Життя, віддане словесності (стр. 6 )

Таким чином, займенники не називають ні конкретної особи, ні місця, ні відтінку часу, а лише суб'єктну відносну ознаку "близькості"-"віддаленості" від суб'єкта мовлення. На прикладах "займенників" найчіткіше проявляються два різні аспекти семантичної сутності слова - у системі мови і в аспекті мовлення, відповідно інваріантність значення і варіативність смислу - суб'єктної близькості (віддаленості) комунікантів ( I, you) місць мовлення (here; there), відтінків часу (now; then). Постає запитання: чи є які-небудь закономірності заміни змісту іменників займенниками? По-перше, об’єкитвно відомі ознаки предмета набувають лише ознак суб’єктивної близькості/віддаленості вію суб’єкта мовлення (near reference or distant reference). По-друге, за цими ознаками замінюються не лише іменники, а й згадані вище місця перебування (here, there); (now, then). Саме ці ознаки лежать в основі відокремлення займенників (I, you), що позначають об’єктивні ознаки людей, предметів, Universal pronouns [12, c.102].

Тут доречно зазначити що, на наш погляд, слова here, there (тут, там); now, then (тепер, тоді) не слід зараховувати до займенників, тому що вони не "іменники", хоча за своїм значенням належать до суб'єктно-орієнтованих слів. Однак, не всі особові займенники означають особи за ознакою близькості/віддаленості, тобто не розрізняють суб'єкта і об'єкта мовлення, наприклад (he, she, it) він, вона, воно, можуть позначати не лише особи чоловічої/жіночої статі, а й персоніфіковані об'єкти (як-от she (a ship) тощо. Традиційно об'єкт реальної дійсності ототожнюється зі значенням відповідного слова, однак люди думають не "речами", а поняттями та їхніми ознаками. Важко пояснити, чому скажімо, стіл називається як словом "table" так і словом “it”, або чому слово "it" так легко змінює своє значення [1, c.14], тобто "it" може бути і стіл, і чоловік, і поїзд т. ін.

Коли об'єкти відомі обом учасникам мовлення, то в них розпізнаються зовсім інші ознаки, а саме відносні ознаки, оцінки тієї ролі, яку вони відіграють в акті мовлення. Тобто, ті самі об'єкти реальної дійсності протиставляються тепер один одному на основі участі у процесі мовлення. Наприклад: I see a table. It is in the room. Тут “it” – відомий уже предмет чоловічого роду, про який іде мова. Тобто бути об'єктом мовлення є його новою, суттєвою семантичною ознакою протиставлення іншим об'єктам, у даному разі об'єктам акту мовлення. Участь чи функція в процесі мовлення - інша ознака протиставлення т, ого самого об'єкта на основі його функції в мовленні позначається іншим словом - it. Окрім суб'єкта і адресата, природно повинен бути і об'єкт мовлення - те, про що йде мова, і яким би цей конкретний об'єкт не був, він якщо вже відомий обом учасникам мовлення буде називатись в залежності від роду англ.: "he", "she", "it"; нім.:"er", "sie", "es" та інше, де кожне із цих слів, має лише одне і до того ж досить конкретне значення [2, c.92]

Присвійні займенники, на наш погляд, доцільно було б виділити в окремі групи суб'єктності; присвійні за ознакою близькості (my, our) і віддаленості (your), а також суб'єктності (his, her, its, their). Присвійні займенники функціонують як у формі значення належності відповідній особі (my, our, your), так і у формі смислу - ознаки належності і того, що належить відповідній особі (mine, ours).

Зворотні займенники як складні займенники з самороз'ясненим смислом є похідними від відповідних особових займенників з зазначенням особи (self, selves) і, на нашу думку, вони не мають права на окрему групу.

Постає запитання чи є якісь закономірності заміни змісту іменників займенниками? По - перше, об'єктивно відомі ознаки предмета набувають лише ознак суб'єктивної близькості/віддаленості від суб'єкта мовлення (near reference or distant reference). По друге, за цими ознаками замінюються не лише іменники, а й згадані вище місця перебування (here, there); (now, then). Саме ці ознаки лежать в основі відокремлення займенників(I, you), що позначають об'єктивні ознаки людей, предметів, Universal pronouns [12, с.102]

Взаємні займенники є словами з об'єктивним значенням, незалежним від суб'єкта мовлення і тому до займенних слів зі значенням "близькості до суб'єкта" не належать.

