Життя, віддане словесності (стр. 28 )

Незважаючи на розмаїття підходів до аналізу дискурсу, усі вони мають деякі спільні риси. Однією з головних рис дискурсивного аналізу є контекстуалізація семантики, яка випливає з того, що у створенні дискурсу важливими є соціокультурні елементи. Науковий дискурс досліджується у рамках інституційного, або ширше - організаційного дискурсу, який реалізується у різних типах усної й письмової форм комунікації. Дискурс як соціальна інтеракція розглядається на засадах прагматичного, конверсаційного, етнометодологічного й культурологічного, а також варіативного підходів.

Прагматичний підхід до аналізу дискурсу виходить з того, що мова використовується не лише для опису світу, а й для виконання конкретних дій. Теорія мовленнєвих актів, яку започаткували Д. Остін (Austin, 1962) та Д. Серль (Searle, 1969, 1975, 1979), розглядає мову як соціальну дію, запроваджує поняття перформативу та контекстуальних умов успішності, локутивних та ілокутивних актів (серед останніх, незважаючи на їхнє розмаїття, виокремлюють п'ять основних - репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви та декларативи), непрямих мовленнєвих актів, визначає набір правил, якими керуються учасники дискурсу, коли вони продукують та інтерпретують різні дії (через одне або декілька висловлень). Оскільки одна дія викликає іншу, дискурс розглядається як послідовність зв'язків між діями. Такий підхід вимагає дотримання деяких правил у створенні цілісності висловлення (когерентності). У широкому розумінні прагматика вивчає лінгвістичну комунікацію у контексті, причому слід зважати на низку чинників: процес та продукт комунікації, аспекти культури та соціальні наслідки. Ранні прагматичні дослідження розпочалися ще з праць Ч. Морріса, який досліджував семіотику та виділив синтактику (відношення між знаками), семантику (відношення знаків до референтів) та прагматику (відношення знаків до інтерпретаторів) (Morris 1938) й зосереджували увагу на аналізі окремих висловлювань. Сучасні ж прагматичні студії досліджують дискурс, створюючи загальну теорію кореляцій між використанням мови та соціокультурними контекстами, беручи до уваги вивчення мовної комунікації як соціального та культурного феномену.

Одним з засновників досліджень відношення знаків до інтерпретаторів був , який визначив інтенційну комунікацію та теорію значень, виділив набір універсальних кооперативних принципів (або максим) комунікаціїй - максими кількості (оптимальна інформативність), якості (істинність та правдивість), способу (уникнення потенційних непорозумінь, стисле та чітке висловлення) і релевантності. Зазначаючи, що часто комуніканти не дотримуються цих максим, Грайс пропонує поняття імплікатур - конвенційних (передача інформації за допомогою значень слів), конверсаційних (коли мовець передає якесь приховане значення, порушуючи (або "експлуатуючи") одну або декілька максим комунікації)) та неконвенційних, або імплікатур дискурсу, зумовлених метою комунікативного співробітництва, спільними знаннями комунікантів (Grice 1975).

До зазначених максим додаються й інші, наприклад, принцип ввічливості (Leech 1983), в основі якого - поняття "обличчя" індивіда (Goffman 1974). За теорією ввічливості П. Браун та С. Левінсона (Brown, Levinson 1987) розрізняють два типи ввічливості - позитивна (вияв солідарності) та негативна (надання свободи дій). Вживання цих максим залежить від контексту спілкування, статусних відношень, культурних особливостей комунікації. В англомовному науковому дискурсі негативна ввічливість є одним з основних засобів етикетизації цього типу дискурсу. Основою реалізації ввічливості у науковому дискурсі є низка стратегій і тактик комунікантів. До таких стратегій і тактик належать поступове зменшення категоричності висловлення, мінімізація соціальної відстані між автором та адресатом, непряма згода з думкою адресата тощо (Старикова, Ільченко 1998). Етикетизація (або етикезація) в англомовному науковому дискурсі реалізується здебільшого через некатегоричні констативи.

