Життя, віддане словесності (стр. 12 )

Функціонально-семантичне зближення іменника та дієслова з усією очевидністю проявляється в активному вживанні розгорнутих номінативів на зразок to have a look, to make a promise, корелятами яких виступають прості монолексемні дієслова. Співвіднесеність цих форм створює широкі можливості варіативності дієслівних та іменних засобів вираження предикації. Вибір номіналізованої конструкції зумовлений, передусім, завданням комунікативного акту, комунікативною інтенцією мовця, куди належать і семантичні, синтаксичні, стилістичні фактори. Проведене дослідження доводить, що розчленування номінації процесу на два елементи – дієслівний та іменний – не випадкове і передбачає розв’язання низки комунікативних завдань. Цьому сприяють подані нижче фактори: 1/ синонімічні зв’язки СДСС та дієслів-корелятів не передбачають їхньої повної семантичної тотожності: СДСС як двокомпонентні номіналізовані конструкції переважно наділені додатковою семантикою чи відмінними функціонально-стильовими характеристиками; 2/ СДСС активно залучаються до поповнення парадигматичних засобів вираження категоріальних значень аспектуальності, пасивності; 3/ ширші можливості сполучуваності СДСС забезпечують номінацію різнобічних аспектів, вираження додаткових характеристик номіналізованої дії, а також виконання стилістичних функцій; 4/ СДСС як розгорнуті номінативи-кореляти простих дієслів відтворюють дію в її неперехідному значенні, тим самим створюючи можливість елімінації об’єкта; 5/ СДСС – ефективний чинник економії засобів вираження завдяки пермутації, компресії компонентів.

1. Основы английской фразеологии. Л., 19 Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М., 19 Синтаксис // Общее языкознание. Внутренняя структура языка. М., 19 Общая лингвистика и вопросы французского языка. М., 19 Сопоставительный анализ аналитических глагольных единиц французского и латышского языков: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Минск, 19 Номинализация сказуемого и устранение субъекта // Синтаксис и стилистика. М., 19Лопатинська нейтралізацію опозицій з диференційною ознакою “скерованість” дієслівної дії // Іноземна філологія. 1989. Вип. 94. С.20- Введение в сравнительное изучение индо-европейских языков. М., 19Номинализация в современном английском языке / Под ред. . К., 19 Дієслівне заміщення в англійській мові. Львів, 19 Отглагольные существительные при выражении конверсных отношений в английском языке // Исследования семантической структуры слов и их лексической сочетаемости. М., 19 Синонимическая соотносительность устойчивого глагольного сочетания и простого глагола в современном английском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. К., 19 Дериваційна і семантична характеристика іменних компонентів стійких дієслівно-субстантивних сполучень. 1992. Вип.104. С.3 Основы структурного синтаксиса. М., 19 О дифференцирующей функции глагольной перифразы в стилистическом контексте // Сопоставительная стилистика иностранных языков. Ростов-на-Дону, 19Olsson Y. On the Syntax of the English Verb // Acta Universitatis Gotho burgensis. – Göteborg, 19Rensky M. English Verbo-Nominal Phrases: Some Structural and Stylistic Aspects // Travaux Linguistiques de Prague. Prague, 1966. Vol. 1. P.289-2Benson M., Benson E., Ilson R. The BBI Combinatory Dictionary of English. Moscow, 1990. (CDE) 19. Hornby A. S. Oxford Student’s Dictionary of Current English. Oxford, 1984. (OSDCE) 20. Random House Webster’s College Dictionary. New York, 1991. (RHWCD) 21. Random House Webster’s Unabridged Electronic Dictionary. Novell, Inc. 1996, 1995, 1994 (RHWUEL)

О. І.Федоренко, асп.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

СТАЛІ ДІЄСЛІВНО-СУБСТАНТИВНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

ЯК ПРОЯВ ТЕНДЕНЦІЇ ДО НОМІНАЛІЗАЦІЇ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

The present paper has is been mainly concerned with one type of lexical collocations, viz. verbo-nominal phrases correlated with monolexemic verbs (to have a look – to look, to make a suggestion – to suggest). Recurrent patterns of this kind are seen as the result of nominalization.

Verbo-nominal phrases of the type under study function as a single nominative unit denoting an action. In this article it is argued that the splitting of nomination into two components (verbal and nominal) is not arbitrary and serves a number of nominative and communicative functions. The analysis shows that the categorical semantics of the nominal components is not uniform. They may denote multiple or instantaneous actions, result, causative agent, period or interval of the action, state or condition, quality, power or ability. The extensive use of such verbo-nominal collocations can be accounted for by a number of reasons which become obvious when we compare these patterns with their correlating monolexemic verbs. Verbo-nominal phrases are described as having a wider range of functions. Their numerous advantages are identified and illustrated with respect to their semantics, stylistic and syntagmatic properties.

І. М.Теплий, доц.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

СТАНОВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ДІЄСЛІВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

В АНГЛІСТИЦІ

Однією з характерних рис граматичної будови сучасної англійської мови є явище дієслівної репрезентації. Цей синтаксичний процес був властивий ще мові староанглійського періоду [2, с.138; 48, с.88], однак його наукове осмислення починається лише у ХХ сторіччі, коли предметом вивчення стала розмовна мова.

На матеріалі англійської мови науковий аналіз репрезентації (в термінах “заміщення”) започаткував О. Єсперсен. Відзначимо, вчений зі свого боку спирався на досвід співвітчизників, насамперед відомого дослідника проблем заміщення (на матеріалі данської мови) К. Міккельсена. У зв’язку з цим маємо підставу стверджувати, що саме данське дієслівне заміщення стало поштовхом для дослідження цього явища у світовому мовознавстві [19, c.6-7; 18, c.3]. Широко вживане нині поняття “слово-замінник” запровадив до наукового обігу О. Єсперсен 1924 року [45, c.82-83]. До того ж, дослідник виділив клас слів, яким властива низка спільних ознак і назвав їх substitute words за аналогією з відповідним терміном К. Міккельсона данською мовою erstatningsord [46, c.457-458]. Найважливішою спільною ознакою вказаного класу слів є їхня здатність вживатися замість інших, граматично споріднених з ними.

Дещо пізніше, 1933 р., згадана проблема набуває ґрунтовнішого викладу в книзі Л. Блумфілда “Language” [40]. Автор називає субститутами слова, які виконують функцію “заміщення”, а відповідний процес – субституцією. Субститут визначається як мовна форма або граматичне явище, яке за певних повторюваних обставин заміняє будь-яку з мовних форм, що належать до даного класу [4, c.269]. На відміну від О. Єсперсена, американський вчений не вважає групу субститутів однорідною, а розмежовує в ній підгрупи простої та нульової анафоричної субституції.

Члени першої підгрупи, поряд із спільним значенням класу, яке розрізняється залежно від граматичних формальних класів певної мови, вказують лише на те, що конкретна замінювана форма (іншими словами, антецедент), щойно згадувалася. Такими замінниками особових дієслівних виразів в англійсьікй мові є дієслова do, does, did, напр.,: They had to study our Civil War much more than people did on the Continent [Hemingway 1981:368].

Водночас, автор звертає увагу на те, що декілька дієслівних парадигм в англійській мові перебувають поза сферою дії цієї субституції і виокремлює підгрупу т. зв. анафоричної нульової субституції, до якої зараховує допоміжні та модальні дієслова to be, to have, will, shall, can, may, must, а також приінфінітивний елемент to [4, c.274]. Для цієї підгрупи характерна нульова анафора, тобто перелічені вище слова можуть вживатися самостійно, без супроводу повнозначних дієслів, їхніх неозначених форм, чи інших самостійних частин мови, з якими щойно сполучалися. В разі такої ж повторної сполучуваності ці “субститути” здатні реалізувати “нульову анафору” або повторення нулем, тобто користуючись сучасною термінологією, вони представляють (репрезентують) складну дієслівну форму, пор.: а) Priscilla praised his latest book. ’Splendid, I thought it was’, she said in her large, jolly way [Huxley 1976:64]. “She wasn’t there I tell you! Perhaps she’s gone to bed”. My mother looked up at me over her spectacles and smiled slightly. “Perhaps she has” [Golding 1982:354].

