252 цього Кодексу.