Життя, віддане словесності (стр. 13 )

Аналіз лінгвістичної літератури, присвяченої репрезентації, дає змогу констатувати, що сам цей термін у сучасному мовознавстві, зокрема в англістиці, не має однозначного трактування. На підставі аналізу можна говорити про репрезентацію в широкому та вузькому розумінні.

Широке тлумачення терміну дозволяє вважати його засобом семантичного зв’язку, “узагальненим представленням імен, дій, ознак” [23, c.1]. В такому разі репрезентація постає головно як семантичне явище, оскільки воно змінює смислове представлення контексту або ситуації та реалізується на рівні синтаксичного цілого. За словами автора, репрезентація допомагає варіювати номінацію даного об’єкту реальної дійсності. В цьому її схожість з явищем синонімії, однак на відміну від нього, репрезентація вносить елементи семантичного або граничного узагальнення. Засадою репрезентації є відношення між двома елементами – репрезентованим та репрезентантом, який носить анафоричний характер, оскільки здебільшого спирається на контекст. Ю. Головенко розглядає термін “репрезентація” як смислове повторення певного елементу контексту або ситуації, тобто його смислове представлення, а репрезентативний або парасинтаксичний зв’язок визначається як граматико-смислова співвіднесеність займенників та слів займенникового характеру, з елементами контексту (або ситуацією).

В такому разі репрезентанти є засобами граматичного або контекстуального зв’язку, тобто втратили своє конкретне лексичне значення або набули дуже високого ступеня абстракції, мають граматичне значення співвіднесеності, здатні без опори на контекст чи ситуацію вживатися в мові на позначення предметів, явищ, дій або станів, не називаючи їх, а також набувають конкретно-контекстуального значення при побудові висловлювання під впливом певних компонентів контексту чи ситуації у розгорнутому мовленні [14, c.6-9].

Ми вживаємо термін “репрезентація” в тому смислі, в якому його запропонували Л. Вороніна та Ф. Буссел [9; 7; 8]. Таке розуміння репрезентації доцільно назвати вузьким, за аналогією з трактуванням терміну “заміщення” [37, c.6].

Під репрезентацією у вузькому розумінні1 ми розглядаємо синтаксичний процес переведення в імплікацію одного з експліцитно виражених компонентів аналітичної дієслівної форми, щоб скоротити обсяг висловлювання та зберегти його структурну завершеність.

Зважаючи на те, що кожна система (підсистема) граматики являє собою набір елементів зі спільною функцією, дієслівну репрезентацію належить зарахувати до граматичних категорій. Оскільки найнижчим порогом діапазону дії репрезентації є словосполучення (речення), а не окреме слово, то дієслівна репрезентація визначається як категорія синтаксична.

Огляд літератури дає змогу виділити два етапи її становлення: початковий (період зародження) та вищий (період виокремлення репрезентації як самостійного синтаксичного процесу).

Фактичний матеріал дозволяє визначити чотири напрями досліджень, пов’язаних зі становленням категорії дієслівної репрезентації (два провідних і два похідних, які відбрунькувалися від провідних). Родоначальниками основних “ліній” є О. Єсперсен та Л. Блумфілд. представники структуралізму. Отже, перша “лінія: О. Єсперсен (1924) – Б. Ільїш – В. Ярцева – Є. Антипова – І. Іванова – Б. Жаров – Н. Варгіна – Є. Плєухіна. Відгалуженням від цієї “лінії” є концепція: Л. Вороніної – Ф. Буссела, яку далі розвивали Г. Почепцов, Н. Раєвська, О. Огоновська, В. Малишев. друга “лінія”: Л. Блумфілд (1933) – Ф. Краймз – Т. Зайцева – Ф. Гришкун (від неї походить концепція Ч. Гоккета, представниками якої є З. Герріс – М. Геллідей, Р. Гасан – Ю. Едельштейн).