Вказівні займенники є єдиною групою займенників, у якій тлумачиться значення близькості і віддаленості, правда не зазначається від кого? чи від чого? Слід було б уточнити, що ближче до суб'єкта мовлення у просторі називають this - these, азайменники віддалені від нього - that, those. Займенник such не позначає ні близькості, ні віддаленості від суб'єкта мовлення. Він має свого відповідного об'єктивного попередника (antecedent) відносно суб'єкта мовлення як центра спілкування [9, с.95]. Так, а book "книжка", за об'єктивними ознаками зрозуміла кожному даної мовної спільноти, this book ця книжка як предмет мовлення, відома лише відносно того хто говорить.

Саме чітке визначення диференційних ознак членів опозиції і основи протиставлення об'єктів дає можливість об'єктивно встановити значення займенних слів і їх лексико - граматичний склад [4, c.32, 37]. Конкретні об'єкти в усій їхній тотальності не є суттєвими, вирішальними тут є лише відносні ознаки іх протиставлення, відношення між ними: this - a small table, a big table; that - a small table, a big table тощо.

Питальні займенники позначають невідому ознаку близькості до суб'єкта мовлення відому іншим суб'єктам. Іншими словами, лише попередньо "містять" поняття особи чи речі, а що прямо безпосередньо? Щось віднесене до суб'єкта, відоме суб'єкту мовлення. Постає запитання, а що саме? Перш за все, очевидно, сам суб'єкт – це не ім'я (назва) суб'єкта, а лише джерело мовлення, функція суб'єкта мовлення, бо на запитання "who?" відповідь "me" нічого, крім функції суб'єкта мовлення не говорить. На повторне запитання who "me"? випливає об'єктивна назва особи, яка говорить. Наприклад: Johnny (по телефону) "I understand, sir. We'll be there at 12.30", "We'll is who? And "there"is where?" Lisa asked [10, с.390].

Отже питальні займенники належать до різних груп залежно від ознаки невідомого суб'єкта мовлення (who?) належності до особи (whose?), якості об'єкта (what?) і котрого та певного числа (which?).

Відносні займенники, за нашими спостереженнями, належать до займенних слів, оскільки вони позначають віднесеність до свого попередника (antecedent), так би мовити оминаючи об'єкт мовлення.

З'єднувальні займенники за визначенням не можуть відноситися до займенних слів.

Означені займенники об'єднані в одну групу за ознакою, і можуть вживатися замість будь - якого слова, але не за ознакою близькості до суб'єкта мовлення. Тобто, кожне з них не належить до займенних слів, не мають відповідного слова з ознакою віддаленості від суб'єкта.

Неозначені займенники позначають об'єктивно невизначені ознаки, але не лише для суб'єкта мовлення і тому не належать до займенних слів.

Заперечні займенники так само позначають об'єктивні ознаки відсутності існування чогось.

Підіб’ємо підсумки. У сучасних нормативних граматиках не існує однозначного відмежування займенників від інших класів слів: називання предметів за об'єктивними та суб'єктивно - віднесеними ознаками близькості\віддаленості. До займенних слів відносяться невизначені слова, які можуть вживатися замість інших визначених безвідносно до їхнього значення. Займенні слова мають кожне своє власне інваріантне значення: одні - близькості до суб'єкта мовлення як центра, джерела мовлення, інші - ознаку віддаленості від нього, у просторі і часі.

Об'єктивність і суб'єктивна віднесеність ознак предметів є надійним критерієм відмежування займенників як первинних слів, що позначають ознаки близькості/віддаленості від суб'єкта. В сучасній мові вони вживаються для уникнення повтору об'єктивних ознак предметів, відомих обом комунікантам.