Конверсаційний підхід (або аналіз розмовного дискурсу) з'явився наприкінці 1960-х років як частина соціологічних досліджень. (Sacks 1972). На відміну від деяких дослідників дискурсу, які розрізняють "conversation" 1) як повсякденну неформальну розмову та 2) як повсякденну неформальну розмову у робочому оточенні (виходячи з того, що комуніканти у професійному довкіллі керуються дещо іншими правилами розмови порівняно зі звичайним повсякденним спілкуванням), прихильники конверсаційного підходу до аналізу дискурсу не розрізняють цих двох аспектів повсякденної комунікації. Дослідники конверсаційного підходу включають у "conversational analysis" або "talk in interaction" аналіз не лише вербальних, а й невербальних елементів комунікації. У таких дослідженнях наголошують не на особливостях власне розмови, а радше на особливостях поведінки людей у суспільстві. Конверсаційний аналіз (як і етнометодологія) розглядає насамперед змістовий бік поведінки, а відтак розрізняє поведінку як власне "поведінку" (рухи, звуки) та поведінку як "дію" (передача якогось змісту), аналіз типових контекстуально зумовлених зразків поведінки типу "стимул - реакція" у конкретному соціальному довкіллі. Відтак розмовне мовлення використовується як для повідомлення, так і для впливу, а отже, саме у діалогічному тексті реалізуються такі функції мови, як повідомлення та вплив (Гетьман 1994: 39). Письмовий науковий дискурс, хоча й монологічний за формою, своєю суттю все ж діалогічний. Зважаючи на жанрову варіативність сучасної англомовної наукової прози, зокрема наявність піджанрів, які мають багато спільного з розмовною мовою (Ільченко 1999), за ступенем діалогічності видається можливим класифікувати низку жанрів наукового дискурсу так:

MAX статті на зразок "інтерв'ю"”

статті на зразок "обговорення за круглим столом"

наукова кореспонденція

подання на отримання ґрантів

рецензії

анотації

традиційні наукові статті

матеріали конференцій

монографії

дисертації

MIN повідомлення / хроніки наукового життя

Етнографічний, культурологічний підхід до аналізу дискурсу бере до уваги вербальні та невербальні елементи як частини культури. З етнологічного погляду, комунікація – це поведінка, яку зумовлюють культурні чинники. Відтак стрижневим поняттям такого підходу є культурна компетенція. Це поняття позначає лінгвістичну та культурну компетенцію. Остання залучає комплекс знань про культуру, соціальні, психологічні правила функціонування мови, а також елементи лінгвістичного коду (граматичні правила тощо). Отже, дискурс розглядається як конституент соціальної та культурної реальності, враховується здатність людей творчо використовувати мову. Етнічне та культурне розмаїття відбивається у мовленнєвій комунікації, зокрема науковій. На розвиток та становлення англо-американського наукового дискурсу значно вплинули етнокультурні та історичні чинники. У вищих навчальних закладах США обов'язковим елементом фінальної оцінки з того чи іншого предмета є виконання завдань з розвитку навичок критичного мислення, студент повинен проаналізувати низку статей, що вийшли друком у фахових наукових часописах. Обов'язковими компонентами такого завдання є об'єктивний аналіз (objective analysis), суб'єктивна оцінка (subjective evaluation) та практичне застосування (practical application). Такий підхід допомагає сформувати вміння робити об'єктивний критичний аналіз, який є обов'язковою частиною англомовного наукового дискурсу - незважаючи на значну етикетну некатегоричність останнього. Така традиція неприйнятна для представників деяких культур, зокрема східних, у яких склалися власні традиції, наприклад, майже повна відсутність критики, щоб уникнути образ. І хоча науковий дискурс відображає об'єктивну наукову картину світу, вона має своє специфічне дискурсивне втілення в окремих етнічних мовах.

Як й інтеракційна соціолінгвістика, етнографія комунікації також використовує контекстуальний підхід до аналізу дискурсу, адже дискурс є частиною культури, як і мова взагалі, а отже, саме культура визначає параметри комунікації (Sapir 1935; Hymes 1986, Wierzbicka 1994). Д. Хаймс (1986) наголошував на потребі досліджувати "мовленнєві події" (speech events) різних культур і створив низку класифікаційних параметрів та компонентів комунікативних подій - SPEAKING grid:

S setting or scene (де і коли відбувається подія?)

P participants (хто бере участь?)

E ends/goals/outcomes (чого хочуть досягти комуніканти?)

A act sequence (що сказано та зроблено?)

K key/tonal coloring and manner of speech (яким є емоційне забарвлення?)

I instrumentalities/channels (які канали комунікації (усні, письмові) і коди (стилі)

використано?))

N norms of interaction (чому комуніканти повинні поводитися саме так?)

G genre/larger textual categories (тип мовленнєвої події).

Важливим параметром етнокультурних досліджень дискурсу є контрастивно-прагматичний підхід, зокрема вивчення функціонування максим Грайса. Одним з найбільших таких проектів був крос-культурний проект реалізації мовленнєвих актів - CCSARP - Cross-Cultural Speech Act Realization Project, у рамках якого досліджувались засоби вираження прохання та вибаченнь в аргентинському варіанті іспанської мови, австралійській англійській, канадській французькій, німецькій, івриті (Blum-Kulka et al., 1989).

Варіативний аналіз зосереджує увагу на аналізі сегментів дискурсу та їхніх системних взаємовідношеннях, питаннях лінгвістичної варіативності (Labov 1972). В англомовному науковому дискурсі варіативний аналіз допомагає досліджувати такий аспект етикетизації наукової прози, як варіативність оцінних номінацій. Оцінні номінації англомовного наукового дискурсу специфічні і можуть коливатись у широкому діапазоні - від різко негативних до надзвичайно схвальних оцінок. Спостерігається можливість передавати оцінні номінації через мовні засоби вираження ввічливості - деперсоналізовані звороти, прикметники, прислівники тощо (наприклад, it is regrettable / regrettably / unfortunately / sadly; (most) important / importantly тощо).

Інтеракційна соціолінгвістика аналізує висловлення не лише як акти, дії, а й як соціальні та культурні індикатори, розглядає висловлення у глобальному контексті. Відтак дискурс можна тлумачити як контекстуалізований та контекстуалізуючий засіб створення різних "рівнів" значення. Соціолінгвістичний підхід наголошує на дослідженнях реального вживання мови у конкретному соціальному контексті. Отже, й англомовний науковий дискурс, зокрема процеси його етикетизації, перспективно розглядати на засадах соціально-інтеракційного підходу до вивчення дискурсу, використовуючи елементи прагматичного, етнокультурологічного, конверсаційного та варіативного аналізу.

1. Художній дискурс в історії французької мови та культури ст. : Автореф. дис...д-ра філол. наук : 10.02.05/ Київський ун-т ім. . К., 19 Текст как объект лингвистического исследования. М., 19 Текстовий аналіз композиційного стандарту іспанського діалогічного мовлення. Київ: Видавництво Київського університету, 19Ільченко О. М. Про жанрову варіативність англомовної наукової статті//Мовні і концептуальні картини світу. Зб. наук. праць. К.:Київський університет ім. , 1999. С.125-1 К проблеме текста и его категорий. // Текст и его категориальные признаки. Сб. научн. тр.. К., 1986. С.13-, Ільченко О. М. Принцип ввічливості у сучасній англомовній науковій рецензії//Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. Т.1. №1. 1998. С.46- Лингвистика текста. М., 19Austin J. How to do Things with Words. Oxford; 19P.9. Blum-Kulka S., House J., Kasper G. (eds.) Cross-Cultural Pragmatics: Requests and Apologies. Norwood, NJ: Ablex, 19Brown P., Levinson S. Politeness: Some Universals in Language Usage. Cambridge; 19Coulthard M. An Introduction to Discourse Analysis. London; 19Dijk T. A., van. Discourse Semantics and Ideology. // Discourse in Society. Vol.6. NoP.243-2Dijk T. A., van. Ideology. A Multidisciplinary Approach. London: Sage, 19Enkvist N. Contractive Linguistics and Text Linguistics//J. Fisiak (ed.) Contrastive Linguistics: Prospects and Problems. The Hague: Mouton, 1984. P.45-Goffman E. Frame Analysis: An Essay on the Organization of Experience. Cambridge; 19Grice H. P. Logic and Conversation//P. Cole and J. Morgan (eds.) Syntax and Semantics 3: Speech Acts. New York; 1975. P. 41-Halliday M. A.K., Hasan R. Language, Context and Text. Aspects of Language in a Social-Semiotic Perspective. Oxford; 19P. 18. Hymes D. Models of the Interaction of Language and Social Life//J. Gumperz and D. Hymes (eds.) Directions in Sociolinguistics: the Ethnography of Communication. Oxford, New York; 1986. P.35-Labov W. The Study of Language in its Social Соntext//Sociolinguistic Patterns. Philadelphia; 1972. P.183-2McCarthy M. Discourse Analysis for Language Teachers. Cambridge; 19Leech G. Principles of Pragmatics. London; 19McCarthy M. Discourse Analysis for Language Teachers. Cambridge; 19Morris C. H. Foundations of the Theory of Signs//International Encyclopedia of Unified Science. Vol.2. No1. Chicago; 1938. PSacks H. An Initial Investigation of the Usability of Conversational Data for Doing Sociology//dnow (ed.) Studies in Social Interaction. New York; 1972. P.31-Sapir E. Communication//Encyclopedia of the Social Sciences. New York; 1935. P.78-Searle J. Speech Acts. Cambridge; 19Searle J. Indirect Speech Acts//P. Cole and J. Morgan (eds.) Syntax and Semantics 3: Speech Acts. New York, 1975. P.59-Searle J. The Classification of Illocutionary Acts//Language in Society. VolP.1-24.

Ільченко О. М.

Центр наукових досліджень та викладання

іноземних мов НАНУ

ПРО СОЦІАЛЬНО-ІНТЕРАКЦІЙНІ АСПЕКТИ ЕТИКЕТИЗАЦІЇ АНГЛОМОВНОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ

The present paper overviews current trends in interactional sociolinguistics. Pragmatic, conversational, ethnological and variational analyses are discussed. Prospects of the abovementioned approaches for the study of scientific discourse, namely, the etiquette issues, are considered. Discourse as social interaction emphasizes social and cultural indicators and global context of real-life communication settings.

І. М.Задоріжний, викл.,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка

ДІАЛЕКТНО-ПРОСТОРІЧНА МОВА В РОМАНАХ СЕСТЕР БРОНТЕ

Об’єктом дослідження є стилістичні функції діалектної лексики в романах сестер Бронте, які відкидали штучну нормативність мови. Діалектизми усвідомлюються письменницями як естетично значимі елементи в акті комунікації. Будучи стилетворчим фактором вони є засобом соціальної типізації персонажів, характерології, а також слугують створенню місцевого колориту.

Ключові слова: діалектно-просторічна лексика, фонетико-морфологічні діалектизми, граматичні, лексичні діалектизми, говір.

В творчості Шарлоти та Емілії Бронте поєднуються реалістичні та романтичні принципи письма. Проте при всій суперечливості їх творчого методу в творах цих авторів чітко проглядає типова для вікторіанського роману тенденція співчутливого ставлення до народної мови та її можливостей. Література зверталась віднині до ширшого кола читачів. Проникнувшись демократичними ідеями століття, художники слова вбачали у слові силу, здатну передати найглибші почуття і помисли людей із різних верств населення. Власне завдяки використанню народної мови їм вдалося відшукати шляхи до більшої свободи висловлення думок, почуттів. Черпаючи натхнення у фольклорі, народній фантазії англійським романістам XIX ст. вдалося створити яскраві образи, які несуть відбиток місцевого або національного колориту. Тенденція збагачення мови художніх творів за рахунок різностильових мовних елементів, і в першу чергу народної мови, явно помітна як і в творах поетів-романтиків Вордстворта, Байрона, які звертались до розмовної мови як засобу виразності, так і в романах В. Скотта, піонера в області широкого використання діалекту та просторіччя в історичних романах, Діккенса і Теккерея, які вводили кокні в діалоги персонажів як засіб створення гумору і сатири. Широко представлена народна мова, як засіб реалістичного змалювання простих людей в творах Е.Гаскелл, Дж. Еліот, Дж. Мередіта, а також Т. Гарді, який в уессекському циклі романів із життя англійської провінції звернувся до уессекського діалекту як важливого засобу створення локального колориту.

Не стояли осторонь процесу демократизації мови і сестри Бронте, які відкидали штучну нормативність мови. Утрудненість нестандартної лексики відступала на другий план, якщо вона виправдовувала своєрідність мови, мала естетичний вплив на читача. Що більш своєрідною була мова персонажів, то більше простору вона давала, щоб розкрити ставлення автора до дійсності. Нарешті своєрідність мови персонажів підвищувала естетико-емоційну та пізнавальну цінність художнього твору.

Словесна форма відіграє надзвичайно важливу роль в романах Ш. Бронте, на що вказувала Е. Гаскелл: "У неї був строгий практичний підхід щодо вибору точного вислову. Вона терпеливо шукала відповідне слово. Це міг бути діалектизм або латинізм; якщо вони точно передавали думку, то це не мало значення звідки походило слово. Саме такий підхід перетворив її твори на своєрідну мозаїку, в якій кожен елемент відіграє певну функцію. Жодного речення не було написано без усвідомлення вибраного матеріалу, його організації". (Переклад наш. 3.1. [12, с.37]). Ця думка перекликається з думкою Е. Кніса, дослідника стилю Бронте, а також редакторів видання "Джейн Ейр" 1969 р., які заперечують твердження деяких критиків про те, що Ш. Бронте недбало ставилась до форми /5/. Важливу роль в творах Бронте відіграють діалоги, які відображають особливості розмовного стилю. Саме в діалогічній мові персонажів зустрічаємо найбільшу кількість діалектно-просторічних елементів, які підсилюють правдивість зображуваного. Для романістки було важливим створити враження, що мова, зафіксована в діалогах, була саме такою, яка злетіла з уст героїв в хвилини емоційних переживань.

Літературний талант сестер Бронте виявився не в останню чергу в умінні створити яскраві образи простого люду, людей провінції. Знаючи досконало побут йоркшірських фермерів, поміщиків, місцевий говір, фольклор, вони майстерно використали діалектний матеріал саме для змалювання представників місцевого населення. Письменниці зуміли зобразити своїх героїв носіями типових рис в їх неповторній розмаїтості. Типовості художніх образів вони досягають перш за все типовістю їх мови, мови соціально-диференційованої, єдністю їх соціально-психологічної характеристики. Ось перед нами епізодичний образ старої служанки Ханни із роману “Джейн Ейр”. Відомо, що мова людини є частиною її характеру. Власне із спокійної бесіди Ханни, бесіди забарвленої діалектно-просторічною лексикою, фразеологією, читач одержує певне уявлення про склад мислення цієї людини, звички, і, нарешті, самобутній характер жителів Йоркшіру. На фоні нейтральної лексики діалектно-просторічні форми у мовній партії цього персонажу набувають певного стилістичного потенціалу, несуть додаткову інформацію стосовно соціального статусу героя, локального колориту; вони відіграють немаловажну роль у створенні враження: аутентичності звучання мови в устах жительки певного регіону: “... і was quite mistn’en in my thoughts of you: but there is so mony cheats goes about, you mun forgie me”... Well, it was hard: but what can a body do? I thought more о ‘ th’ childer nor of myself: poor things! They’ve like nobody to tak’ care on ‘em but me. I'm like to look sharpish.” [II, c.438].

Соціально диференційована мова і інших другорядних персонажів роману - слуг, циганів, кучера і т.д. (гл. XI, ХVIII, ХХVІ, ХХVІІІ, ХХХVІІІ). Основне стилістичне навантаження несуть фонетико-морфологічні діалектизми, завдяки яким відбувається локалізація зображуваного в певних просторових межах.