Еволюція “лінії” О. Єсперсена відбувалася в такий спосіб: виділення недиференційованої групи “substitute words” (“слів-замінників”: у першому варіанті перекладу – “слов-заместителей”). Згодом ця група визнається неоднорідною, а в подальших працях виділяються окремі синтаксичні явища – субституції та репрезентації в межах системи дієслівного “заміщення”.

“Лінія” Л. Блумфілда еволюціонувала таким чином, що вже на початковому етапі за точку відліку було взято визнання неоднорідного характеру виділеної американським дослідником групи “слів-субститутів” (“нульових” та “ненульових”). Відтак послідовники Л. Блумфілда визнають існування репрезентації та заміни, як елементів системи субституції.

Концепція Г. Почепцова, Н. Раєвської, О. Огоновської, В. Малишева, яку ми беремо за основу, інтегрує конструктивні риси названих вище “ліній” (концепцію В. Ярцевої про структурну завершеність речення і критерії розмежування репрезентації та заміни, запропоновані Т. Зайцевою). Водночас її автори з достатньою чіткістю відмежовують репрезентацію від еліпсу і виділяють еліпс, репрезентацію та заміну як окремі синтаксичні процеси, що мають певні спільні риси.

На наш погляд, не всі аспекти зазначеної проблеми висвітлені рівномірно. Так, додаткового дослідження потребує питання про склад репрезентантів, зокрема розмежування випадків функціонування дієслова to do у стверджувальній формі як замінника і як репрезентанта (з огляду на його двоїсту морфологічну природу). У зв’язку з цим доцільно випрацювати критерій розмежування do-замінника і do-репрезентанта (у стверджувальній формі).

Схема 1. Еволюція концепцій дієслівної репрезентації

“Лінія” О. Єсперсена (точка відліку – 1924 рік)

“слова-заместители”

Ярцева 1949

Антипова 1962

Jespersen 1924

Ильиш 1940

Н. Варгина 1983

Б. Жаров 1984

Э. Плеухина 1968, 1972 а, б, в

Схема ІІ. Еволюція концепцій дієслівної репрезентації (продовження)

ІІ. “Лінія” Л. Блумфілда (точка відліку – 1933 рік)