1. Бендикс Э. Эмпирическая база семантического описания//Новое в зарубежной лингвистике: Проблемы и методы лексикографии. М., 19Бенвенист Э. Общая лингвистика. М., Прогресс, 19 О. Значення і смисл слова//Іноземна філологія, Львів, 1974. Вип. Значення та вживання прийменників в англ. мові//"Іноземна філологія". Львів, 1965. Вип Граматика англ. языка. М., 20 А. Принципы семиологического описания лексики. М., 19. Позитивизм и идеализм в языкознании М., 19Breal M. Semantics:studies in the science of meaning, New York, Dover, 19Goursky S. The Idiomatic Heart of the English Language. Lviv, 19W. E.Graffin. Special Ops. New York, 20Geoffrey Leech et, al; A Communicalive Grammar of English. Longman Group Ltd, 19R. Quirk, S. Greenbaum, et, al; A University Grammar of English, Longman Group Ltd, 1973.

Список умовних скорочень

С/О - Суб'єкт/об'єкт

СDO - Семантико-диференційна ознака

ALD - The Advanced Learner's Dictionary of Current English (by A. S. Hornby).- London, Oxford Univer. Press, 1974.

LDE - Longman Dictionary of Contemporary English. - London, 1979.

ON PRONOUN MEANING AND FUNCTIONING

Roman Dudok

The Ivan Franko National University in Lviv

1, Universytetska St.,

L'viv, 79001, Ukraine

The article is concerned with the study and functioning of the pronoun semantic essence. The author supports the idea that the semantic content of the pronoun accounts for its close relation to the speech subject as a center of narration. It is shown that only subject - related words can be referred to the pronoun category. The classification of the pronoun words on the basis of proximity (nearness) to the subject has been analysed in the paper. The author concludes that the meaning of the pronoun words is treated as semantic differential feature and the words denote relation have their own meaning.

Key words: semantic differential feature, subject - related words, objective/subjective features, feature. invariant meaning.

, доц.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

ДІЄслова із суфІксом "-en" Як засІб вираженнЯ

ергативностІ В англІйськІй мовІ

Категорія ергативності є характерною рисою сучасної англійської мови. Дієслова із давньогерманським суфіксом - en, що є одним із засобів вираження ергативності в англійській мові, за часом утворення належать як до найдавнішого пласту лексики, так і до середньоанглійського періоду. Дериваційною основою виступають прикметники та іменники. Ергативи вживаються у перехідному (зі значенням “спонукати до набуття якості”) та неперехідному (“набуття якості”) значенні. Перехідне значення ергативних дієслів є первинним, а також – частотнішим за появою у художній текстах. Декілька дієслів втратила перехідне знечення, а отже, й ергативне. У ергативних дієслів цієї групи є корелюючі пари дієслів без зазначеного суфікса, але для них характерна незначна частотність вживання. Оскільки суфікс - en не є продуктивним, кількість дієслів, утворених за цією дериваційною схемою, не зросла у порівнянні з ХІХ сторіччям.

Ключові слова: перехідність, неперехідність, ергативний, семантична структура, агенс, номінативна типологія.

Категорія ергативності (від грецьк. ergates — діюча особа [5, с.593]) та різноманітність її виявів у мовах різної типології вже давно привертає увагу. Однак, незважаючи на понад столітню історію вивчення, багато аспектів цього явища ще нез’ясовані. Метою статті є висвітлення однієї із особливостей явища ергативності – засобів вираження зазначеної категорії у мовах номінативного типу, в англійській зокрема. Завдання передбачає детальний опис групи дієслів, які належать до найдавнішого пласту англійської лексики і раніше не досліджувались у цьому руслі. Опису потребують також синонімічні зв’язки у межах категорії.

Важливим підсумком вивчення мов ергативної структри є виокремлення та опис ергативної конструкції речення, а також розуміння ергативності як деякого комплексу системно співвіднесених явищ мовної структури, що виходить за межі власне ергативної конструкції речення.

Ергативна типологія мови виявляється у протиставленні “агентива” (виконавця) та “фактитива” (носія дії), а не суб’єкта і об’єкта, як у мовах номінативного типу [5, с.593].

У мовах ергативної типології ергативна конструкція речення реалізується у морфологічно різних конструкціях, які можна звести до трьох типів: “дієслівний”(відношення ергативності передаються словоформою дієслова-присудка), “змішаний” (відношення ергативності виступають як у структурі дієслівного присудка, так і обидвох, пов’язаних з ним іменних членів), “іменний” (відношення ергативності відображаються тільки у складі підмета в ергативному відмінку та прямого додатка – в абсолютному відмінку) [3, с.42].

Лексично ергативна структура виявляється у поділі дієслів на агенсні (“перехідні”) та фактитивні (“неперехідні”). В синтаксисі ергативну структуру відображає кореляція ергативної та абсолютної конструкцій речення. [5, с. 593]

Ергативна або ергативоподібна конструкція речення трапляється у мовах, які загалом характеризуються як мови номінативної структури та номінативної типології речення [3, с. 63].

Сучасній англійській мові, мові номінативного типу, також притаманні певні риси ергативності, які, однак, не отримують експліцитного морфологічного вираження. Максимально редукована система відмінків англійської мови є однією з причин цієї морфологічної неоформленості. Специфіка вияву ергативності у сучасній англійській мові полягає у функціонуванні класу ергативних дієслів (які належать до периферійних засобів вираження цієї категорії). Їх визначення вперше було дано у “Граматиці англійської мови” за редакцією Дж. Сінклера [10]. Ці дієслова розглядаються як такі, що дають змогу описати дію з точки зору об’єкта, що зазнає впливу дії, чи з точки зору її виконавця. Це означає, що одне й те ж дієслово може бути перехідним (з додатком) чи неперехідним (без зазначення виконавця). Отже, “дієслова, які можуть мати один і той же предмет чи явище як додаток при перехідному вживанні та як підмет, коли вжиті неперехідно, називаються ергативними”. Напр.: An explosion shook the rooms. The whole room shook [11, с.156].

У словнику за редакцією Дж. Сінклера [12] 430 словникових одиниць виділені як ергативні дієслова. Деякі дієслова цієї групи виступають як ергативні в одному із значень ( to dampen, to shorten, to soften, to sweeten, to thicken, to waken) або у двох (to awaken, to fasten). Решта дієслів має лише одне значення, яке і є ергативним (to blacken, to whiten тощо). Дж. Сінклер та Дж. Франсіс спробували узагальнити морфологічні ознаки ергативних дієслів і виділили кілька словотвірних суфіксів, характерних для цих дієслів; до них належить і суфікс -en. Щодо кількості ергативних дієслів із суфіксом -en, автори, посилаючись на Т. Фонтанеллє та Дж. Ванандрой, у своїй праці стверджують, що є 46 дієслів цього типу [12, с.190]. Ф. Ліфрінк вказує на функціонування 47 лексем із зазначеними властивостями [7, с.15-18 ].

Більшість ергативних дієслів із суфіксом -en (42 із 47) утворена від прикметників, які передають такі значення: 1. Фізичний чи моральний стан людини: to awaken, to fatten, to sadden, to sicken, to slacken, to smarten, to waken, to weaken. 2. Якісні ознаки чи властивості предмета: to broaden, to cheapen, to coarsen, to deepen, to dampen, to fasten, to flatten, to harden, to lessen, to loosen, to louden, to quicken, to quieten, to ripen, to roughen, to sharpen, to shorten, to smoothen, to soften, to steepen, to stiffen, to straighten, to sweeten, to tauten, to thicken, to tighten, to toughen, to widen, to worsen. 3. Колір: to blacken, to brighten, to darken, to redden, to whiten. Дієслово to lighten можна віднести як до 2-ї, так і до 3-ї групи: у першому випадку як похідне від light, adj, що означає not heavy, у другому — як похідне від light, adj — not dark. Іменники як словотвірна основа ергативних дієслів дали незначну кількість утворень: to lengthen, to liven, to strengthen, to heighten. Ці дієслова виникли у новоанглійському періоді за аналогією до дієслів, утворених від прикметників [8, Vol. IX, p.1107].