На подальші дослідження вирішальний вплив мало, по-перше, те, що Л. Блумфільд увів у практику мовознавчих досліджень термін “анафора” (або анафоричний зв’язок) тобто зв’язок між мовними висловами, коли смисл одного з них містить відсилання до іншого [24, c.32], а по-друге, (що вкрай важливо), вперше вказав на неоднорідність групи субститутів і окремо виділив т. зв. “нульову анафору”. Однак, на наш погляд, запропонована концепція хибувала на те, що підгрупа “нульової анафори” все ж таки вважалася виявом субституції (тобто “заміщення”), хоч і з позначкою “нульової”. Згодом це спричинилося до суперечливості та різноплановості поглядів на співвідношення та природу “простої” і “нульової” субституції [42; 38; 43; 20; 21; 15; 16].

У радянському мовознавстві (зокрема, й англістиці) термін “слово-заместитель” вперше запровадив до наукового вжитку Б. Ільїш [22], вказавши на “заместительную функцию” особових займенників та дієслова to do, яке у реченні he worke more than I do заміняє work. У зв’язку з цим, автор окреслює do як “глагол-заместитель” (verbum vicarium). Сюди ж належить і приінфінітивний елемент to. Щоправда, автор зазначає, що to “близький до цієї функції” (тобто функції “замещения”) і неначе заміняє інфінітив to stay у зворотах на зразок He cannot stay at home though he would like to [22, c.71]. Терміном “субституція” у радянській англістиці почали послуговуватися щойно з 1968 року, з часу появи російського перекладу згадуваної вище книги Л. Блумфільда [4]. Як слушно зазначає Б. Жаров, російські еквіваленти термінів “substitute word”, “substitution” були не вельми вдалими через те, що були двозначними. Так, термін “замещение” вживається на позначення одного слова, яке вживається замість іншого, та місця, яке це слово посідає в реченні. Натомість доцільніше користуватися термінами “замена”, та “заменитель”, позбавленими такої двозначності [19].

За свідченням дослідника, термін “слова-заменители” появився 1958 р. у російському перекладі книги О. Єспересена The philosophy of grammar [19, c.8] у реченні “Таким образом, получился бы разряд слов-заменителей” [17, c.91]. В україномовних публікаціях з даного питання [5; 6; 29; 30; 31; 32; 33; 34] вживається термін “заміщення”, мабуть, за аналогією з російським “замещение”. З огляду на це, вважаємо за доцільне послуговуватися термінами “замінник”, “заміна” [27]. Цікаво відзначити вживання ще одного терміна, - відповідника англійському “substitute-word”. Це термін “слова-замісники”, вжитий Л. Вороніною [10, c.27] стосовно слів to de i one. Однак цей термін не набув поширення, мабуть, через відсутність дієслівного корелята, відмінного від дієслова “заміщувати”, та іменного корелята на позначення процесу загалом (пор.: “заміщувач” – “заміщувати” – “заміщення”::”замісник” - ? - ?). з цього погляду, термін “замінник” має потрібну кореляційну повноту (пор.: “замінник” – “заміняти”/”замінювати” – “заміна”) і дає змогу термінологічно чіткіше відокремити власне заміну від репрезентації (див. нижче).