1. Некоторые синтаксические конструкции со служебными и вспомогательными глаголами в современном английском языке/Частичная инверсия сказуемого, частичный эллипс сказуемого, общеотрицательная конструкция и конструкция с эмфазой сказуемого/Авторефер.: диссерт. канд. филол. наук. Одесса, 19 Глагольное замещение в современном английском языке//Вестник Ленинград. ун-та. 1963 №2. Вып Глагольное замещение в древнеанглийском языке//Вестник Ленинград. ун-та. 1963. №8. Вып Язык. Перевод с англ. Е. Кубряковой иВ. Мурат. Кубряковой. Под ред. и с предисл. М. Гухман. М., 19 Дистрибуція дієслова-заміщувача do в сучасній англійській мові//Іноземна філологія. 1977. Вип. Про види словозаміщення в сучасній англійській мові та фактори, що зумовлюють їх//Іноземна філологія. 1982. Вип. Слова-заместители в современном английском языке//іноземна філологія. 1965. Вип О предпосылках и причинах широкого использования репрезентации в современном английском языке//Вопросы теории и методики преподавания германских языков. Харьков, 19 Глагол-заместитель to do в современном английском языке: Дис….канд. филол. наук. М., 19Вороніна Л. О. Слова-замінники to do і one в сучасній англійській мові//Праці Одеського держуніверситету. 19 особенности использования глагольного заместителя to do//Вопросы теории и методики преподавания германских языков. Харьков, 19 К характеристике глагола-заместителя “to do” в современном английском языке//Вопросы теории и методики преподавания германских языков. Харьков, 19 Очерки по грамматике английского языка. М., 19 Местоименно-репрезентативная связь и структура высказывания в современном английсокм языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Л., 19 Глагол do и проблема разграничения замещения и репрезентации//Теоретические вопросы английской филологии. Горький, 19 Репрезентация глагола в современном английском языке: Автореф. дис. …канд. филол. наук. Л., 19 Философия грамматики/пер. с англ. В. Пассека и С. Сафроновой/Под ред. И с предисл. Проф. Б. Ильиша. М., 19 Глагольное замещение в современном датском языке: автореф. дис. …канд. филол. наук. Л., 19 Замещение как языковое явление. Л., 19 Субституция, репрезентация, замещение//Система взаимосвязи компонентов предложения: Сб. науч. тр. Ярославльского гос. пед. ин-та. 1976. Вып. 1 Группы глагольных субститутов в современном английском языке// Система взаимосвязи компонентов предложения: Сб. науч. тр. Ярославльского гос. пед. ин-та. 1976. Вып. 1 Современный английский язык. Теоретический курс. Л., 19 Способы репрезентации глагола и глагольного компонента во французском языке: автореф. дис. …канд. филол. наук. М., 19ЛЭС 1990: Лингвистический энциклопедический словарь/Гл. ред. В. Ярцева. М., 19 Природа и структура антецедента, репрезентируемого приинфинитивным элементом “ТО”//Уч. зап. Рязанск. гос. пед. ин-та. Вопросы романо-германского языкознания. Рязань, 1970. Т. Синтаксический процесс репрезентации и репрезентант “ТО” в современном английском языке: Автореф. дис. …канд. филол. наук. К., 19 Слово-замінник so в сучасній англійській мові//Мовознавство: наук.-теор. ж-л відділення літ-ри, мови і мистецтвознавства. 1985. №6. 28. Функціональність англійських дієслів широкої семантики//Іноземна філологія. Львів, 1974. Вип. Огоновська О. В. Деякі особливості семантики, комбінаторики і парадигми дієслів-заміщувачів//Іноземна філологія. Львів, 1981. Вип. Співвідношення між синтаксичними процесами: пропущенням, заміщенням і суміщенням/на матеріалі англійського дієслова//Іноземна філологія. Львів, 1982. Вип. Синтаксичні процеси та економія мовлення//Іноземна філологія, Львів, 1983. Вип. Повтор як засіб зв’язку в тексті//Іноземна філологія. Львів, 1985. Вип. Деякі спірні питання дієслівного заміщення//Іноземна філологія. Львів, 1985. Вип. Концепція структурного заміщення у радянській та зарубіжній англістиці//Іноземна філологія. Львів, 1987. Вип. структурно-семантические признаки репрезентанта would в современном английском языке//Лексико-грамматические исследования (романо-германские языки). Сборник/Отв. ред. В. Куприянова. Новосибирск, 19 Конструктивный анализ структуры предложения. К., 19 История становления заместителей зависимой предикативной единицы в английском языке: Автореф. дис. …канд. филол. наук. Л., 19 Совместная встречаемость и трансформация в языковой структуре//Новое в лингвистике: Сб. статей. Пер с англ. М., 1962. Вып. Слова-заместители в современном английском языке//Уч. зап. Ленингр. Ун-та. 1949. №97. Вып. Bloomfield L. Language. New York? 19Brunot F. La pensěe et la langue. Méthode, principes et plan d’une théorie noevelle du langage appliquée au Francais, 3ed. Paris, 19Crymes R. Some systems of Substitution Correlations in Modern American English. The Hague; Paris, 19Hocket Ch. A Course in Modern Linguistics. London, 19Ilyish B. A. The Structure of Modern English. Moskva-Leningrad, 19Jespersen O. The Philosophy of Grammar. London-New York, 19 Mikkelsen K. Dansk Sproglære med sproghistoriske Tillæg: Håndsbog for Lærere og viderecomne. Københaun, 18Rayevska N. M. Modern English Grammar. Kiev, 19Sweet H. Modern English Grammar, Logical and Historical, Pt.2, Syntax. Oxford, 1955.

