Життя, віддане словесності (стр. 5 )

Слід зауважити, що необхідність комплексного пред'явлення інформантам звука і відповідного йому графічного знака експериментально довів А. Сайгель [18, с.85-96]. У нашому дослідженні стимулом було обрано також звукографічний психічний образ, лише у вигляді транскрипційних знаків. Перевага такого стимулу очевидна: графічне пред'явлення транскрипційного знаку дає іспитникові з мінімальною похибкою відтворити звук (звукосполучення) і з максимальною об'єктивністю провести оцінювання звукографічної одиниці за заданою шкалою.

Шкала. Оскільки значення звукографічного стимулу не може бути визначено прямою вказівкою референта, то вимір символічної значущості проводився шляхом побудови "ознакового простору" [12; с.177-208; 17; с.76-121], який складається з таких вимірів "семантичного диференціалу" як "сила"-шкала: "слабкий-сильний", "активність"-шкала: "повільний-швидкий", "оцінка"-шкала: "неприємний-приємний".

Методика і матеріал. В експерименті застосовувалась методика - С: пред'явлення одного звучання і декількох змістів [4; 19, с.200-209; 18, с.117-124], які є п'ятиранговою градацією полярних понять кожної шкали.

Шкала сили	Оцінка	Шкала активності	Оцінка	Шкала оцінки	Оцінка
Дуже слабкий	1	дуже повільний	1	дуже неприємний	1
Слабкий	2	повільний	2	неприємний	2
Нейтральний	3	нейтральний	3	нейтральний	3
Сильний	4	швидкий	4	приємний	4
Дуже сильний	5	дуже швидкий	5	дуже приємний	5

Матеріалом для експериментального дослідження були 21 фонестема початкових кореневих приголосних німецької мови: bl, br-, dr-, fl-, fr-, gl-, dr-, kl-, kn-, kr-, pl-, pr-, schm-, sehr-, schw-, st-, sk-, sp-, fr-, zw-.

Багаторічний досвід вивчення звукового символізму в Чернівецькому університеті показує, що пред'явлення звуків у складі опозиції, тобто створення умов для контрастового зіставлення, сприяє успішнішому і чіткішому визначенню символічних (асоціативних) якостей звуків (звукосполучень) та уникненню середніх оцінок "нейтральності". [8; 9; 5-8, 15].

Інформанти.

Експеримент було проведено в Австрії. 25 інформантів, для яких німецька мова є рідною, оцінювали одну анкету впродовж академічної години за трьома шкалами і запропонований список стимулів.

Анкета. Усі фонестеми були записані за допомогою транскрипційних знаків, з надрукованою інструкцією за прикладами, що пояснювали кожний знак транскрипції.

Інструкція. Для уникнення взаємовпливу та інтерференції відповідей кожному учасникові експерименту пред'являлась індивідуальна анкета з інструкцією, в якій констатувалось: "Цей експеримент передбачає вивчення деяких властивостей фонестем сучасної німецької мови. Просимо прочитати фонестему вголос та визначити її якість за однією із запропонованих шкал. Основне побажання – працювати швидко і записувати першу реакцію, яка спаде на думку.

Дані експерименту висвітлено у наступній таблиці (через обчислення середньоарифметичних оцінок):

Таблиця 1. Фонестеми та їх символічні значення.

	Шкала/ Фонестема	Сила	Активність	Оцінка
		слабкий-сильний	повільний-швидкий	неприємний-приємний
	bl-	2,43	3,57	3,67
	br-	2,33	2,38	2,33
	gl-	2,19	3,52	3,57
	gr-	3,62	3,95	1,81
	dr-	3,29	3,67	2,43
	fl-	2,33	2,52	3,63
	fr-	4,14	3,95	2,43
	kn-	4,04	4,10	2,33
	kr-	3,62	2,90	1,90
	pl-	2,38	2,24	3,62
	pr-	3,76	3,61	2,43
	schn-	2,48	2,71	2,62
	schm-	3,76	2,52	4,05
	schr-	4,10	3,86	2,47
	schw-	2,38	2,43	3,90
	sk-	3,73	3,52	2,67
	st-	3,81	3,76	2,43
	sp-	3,48	3,62	2,43
	kl-	3,76	3,52	2,52
	tr-	3,67	2,81	3,81
	zw-	3,67	2,90	2,19

Таблиця 2. Асоціації, викликані фонестемами. (фонестеми розміщені у порядку зростання якості)

Шкали
Сили	"слабкого": schn-, bl-, pl-, schw-, br-, fl-, gl-, "сильного": gr-, kr-, tr-, zw-, pr-, sk-, kl-, st-, schm-, kn-, schr-, fr-, "нейтральна зона": dr-, sp-.

актив-ності	"повільного": schm-, fl-, schw-, br-, pl-, "швидкого": gl-, sk-, kl-, bl-, pr-, sp-, dr-, st-, schr-, gr-, fr-, kn-. "нейтральна зона": schn-, tr-, zw-, kr-.
оцінки	"неприємного": schr-, pr-, sp-, st-, fr-, dr-, kn-, br-, kr-, gr - zw-. "приємного": gl-, pi-, fl-, Ы-, tr-, schw-, schm-. "нейтральна зона": kl-, sсhn-, sk-.

Припущення стосовно символічної значущості початкових кореневих приголосних фонестем німецької мови, установлено експериментально:

За шкалою "сили" з'ясовано, що з усіх запропонованих фонестем символічна значущість "слабкого" притаманна фонестемам "bl, рl-, schw-, br-, fl-, gl-", а найвищий ступінь "слабкості" асоціюється зі звукосполученням "gl-". Для цього ряду фонестем характерне часте повторення фонеми [l], тоді як фонему [г], іспитники пов'язують навпаки з поняттям "чогось сильного", а фонестеми sch-, fr-, означають найвищий ступінь семантичного компоненту "сильний". У "нейтральну зону" потрапили звукосполучення dr-, sp-, оскільки їх оцінка (відповідно 3,29; 3,48) розміщується між оцінюван­ням від 2,50 до 3,50 (умовно "нейтральна зона" шкали, див. табл. 1)

Значення "повільний-швидкий" за шкалою "активності" та значення "неприємний-приємний" за шкалою "оцінки" мають аналогічні тлумачення, представлені у табл. 2. Зокрема, асоціативне значення "чогось повільного" мають фонестеми schm-, fl-, schw-, br-, рl-, "чогось швидкого" – gl-, sk-, kl-, bl-, рг-, sp-, dr-, st-, schr-, gr-, fr-, kn-; "нейтральне" значення за шкалою "активності" окреслюється навколо schn-, tr-, zw-, kr-.

Що стосується визначення поняття "неприємний-приємний", воно має також відповідну фонестемну символічну значущість, а саме семантичний компонент "приємний" закладений у фонетичних комплексах "gl-, fl-, bl-, tr-, schw-, schm-"; "неприємне" асоціюється з фонестами "pr-, st-, sp-, fr-, dr-, kn-, br-, kr-, gr-, zw-".

Цікаво, що, наприклад, фонестема "schw-" має декілька яскраво виражених асоціацій "чогось слабкого, повільного, приємного". Щобільше, асоціативні значення "чогось слабкого", повільного, приємного" притаманні фонестемам "fl-, рl-, schw-, br", а “чогось сильного, швидкого, неприємного" – "gr-,fr-, kn-, st-, pr-, schr-".

Зауважимо також, що кожну фонестему можна "розписати" за заданими шкалами, вона отримає набір двох-трьох символічних (асоціативних) значень і порівняти їх з лексичними значеннями слів, що містять у собі ці фонестеми. До прикладу, фонестема "gl-" підтверджує своє асоціативне значення "чогось слабкого, швидкого, приємного" у словах "gleiten, glanzen, Glocke, glatt, Glьck"; "щось сильне, неприємне" асоціюється з фонестемою "kr" і підкріплюється лексичним значенням слів цього ряду: "krank, kriegen, Krankheit, Krieg, kratzen, krachen, Kraft, kränken". Однак фонестема "br-" з символічним значенням "чогось приємного, слабкого, повільного" не збігається зі значенням лексем "brennen, brechen, brausen, Brigant, brodeln, brullen"; a експериментально встановлені асоціації фонестеми "fr-", як "щось сильне, швидке, неприємне" мають протилежні значення в словах "Freude, frohlich, freuen, froh, Freund, fromm".

Результати ще раз підтверджують усю складність та неординарність явища фонетичного символізму, яке досліджується комплексно і тільки накопичення експериментальних даних дасть змогу скинути завісу латентності з цієї проблеми.

1. Словарь лингвистических терминов. М.; 19с. 2. Язык. M.; 19с. 3. Фонетическое значение. Л.; 19c. 4. Звуковой символизм в современном немецком языке. Черновцы, 1982. 32с. 5. И. О взаимосвязи фонетического и лексического значений (на материале современного немецкого языка). Черновцы, 1982. 13с. 6. И. Три исследования фонетического значения в современном немецком языке. Черновцы, 1982. Зс. 7. Кушерник B. I. До проблеми взаємозв'язку фонетичного значення t з лексичним значенням слова // Науковий вісник Чернівецького університету. Чернівці; 1996. Випс. 8. Левицкий B. B. Семантика и фонетика. Черновцы, 19с. 9. Звуковой символизм. Основные итоги. Черновцы, 19с. 10. Содержательность звуковой формы поэтического произведения /на материале немецкой поэзии/: Дисс... канд. филол. наук. М.; 19с. 11. Ertel S. Weitere Untersuchungen zur Standardisierung eines Eindrucksdifferentials // Z. Exp. Ang. Psychol. 1965. Vol.12. S.177-2Ertel S. Psychophonetik. Untersuchungen über Lautsymbolik und Motivation. Güttingen, 1969. S. 2Fenz E. Laut. Wort. Sprach und ihre Deutung. Wien, 1940. S.1Firth J. R. Speech. London, 19p. 15. Householder F. On the Problem and Meaning. An English Phonestheme // Word. 1946. Vol.2. P.80-Kuschneryk W. I. Phonetischer Symbolismus: Realität оder Mythe? // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип.1. Чернівці, 1996. С.3-Mues Werner. Vom Laut zum Satz. Heidelberg, 1964. S.8Osgood S. P., Sud G. J., Tannenbaum P. H. The measurement of meaning. Urbana, 19p. 19. Siagle U. V. On the possibility of correlating the structure of thought and meaning // Linguistics. The Hague; Paris, 1973. Vol.117. P.85-Taylor I. K. Phonetic symbolism re-examined // Psychol. Bull. 1963. Vol.60. P.200-209.

В. І.Кушнерик, доц.,

Чернівецький національний університет

СЕМАНТИКА ФОНЕСТЕМ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Aufgrund einer semantish-statistischen Analyse wird das objektive Funktionieren der phonetischen Bedeutung der Phonestheme im modernen Deutsch behandelt. Die Idee des sinnlichen Zusammenwirkens zwischen dem Laut und der Bedeutung des Wortes unterstützen bekannte Gelehrte in verschiedenen Ländern und Zeiten. Dank der Mühe von vielen Linquisten besteht heute kein Zweifel, dass bestimmte lautsymbolische Regeln exestieren, die für die bestimmte Sprache relevant sind. In der modernen Linquistik schenkt man jetzt eine hohe Aufmerksamkeit der Idee der phonetischen Bedeutung, weil das Phonem als kleinste bedeutungsunterscheidende sprachliche Einheit, ein Element von allgemeinen akustischen Vorstellungen versinnbildlicht und die Möglichkeit hat, in der Sprache mit ingendwelchem Sinn assoziierbar zu sein. Es ist möglich, nach dem durchgeführten Experiment folgendes zu bestätigen: der Wortklang ist hinsichtlich der Wortbedeutung ausdrücklicher zu sein, und der phonetische Symbolismus trägt folgenderweise den universalen interlinquistischen Charakter.

Р. І.Дудок, доц.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

ЗНАЧЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ

(граматичний та семасіологічний аспекти)

Стаття присвячена дослідженню семантичної сутності займенників та функціонуванню їх у мовленні. Семантичний зміст займенника пояснюється через відношення займенника до суб'єкта мовлення як центру висловлювання. У статті показано, що лише суб'єктно-відносні слова належать до категорії займенних слів. Подається класифікація займенних слів на основі віднесеності (близькості) до суб'єкта. Значення займенних слів трактується як семантична деференційна ознака. Робиться висновок про те що займенники на позначення віднесеності мають властиве інваріантне значення.

Ключові слова: семантична диференційна ознака; суб'єктно-віднесенні слова; об'єктивні-суб'єктивні ознаки; інваріантне значення.

Слово як елемент системи мови має власне значення і вживається у мовленні відповідно до закономірностей своєї семантики. Лінгвістичний термін "займенник" позначає радше те, замість чого слово вживається, а не те що воно позначає. Сучасні нормативні граматики визначають займенник як частину мови. "яка вказує на предмети та їхні якості не називаючи їх" [5, с.53]. Автор згаданої граматики, однак, не дає відповіді на запитання: а що називає сам займенник? І тому відповідає на нього негативно, що він не називає ні об'єктів, ні їхніх якостей. Вони називаються відповідними словами. Тому резонно постає запитання: а що означає займенник?

Мета і завдання статті полягають у виділенні значення займенника та спробі дати відповідь на поставлені вище запитання. Так, на думку Р. Кверка (та його співавторів), займенники мають кілька спільних рис, які відрізняють їх від іменників [12, с.95]. Ці риси стосуються форми та функціонування займенників але не торкаються їхнього значення. Єдиною підставою для віднесення їх до класу займенників є, на думку автора іншої граматики, здатність до заміни (replacement) іменників [11, с.147]. Слово-замінник в такому разі має ширшу семантику, здатну охопити значення конкретних лексем. Саме таку, замінну, функцію має й займенник як частина мови. Частина займенників “тяжіє” до іменника, частина – до прикметника, а ще інша – до прислівника.

Категорія займенних слів виникла ще задовго до появи писемної форми мови, коли вони не могли розглядатися як " замінники імені" в тексті. Французький мовознавець М. Бреаль вважав, що першою частиною мови був займенник, оскільки він позначав суб'єкти мовлення. Саме довкола займенників, на його думку, виникло протиставлення іменників, дієслів та інших частин мови [8, c.37]. Тому займенні слова заслуговують на належне подальше вивчення та глибокий аналіз. Однак, перш ніж перейти до аналізу семантичної сутності та значення категорій займенників; необхідно на нашу думку викласти деякі міркування щодо значення слова взагалі, які дадуть ключ до розуміння значеня та суті займенника зокрема.

Проблема значення у мовознавстві переросла у "вічну" проблему відношення одного слова до різних об'єктів (омонімія) і різних слів до одного об'єкта (синонімія). Навколо дослідження цих двох мовних явищ точаться тривалі, безперервні дискусії, де мовознавці прагнуть збагнути найдосконаліший механізм спілкування людей, однак до цього часу не дають чіткої та однозначної відповіді на запитання, що таке значення та як воно функціонує у процесі спілкування. Як відомо, навіть найбагатша мова не може забезпечити достатньо окремих слів для називання численних окремих об'єктів. Тому людський геній дійшов дуже простого розв’язання цієї проблеми, називаючи різні об'єкти одним і тим же словом.

Суть вивчення семантики слова полягає в тому, що слово не називає окремі об'єкти, а лише розмежовує (диференціює) їх за смислами. У семантичній структурі слова наявний інваріантний семантичний компонент виділення та з'ясування суті якого та його вживання у мовленні є, на нашу думку, одним з найважливіших завдань дослідження в галузі семасіології. Для виділення семантичного інваріанта, необхідно вдатися до відомої теорії опозицій М. Трубецького, за якою не можна протиставляти об'єкти, що не мають нічого спільного, як, наприклад, чорнильниця і волевиявлення [7, с.75] оскільки у нормальних, природних опозиціях слова виконують диференційну функцію в межах одного класу, класу тотожних понять. Згадані спільні ознаки тотожних об'єктів складають основу опозиції і протиставляються за різними диференційними ознаками. На думку С. Гурського, теоретичні положення опозицій можна застосовувати не лише у фонології, а й семасіології [9, с.37] і очевидно в інших розділах мовознавства.

У процесі мовлення семантичні диференційні ознаки (СДО) абстрагуються, узагальнюються і закріплюються як внутрімовні значення слова у системі мови. При називанні тим самим словом іншого об'єкта слово не "переноситься" на цей об'єкт як його чергове нове значення, а утворює новий смисл, але вже на іншій основі протиставлення. Диференційні ознаки структури слова розпізнаються у новому об'єкті і тому він називається за цією самою ознакою саме цим словом, наприклад: train - поїзд; : train of thoughts - низка думок; train of admirers - група залицяльників; train of dress - шлейф плаття, [6, с.39]. Як бачимо актуалізація того самого інваріантного значення слова train ("щось за чимось тягнеться") і різними смислами відбувається залежно від субстанції (train - поїзд; ряд думок; група залицяльників; шлейф плаття тощо).

Отже, називання об'єкта відбувається за сталими семантичними деференційними ознаками структури (СДО) об'єкта, а інтерпретація смислу нового вживання слова, тобто нового названого об'єкта - за його енциклопедичними ознаками субстанції [3, с.23]. СДО таким чином складають інваріантне значення слова як елемента лексико - семантичної системи мови. Тотожні ознаки структури легко розпізнаються у різних системах, виділяються і закріплюються як інтралінгвальне інваріантне значення в системі мови. Таким чином значення слова з його СДО функціонує як розмежовувальна ознака на заданій основі семантичної опозиції [6, c.3, 18]. Крім лексичного тут належить враховувати граматичне, тобто узагальнене, абстраговане значення.

Враховуючи викладену вище концепцію про значення слова, повернемося тепер до семантичної суті та значення займенників.

Особові займенники. Для цього перш за все, як зазначалося вище необхідно визначити основу семантичної опозиції, що протиставляється, тобто які тотожні об'єкти протиставляються і за якими СДО. Розпочинаючи з аналізу особових займенників, де мова йде про учасників акту мовлення - комунікантів, важливо з'ясувати чим один із займенників відрізняється від іншого? Особовий займенник відрізняється ознакою близькості до того, хто говорить, тобто "суб'єктивністю" мовлення, на відміну від ознаки відділеності від суб'єкта того, кому воно адресується - адресата. Інакше кажучи "я"(I) - це слово зі значенням суб'єктивності мовлення, на відміну від адресатності ознак - віддаленості комуніканта, адресата, тобто, ви (you). Отже, займенники I, you, etс. вживаються відповідно до своїх власних інваріантних значень і, на нашу думку, не "заміняють" жодного іншого слова, тобто займенники I, you є різними словами але з одним інваріантним значенням – “близькості до суб'єкта мовлення”.