Аналіз цієї групи дієслів за словником New English Dictionary on Historical Principles [8] (далі NED) дає змогу побачити, що вони були утворені у різні періоди розвитку мови: від давньоанглійського до новоанглійського. За основу словотвору слугує прикметник (інколи — іменник), який приймає давньогерманський суфікс -en. Цей суфікс сполучається лише з односкладовими прикметниками, які майже в усіх випадках закінчуються на глухий приголосний звук, найчастіше t або k, і не може приєднуватися до прикметників, що закінчуються на голосний звук чи сонорні m, n, g, r [2, с.159]. Утворене дієслово означає “набувати даної якості” чи “спонукати об’єкт набувати даної якості”. У першому випадку воно виступає як неперехідне, у другому — як перехідне.

Майже усі дієслова утворені від давньоанглійських коренів (словотвірні основи у 29 випадках належать до давньоанглійської лексики, однак похідні від них дієслова різняться за часом появи у словниковому складі мови), за винятком to tighten, to harden, які мають скандінавське походження, та to quieten, яке вважається похідним від прикметника quiet, який походить від середньовічного латинського quietare; to dampen співвідноситься з голландським та данським damp. Твірні основи решти дієслів належать до лексики середньо - та новоанглійського періоду [8]. Особливими у групі ергативних дієслів на -en є to waken та to awaken. To waken є похідним від кореня wak- та суфікса інхоативних дієслів стану -n, тобто суфікс -en в цьому дієслові репрезентує давньогерманський -na-, який був формотвірним для певних сильних дієслів. Дієслово to awaken утворилось за допомогою префікса -a та дієслова wecnan, у значенні “to waken” [8].

Окрім дієслів, які класифікуються як ергативні, за допомогою суфікса -en від прикметника були утворені дієслова, які мають лише перехідне вживання: to gladden – v. t. to make glad, to deaden – v. t. to deprive of feeling (force) [11]. Особливим є дієслово to deafen, яке може виступати як в перехідному, так і в неперехідному значенні, але неперехідне вживання даного дієслова не має семи “ставати глухим чи звуконепроникним”, в той час як перехідне значення має сему “робити глухими чи звуконепроникними”: to deafen – v. t. to deprive of the sense of hearing; to make soundproof//v. i. to be overwhelmingly noisy [9]. Отже, це дієслово не можна кваліфікувати як ергативне. Дієслова відіменникового походження також можуть бути лише перехідними (to frighten – v. t. to cause to feel fear, to threaten – v. t. to indicate a threat to smb., to hearten – v. t. to inspire with fresh determination) або лише неперехідними (to glisten – v. i. to sparkle, glitter).

Основна кількість ергативних відад’єктивних дієслів із суфіксом -en утворилася у пізньому середньоанглійському періоді чи на початку новоанглійського періоду за аналогією до небагатьох дієслів (to awaken, to brighten, to fasten, to harden), які виникли в давньоанглійський період або були запозичені з давньоскандинавської лексики [8, Vol. III, p.139]. Здебільшого новоутворення цього типу виникали спочатку як перехідні дієслова, а їхнє неперехідне значення сформувалося на базі перехідного: to brighten – v. t. 950 / v. i. 1300; to cheapen – v. t. 1654 / v. i. 1805; to lengthen – v. t. 1500/v. i. 1695 [8]. До цієї групи входить 28 дієслів. Проте є й зворотні випадки. Наприклад, давньоскандинавське hardna першопочатково було лише неперехідним дієсловом. У давньоанглійській мові існував відповідник hardnian як дериват від прикм. hard, який початково також був неперехідним, але вже у пізньому давньоанглійському періоді вживався замість давньоскандинавського перехідного дієслова herda – to make hard [8]. Група дієслів такого типу не є численною: to awaken, to blacken, to darken, to fasten, to lessen, to sicken, to steepen. Існує і ряд дієслів, перехідне та неперехідне значення яких виникло майже одночасно: to heighten – v. t. 1530/v. i.1567; to tauten – v. t. 1814 / v. i. 1849; to weaken – v. t. 1530/v. i. 1541 [8]. Дієслова to broaden, to dampen, to heighten, to liven, to louden, to ripen, to shorten, to smarten, to strengthen, to tauten, to weaken, to widen також належать до цієї групи.