The article focuses on the conceptualisation of the Verbal Representation as a syntactic process/phenomenon in Present - Day English. It is stressed that the verbal representation was delineated as a separate issue in the process of further research. Due line of demarcation is drawn between Representation proper and Substitution as well Ellipsis. A number of conceptualisation lines are proposed as based on the variety of the approaches taken.

The development of the theoretical thought is traced over the whole period of inception continuing up to the present. The author follows the conception of I. Voronina, O. Ohonovska, V. Malyshev a. o. In this connection the contribution of Ukrainian linguists is duly substantiated.

ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

, доц.,

Чернівецький університет

Тлумачення явища мовної детермінованості

іменника у французьких граматиках XVIII ст.

З появою у науковому світі “Граматики Пор-Рояля” [7] дослідницький інтерес французьких мовознавців до детермінованості лексичних значень іменників у мовленні сягнув якісно нового рівня. Увага до категоріальної взаємодії артиклів й функціонально рівнозначних їм детермінативів з семантикою іменника помітно зросла і це питання стало традиційною темою розгляду у граматичних дослідженнях XVIII ст. Безумовно, що внесок учених у теорію й практику цього питання був різним. Одні автори, постулюючи ідеї Ш. Мопа [9] й учених Пор-Рояля [2; 7], не пішли далі від їх повторення чи коментарів, як це властиво, наприклад, для та абата Фромана [7]. Інші ж скористалися їхніми думками як вихідною теоретичною основою для поглиблення понятійного аналізу явища мовної детермінованості іменника.

Серед останніх можна назвати передусім таких відомих граматистів минулого, як Реньє-Демаре[10], К. Бюф'є [4], Ц.-Ш. Дюмарсе [6], й, безумовно, Н. Бозе [3]. І хоча жоден з них не запропонував теорії, яка б концептуально й функціонально перевершувала теорію детермінованості пор-роялістів й по-новому висвітлювала мовну сутність цього явища, кожен з них додав щось своє до загальної теорії детермінованості, виявив якийсь новий штрих у семантичній чи функціональній природі цього мовного явища. Це й зумовило необхідність їх аналітичного розгляду.

1. Граматична концепція Реньє-Демаре щодо явища детермінованості/недетермінованості іменника у мовленні.

У граматиці Реньє-Демаре [10] детермінованість іменника розглядається як варіант його деклінації. Деклінація ж у його розумінні – це різні семантичні стани іменника, що виражаються за допомогою артиклів, а не категорія відмінка, властива латинській мові[2].

Визнаючи “істинним артиклем” тільки форми означеного артикля [10, с.146], учений наділяє його двома мовними функціями: а) стягувати невиразне (vague) значення іменників, що може стосуватися багатьох індивідів, до окремих їх представників: “Etes-vous le Prince?” [10, с.143]; б) вказувати на його “універсальний обсяг”: “Le Prince doit кtre juste et bien faisant” [10, c.144].

Що ж до інших артиклів, то він їх вважає частками (“particules”), які вказують або на відмінки іменників, або на недетермінованість значення загальних назв: Etes-vous Prince? [10, c.146]

Виходячи з такої розкладки мовних функцій артиклів, можна констатувати, що у граматичній концепції Реньє-Демаре явище детермінованості іменника тлумачиться як процес індивідуалізації чи генералізації його значення. Іншими словами, детермінованість іменника виражається двома семантичними станами: індивідуальною предметною віднесеністю та узагальненим (універсальним) значен­ням. І, відповідно, недетермінованим є той іменник, значення якого не є ні індивідуальним, ні узагальненим.

Оцінюючи граматичну концепцію мовної детермінованості іменника Реньє-Демаре, зазначимо, що вона в загальних рисах повторює граматичну концепцію детермінованості Ш. Мопа, однак поступається глибиною теоретичного аналізу різних аспектів цієї проблеми. І все-таки, на наш погляд, вона заслуговує на увагу тим, що Реньє-Демаре поставив під сумнів значення артикля “Un”, сумнів, який досі є одним з основних каменів спотикання у науковому висвітленні проблематики явища детермінованості.