У подальших дослідженнях радянських англістів [39; 2], на відміну від попередніх, обстоюється думка, що коли розглядаються граматичні конструкції, то за одиницю аналізу слід брати не окреме слово, а ціле словосполучення [39]. Проте якщо у працях О. Єсперсена, Л. Блумфілда, Б. Ільїша група “слів-заміщувачів” недиференційовано виділяється на підставі спільної “заміщувальної функції” [45; 22] або “анафоричності” [40], то В. Ярцева робить це на підставі того, що в сучасній англійській мові як аналітичній речення (словосполучення) повинно бути структурно завершеним. Річ у тому, що в аналітичних мовах сполучування слів має щільніші зв’язки, ніж у мовах флективних, оскільки тут кожне слово немовби “спирається” на своїх сусідів. Тому граматичне та лексичне значення слова виявляється головно не морфологічними, а синтаксичними засобами, і словосполучення (речення) повинно бути завершеним зі структурного погляду через те, що його окремі члени пояснюють, доповнюють один одного. Обов’язкова структурна завершеність словосполучень вимагає, щоби в разі вилучення певних слів ставити натомість “слова-замінники”. З другого боку, спаяність словосполучення в умовах аналітичної будови цілком уможливлює таке вилучення повнозначного слова (за умови заміни його службовим), тому, що із загального контексту стають зрозумілими і значення, і синтаксичні зв’язки “слов-заместителей”. З погляду В. Ярцевої, ці слова мають суто структурне значення і саме їхня семантична спустошеність дає змогу заміняти одне дієслово іншим [39, c.190]. Однак, на нашу гадку, таке твердження спростовується мовними фактами, пор.:

а) Matt. …I was a three-mile runner, too.

Parson. Were you/Galsworthy 1930:263/.

b) Bryn. …I could when I was your age/galsworthy 1930/130/.

Очевидно, репрезентанти were та could таки зберігають свої лексичні значення (відповідно “бути” та “могти”). Тут, мабуть, йдеться про широту семантики [2; 28] розглядуваних дієслів to do, to be, to have, can, may, must, will, shall, would, should. До речі, у списку “нульових анафоричних субститутів” Л. Блумфілда дієслова to do немає. В. Ярцева наводить його, однак не включає до складу “заместителей” дієслів dare, need та ought на тій підставі, що вони не можуть заміняти всього присудка, а лише уможливлюють заміну предикативного інфінітива на to.

Навряд чи доцільно було виводити названі дієслова поза межі аналізу. Перші два мають подвійний морфологічний статус: можуть вживатися як смислові та модальні дієслова і саме в другій функції вони здатні до абсолютного вживання, тобто репрезентації, пор.: а) She wanted to push him away from her, to try waht anger and coldness would do and again she dared not / Galsworthy 1975 b;151/. b) And he returned to his own room a curious sense of peace. If one didn’t choose to see, one needn’t / Galsworthy 1975 b:142/. c) The accounts were already prepared on a folding table, and with a nod Soames sat down to study them…”I can’t make them out”, he said at last, ”they come to nearly seven hundred more then they ought!” / Galsworthy 1979:123/.

Young Man….I’ll speak to you in any kind of language I please.

Young Woman (Acidly). How dare you/Saroyan 1983:125/.

Що ж до дієслова ought, то це єдине модальне дієслово, яке вживається з часткою to і нерідко так подається (ought to) у підручниках з граматики / Close 1984:268; Kaushanskaya et al. 1963:125/. Загалом частотність вживання поданих вище дієслів у функції репрезентантів невисока (див. розділ ІІІ), але сам факт такого вживання не підлягає сумніву.

Аналогічного погляду дотримується й Є. Антипова [2], однак на відміну від В. Ярцевої, вона дещо по-іншому розв’язує питання про склад “дієслів-заміщувачів”. Список, запропонований Є. Антиповою, охоплює 12 дієслів, здатних виконувати функцію “замещения”: be, do, have, shall, will, can, may, must, ought, need, dare, used. Як бачимо, дієслова ought, dare та need таки здобувають “право громадянства” у системі “слов-заместителей”.

Прикметно, що автор, хоча й опосередковано, але визнає немонолітність цієї системи, стверджуючи, що всі дієслова-заміщувачі, крім do в стверджувальній формі, можуть вживатися замість присудка та його групи простим замовчуванням щодо своїх повнозначних елементів, які вже згадувалися у попередньому висловлюванні. Іншими словами, всі ці слова виступають як частина замість цілого (pars pro toto) [2, c.140].

Отже, справа полягає лише в термінах, адекватному найменуванні цього явища відповідно до його граматичної природи та способу синтаксичного функціонування. Частина такої аналітичної конструкції не “заміщує” її, тобто не вживається замість неї, і не займає її місця, а представляє, репрезентує її з огляду на обов’язкову сполучуваність між допоміжним (модальним) дієсловом та неозначеною формою повнозначного дієслова (прикметником, іменником). За таких умов граматична частина присудка (тобто дієслово-репрезентант) є носієм граматичного (частково й лексичного) значення усієї конструкції, представляє (репрезентує) її і в такий спосіб забезпечує динамічність мовного спілкування.

Важливо, що В. Ярцева та Є. Антипова вперше висловили погляд на “замещение” як синтаксичний процес, тобто засіб досягнення структурної завершеності речення. Актуальність такого підходу важко переоцінити. Однак, з другого боку, він також не дає змогу належним чином розмежувати власне заміну одного дієслова (простої дієслівної форми) іншою, а репрезентацію аналітичної форми одним з її компонентів. До того ж, ця концепція лише частково сприяє з’ясуванню та поясненню механізму репрезентації та заміни за допомогою “принципу замовчування” [2] чи еліптичності [39].

Таким чином, на початковому етапі дослідження (20-і і перша половина 50-х рр.) було закладено основи категорії дієслівної репрезентації, виділено клас репрезентантів, але все це було здійснено в термінах концепції “заміщення”. Важливими віхами на шляху дослідження природи дієслівного “заміщення” та репрезентації стали положення про анафоричну природу дієслів-“заміщувачів”, їхню спорідненість із граматичним класом “заміщуваних” (репрезентованих) дієслів та роль, яку виконують заміщувачі (і репрезентанти) як засоби забезпечення структурної завершеності речення. В міру нагромадження мовного матеріалу поступово визрівала необхідність розмежування процесів, об’єднаних під назвою “заміщення”.

Другий етап дослідження проблем дієслівного заміщення (субституції) розпочався в середині 50-х рр. і триває дотепер. Дослідники проблеми доходять висновку про необхідність розмежовувати власне замінну функцію дієслова та функцію, замінна природа якої будить поважні сумніви. Природу останньої функції слід визначити як репрезентативну. Ця функція властива передусім модальним та допоміжним дієсловам can, may, to be і под. Внаслідок багаторічних досліджень, нагромадження нових фактів та розвитку теоретичних пошуків більшість дослідників визнають доцільність виділення дієслів-репрезентантів як окремого класу та виосіблення репрезентації як відмінного від заміщення (за принципом дії) синтаксичного процесу. Водночас підкреслюється, що обидва процеси близькі, але не тотожні (граматично неоднорідні).

Вперше репрезентанти було відокремлено від “заміщувачів” у кандидатській дисертації Л. Вороніної [9]. Відтоді проблема репрезентації, досліджень, пов’язаних з нею, поступово набуває незалежного характеру, тобто не обов’язково розглядається у контексті дієслівного “заміщення” (як його підвид), а як окремий, самостійний синтаксичний процес. Спершу він відомий під назвою “представительства”, яку запровадила до наукового вжитку Г. Воронцова, зазначаючи, що нерідко один з елементів складної форми може виступати у реченні як “представник” усієї форми загалом, включаючи й лексичне значення, яке вона оформлює [13, c.95]. Однак згодом цей термін витісняється іншим – “репрезентація”. Термін “репрезентант”, запозичений у Ф. Брюно [41, c.171] вперше стосовно розглядуваних дієслів вжив Ф. Буссел [7; 8].

Отже, приблизно з другої половини 50-х років XXст., на відміну від перших дослідників [О. Єсперсен, Л. Блумфілд, Б. Ільїш, В. Ярцева] вчені головно доходять висновку про доцільність розмежування власне заміни та репрезентації, випрацьовують відповідний поняттєво-термінологічний аппарат.

Принагідно відзначимо, що помітний внесок у вивчення названих вище проблем зробили й представники української мовознавчої науки, головно англістики: Л. Вороніна, Ф. Буссел, Г. Почепцов, Н. Раєвська, О. Огоновська, О. Бреславська, В. Малишев [10; 11; 12; 7; 8; 36; 47; 28-35; 5; 6; 25-27].