Критикуючи граматичні класифікації артиклів своїми попередниками, в тому числі й вченими Пор-Рояля, які поряд з означеним артиклем, визнавали окремий граматичний статус за неозначеним артиклем, він запитує: “Як “Un” може вважатися неозначеним словом (“terme indéfini”), коли немає нічого менш неозначеного і більш детермінованого, як те, що вказує на одиничність?” [10, c.144].

Аргументи, які мовознавець наводить на підтримку свого погляду, стосуються, на жаль, не смислової сутності даного питання, а того, що значення неозначеності, яке окремі граматики закріплюють за так званим неозначеним артиклем, насправді виражається також і означеним артиклем, тому й немає ніякої потреби виділяти в окрему групу неозначені артиклі, оскільки в такому випадку до них треба віднести всі числівники й неозначені займенникові прикметники, як наприклад: “tout”, “quelque”, “certain” і т. д. [10, c.146][3].

2. Граматична концепція Кл. Бюф’є щодо явища детермінованості / недетермінованості іменника у мовленні.

Серед французьких мовознавців XVIII ст. Кл. Бюф’є, мабуть, єдиний, хто задумався над питанням, що означають поняття “означеність/неозначеність” або, за іншою термінологією, “детермінованість/недетермінованість”:

“... mais qu'est-ce que ce sens, défini ou indéterminé? C'est ce qu'on n'a point expliqué jusqu'ici, et ce qui est en effet trиs difficile а marquer bien précisйment” [4, c.150].

Пояснюючи своє бачення цієї проблеми, він твердить з певним застереженням, що значення іменника є детермінованим тоді, коли він сам чи за допомогою обставин мовлення вказує або на окремий предмет, або ж на всю видову сукупність предметів: це породжує два види детермінованого значення: один індивідуальний, а інший – специфічний (“spécifique”) [4, c.150]. У висловленнях “le soleil luit”; “l’homme m’instruit” значення іменників індивідуально детерміновані, а у висловленнях “Les hommes sont mortels”, “L’homme est mortel” значення іменників виражають специфічний вид детермінованості.

Отже, у граматичній інтерпретації Кл. Бюф’є детермінований іменник характеризується двома семантичними станами. В одних лінгвістичних умовах він індивідуалізує об’єкт позначення, а в інших – вказує на всю видову сукупність (“totalité spécifique”).

Що ж до явища недетермінованості іменників, то, за словами вченого, це ті іменники, “значення яких не вказує ні на індивідуальну відмінність, ні на видову сукупність” [4, c.154].

Отже, граматична концепція детермінованості Кл. Бюф’є в цілому співзвучна з концепціями Реньє-Демаре та Ш. Мопа. Зрозуміло, що в цьому аспекті її наукова значущість не велика. Проте її цінність, на наш погляд, полягає в іншому.

Кл. Бюф’є практично вперше після столітньої перерви, що відділяє його граматику від граматики Ш. Мопа, звернувся до аналізу граматичної функції часткового артикля, надавши йому цілком сучасного звучання. На відміну від Ш. Мопа, який дав частковому артиклю радше онтологічне тлумачення, тобто пояснив його мовну роль через аналіз онтологічної природи відповідних реалій позамовної дійсності, що мають властивість членуватися, не втрачаючи своєї предметної сутності, Кл. Бюф’є підійшов до висвітлення його значення з суто граматичних позицій. Він іменує цей вид артиклів терміном “mitoyen” (посередній), оскільки частковий артикль поєднує в собі, на його думку, значення неозначеного і означеного артиклів. Подібно до неозначеного артикля, він ні не індивідуалізує значення іменника, ні не специфікує його. А з означеним артиклем його споріднює те, що він вказує на частину об’єкта: