Життя, віддане словесності (стр. 45 )

Отже, для відтворення семантики виразу “вьются голоси” перекладачі використовують такі відповідники: “their voices fly far ”, “voices weave”, “their voices waft ”. У “Словнику української мови” подано таку дефініцію лексеми “витися”: 1) літати, кружляючи в повітрі; 2) звучати переливчасто [16, т.1, с.511]. Лексеми “weave”([25, т.12, с.239]) та “mingle” ([25, т.6 (2), c.468]) не відтворюють емоційно-експресивного значення лексеми “витися” та змінюють смисл оригіналу. Адекватніше у цьому контексті звучать смислові відповідники: “waft” ([25, т.12, с.7]) та “fly” ([25, т.4, с.370]), вжиті у їхньому прямому значенні, хоча вони також не зберігають емоційної насиченості твору. Т. Чижевська пропонує інший переклад цієї лексеми - “to soar” [24, c.92], що адекватно відтворює конотативні та денотативні риси лексеми оригіналу – “to sail or skim at a great height. Chiefly poet.” [25, т.9, c.353]. Щодо відтворення лексеми “Київ” англійськими графемами, то за новими правилами передачі звучання українських власних та географічних назв англійською мовою, її треба б передавати як Kyyiv, але, допускаючи певне спрощення, передаємо її, звичним уже, Kyiv.

Ще з ширшої просторової перспективи зображене у творі наближення фатальної битви руських воїнів з половцями: “Кликну, стукну земля // вьшумh трава…” [17, c.80]; “The earth rumbled, // The grass rustled…[17, с.81]; “The earth rumbled, // The grass swished…” [28, с.66] “The earth rumbled, // The grass rustled …” [29, с.24]; “The earth resounded, // at that signal…” [27, с.12]; “The earth shook, // The grass quivered…” [31, с.49]; “… the earth throbbed; the grass rustled” [30, c.21].

Для перекладачів цей вислів – неабияка проблема, адже звукові властивості слів підсилюють семантику вислову, а це при перекладі відтворити дуже складно. Перекладачі вдаються до покомпонентного перекладу. І. Петрова, В. Набоков, Р. Мен долають цей бар’єр неперекладності за допомогою лексеми “rumble” ([25, т, c.887]), що відтворює не лише денотативне значення, а й емоційно-експресивний заряд. Лексико-семантичні варіанти лексем “resound” ([25, т.8 (1), c.533]), “shаkе” ([25, т.8, c.601]) та “throb” ([25, т.9 (1), c.367]) містять сему “регулярного вібрування, ритмічного пульсування”, що не сприяє адекватному відтворенню староруської лексеми оригіналу. Це підтверджено і в Словнику, який уклала Т. Чижевська, вона перекладає лексему “стукну” як “to rumble” [24, c.332].

Одним з найцікавіших витворів поетичного генія автора “Слова о полку Iгоревiм” є образ віщого співця Бояна. У творі він наділений легендарними, гіперболізованими рисами. Він настільки майстерно виконував на гуслях пісні, що, здавалося, його пальці самі, як живі, стрибали по гуслях і рокотали князям славу: “Боянъ же, братие, не 10 соколовь // На стадо лебедhй пущаше, // Нъ своя вhщиа пръсты // На живая струны въcкладаше; // Они же сами княземъ славу рокотаху” [17, с.28].

Творчий діапазон його, обізнаність із життям – надзвичайно широкі: він розтікається думками по дереву, кружляє сизим орлом попід хмарами, бігає сірим вовком по землі. Лексема Боян пов’язана із синкретичною основою baj - ~baj; ~ bay - “заклинати, зачакловувати; священний”, що збереглась у деяких давніх та сучасних тюркських мовах. У слов’янських мовах, що запозичили цей корінь з його семантикою, відповідно збереглися такі значення, як “чаклувати, ворожити; знахарювати, заговорювати; розповідати казки.” На основі етимології слова, лексему Боян можна розглядати як ім’я-епітет видатного співця, яке або приєднується до власного імені, або замінює його. Окрім цього, побутує думка про певну асоціацію з віщим сином булгарського царя Симеона (помер 927 р.) Баянусом (Bajanus), який, як свідчать візантійські історики, так вивчив чаклунство, що міг миттєво перетворитись у вовка чи будь-яку іншу тварину [3, с.145]. До речі, уже крилатим став вислів “Слова”: “Боянъ бо вhщий аще кому хотяше пhснь творити, то растhкашется мыслию по древу, сhрымь вълкомь по земли, шизымъ орломъ подъ облакы” [17, c.26]. У статті “Лексика й фразеологія “Слова о полку Ігоревім” із погляду сучасної діалектології”[11, с.27] В. Німчук стверджує, що у давньоруських пам’ятках, говорах української та російської мов досі не виявлено відповідного дієслова (растькатися) та його континуантів у сполуці з іменником мысль або іншим словом, пов’язаним із поняттям інтелектуальної діяльності людини. Оскільки у творі цей образ подано у контексті з окремими об’єктами – тваринами: сhрымь вълкомь по земли, шизымъ орломъ подъ облакы, то ще минулого сторіччя було запропоновано кон’єктуру мысль на основі російських (псковських) говорів із значенням “білка-летяга”[15, т.1, с.334]. Це лише одне з припущень, а не загальноприйнята думка, оскільки у “Материалах для Словаря древнерусского языка по письменнымь памятникамь”, наприклад, лексему мысль трактують як “воображеніе”, де укладач, на підтвердження цього визначення, подає саме цей приклад із ”Слова” [19, т.2, с.216-217].

Виходячи зі значення дієслова растhкатися – ”розливатися” [19, т.3, с.94], не вилучена можливість того, що в першому виданні пам’ятки мыслью неправильно вичитане слово мhзгою, яке у давньоруській мові мало значення “сік дерева, смола” [19, т.2, с.240]. Отже, вислів “растhкашется мhзгою по древу” можна тлумачити як “розлився (весняним) соком по дереву”. З прикладу видно, що лексема “растhкашется,” з архісемою “розливатися” є не лише у сполуці з лексемою “мысль”, а й з лексемами “вовк” та “орел”. А тому образи: “растhкашется сhрымь вълкомь по земли, шизымъ орломъ подъ облакы” видаються неприродними.

У відтворенні цього словесного образу англомовні перекладачі вдаються до розгорненої порівняльної конструкції, намагаючись перекласти лексему “мыслию”, а не “мhзгою”, приміром: “ Боянъ бо вhщий // Аще кому хотяше пhснь творити, // То растhкашется мыслию по древу, // Сhрымь вълкомь по земли, // Шизымъ орломъ подъ облакы. [17, c.26]; “For he, vatic Boyan, // If he wished to make a laud for one, // Ranged in thought over the tree, // Like the gray wolf across land …” [28, c.30]; “Boyan the wizard // To compose a ballad for a man, // Then would he hurtle in thought // Through the tree…” [33, c.163]; “Boyan the Wise, // Wishing to sing of any man, // Would let his thoughts flow // Through the tree of his dreams…” [17, c.27]; “For when Boyan the seer // Wished to make someone a song, // He’d range in thought through the tree...” [29, c.11]; “Now the wizard Boyan, // If he wanted to make a song to someone // His thought would range // through the trees…” [31, c.29]; “For the wise Boyan when he wished to make a song for any man, in his thought used to fly in the trees…” [30, c.2].

Художній твір – це цілісна мовна тканина, різнорівневі компоненти якої тісно пов’язані між собою. Відтворюючи навіть окреме мовне явище, перекладач має справу не з ізольованою одиницею тексту, а передусім з фактом мови, який поєднаний із загальною її будовою, і який, як частина тексту, міг увібрати в себе особливості та специфічні риси авторського мовлення. Урахування цих чинників усуває пошук формальних відповідників відтворюваного явища у цільовій мові. Перекладачі, занурюючись у поетичний світ “Слова о полку Iгоревiм”, прагнуть віднайти найточніші вислови, адекватні образи й звороти, щоб зробити “Слово” надбанням культури рідного народу.

“Слово о полку Iгоревiм” наскрізь гіперболічне. Автор, використовуючи гіперболу, надзвичайно вдало описує події 1185 року, передвіщення природи, жорстокість кровопролиття, тугу за загиблими воїнами, страждання руських жінок, біль, смуток, скорботу,. Англомовні перекладачі намагалися зберегти колорит, притаманний староруській мові XII сторіччя, передати основну рису гіперболи – експресивний ефект та образно-емоційний зміст. Щоб адекватно відтворити гіперболічні конструкції, вони віднаходили або ж повні англомовні відповідники, або ж описові конструкції, чи, радше, вдавалися до калькування, уживаючи слова у прямому чи переносному значенні. Утім, як зазначає Р. Зорівчак, суть адекватності полягає в тому, що оригінал треба розглядати як систему, а не як суму елементів, як органічну цілість, а не як механічне сполучення складників. У цій системі кожен елемент має окреслену, задуману автором функцію, комунікативну й естетичну. Завданням перекладу є не копіювання елементів і структур оригіналу, а схоплення їх функцій і відтворення їх засобами рідної мови [6, с.17].

1. В. Стилистика современного английского языка (стилистика декодирования). М., 19 Д. Язык и мир человека. М.; Языки русской культуры. 19 Тюркская лексика в “Слове о полку Игореве”. М., 19 Г. Сопоставительная лексикология (на материале французского и русского языков). М., 19 И. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4 т. М., 1999. Т.3, 1999. Т.4, 19Зорівчак Р. П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. Львів, 19 Г. Компоненты содержательной структуры слова. М., 19Коптілов В. В. Образне слово в контексті поетичного перекладу (На прикладі творчості М. Бажана) // Теорія і практика перекладу. 1980. Вип. 3. С.3-Літературознавчий словник-довідник / ’як, Ю. І.Ковалів та ін. К., 19 Н. Стилистика английского языка. К., 19Німчук В. В. Лексика й фразеологія “Слова о полку Ігоревім” із погляду сучасної діалектології. // Мовознавство. 1987. Вип.6. С.24-Пінчук С. П. Слово о полку Ігоревім. Критичний нарис. К., 19 О. Естетика і поетика слова. Збірник / Пер. з рос. А. І.Колодної. Упоряд., вступ. ст., приміт. І. В.Іваньо. К., 19 А. Из записок по теории словесности. Изд. . Х., 19Словарь современного русского литературного языка: в 17 т. М., Т.3, 19Словник української мови: в 11 т. К., 1971-1980. Т.2, 1971., т.4, 19Слово о полку Игореве = The lay of the warfare waged by Igor / I. V.Petrova. Foreword by D. S.Likhachev, 1981. Moscow, 19Слово о полку Ігоревім. К., 1986. С.3Срєзневский И. И. Материалы для Словаря Древнерусского языка по письменнымь памятникамь: в 3 томах. Санктпетербургь: Императорской Академии Наукь, 1Т.1, 1893.; т.2, 1895.; т.3, 19 А. Лексическое значение слова в речи. Воронеж, 19Ткач М., Данилевська Н. Клечальний міст (джерела української міфології). К., 19 Стилистика. Л., 19Українська літературна енциклопедія. В 5 т. К., 19Čizevska T. The glossary of the Igor’s Tale. Lnd., the Hagues, Paris, 19New English Dictionary on Historical Principles. James A. H. Murray Oxford: At the Clarendon press. V.1, 1888; v.3, 1897; v.4, 1901; v.6, 1908; v.8, 1914; v.9, 1914; v.12, 19New illustrated Webster’s dictionary of the English language. N. Y., 19Prince Ihor’s raid against the Polovtsi / P. C. Crath. Versified by W. Kirkconnell. Saskatoon, Sask, 1947. III. 28. The song of Igor’s campaign: An epic of the twelfth century / transl. From the Old Russian by V. Nabokov. N. Y.; Toronto, 19The song of Prince Igor / transl., introd. and R. Mann. Eugene, Oregon, 19The Тale of the armament of Igor, A. D. 1185: a Russian historical epic / ed. and L. A.Magnus. London, 1915. LXIII. 31. The tale of the campaign of Igor / R. C Howes. New York, 19The tale of the campaign of Ihor, son of Sviatoslav, grandson of Oleh // The Ukrainian poets, 11/ Sel. and transl. into English verse by C. H.Andrusyshen and W. Kirkconnell. Toronto, 1963. P. 3 – The Tale of the host of Igor / D. Ward // Forum for Modern Language Studies. 1966. April. Vol. 2. NWard. D. On translating “Slovo o polku Igoreve” // The Slavonic and East European Rev. 1958. June. Vol. XXXVI. N 87. P.502.

Hyperbola in an artistic translation.

(on the basis of the epic poem “The Tale of Ihor’s campaign”

and its Anglophone translations.)

The article is an attempt to discuss some problems of recreating in Anglophone translations the artistic values and literary qualities of the masterpiece of Kyivan period – “The Tale of Ihor’s Campaign”. The recreation of hyperbola of this epic poem is in the focus of the research. Special attention has been paid to the semantic structure of a hyperbola.

Hyperbola is one of the most ancient expressive means. It was widely used in folklore, ancient epic poetry of all peoples and times. It is one of the means of expressive characteristics. Using this expressive means the author or speaker tries to amplify the impression, to underline positive or negative qualities of the person or object described. Some expressions that were built on hyperbole being often cited become cliches: I haven’t seen you for ages. I beg you a thousand pardons.

The numerous hyperbolas move the reader of “Slovo” into a semi-fantastic realm, thereby sharpening his perception of reality.

Key words: hyperbola, semantic structure, hyperbolic construction, translation, verbal image.

П. Содомора,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

ПРИЧИНИ ТА ВИЯВИ УКРАЇНІЗАЦІЇ ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ “ОДІССЕЇ” П. НІЩИНСЬКОГО).

Переклад “Одіссеї” П. Ніщинського – цікаве явище в українській літературі. Цей твір стоїть на межі переходу від травестії (“Енеїда” І. Котляревського) до перекладу (“Одіссея”, “Іліада” Бориса Тена). Саме “Одіссея” в інтерпретації П. Ніщинського найяскравіше ілюструє явище українізації перекладного твору. Визначником українізації перекладу є ступінь поєднання цільової мови та мови-джерела. Тому ступінь цього поєднання — одне з питань, які необхідно осмислити на теоретичному рівні. Цільова мова здебільшого репрезентується в тексті перекладу лексемами, уведеними методом уподібнення. Мова оригіналу вноситься у переклад здебільшого транслітерованими лексемами. Подібно й колорит мови оригіналу може зберігатися завдяки вживанню певних ситуативних відповідників, уписаних в контекст, що відповідає духові оригіналу; відтворюється атмосфера оригіналу при застосуванні методу транслітерації; продуктивним у плані відтворення національної специфіки оригіналу є метод калькування.

Дослідження показує, що на працю перекладача неабиякий вплив створює попередня творчість тієї епохи, коли здійснювався той чи інший переклад. Скажімо, праця П. Ніщинського-перекладача перебувала під великим впливом творчості І. Котляревського, а також творів Т. Шевченка. Головним чином це відчутно на лексичному матеріалі твору. Загалом у перекладі П. Ніщинського виділяється кілька груп специфічної лексики: 1) фольклорна лексика, включно з фразеологізмами; 2) лексика, введена в літературу Т. Шевченком, вислови з його творів, що набули статусу фразеологізмів; 3) лексика, запозичена з "Енеїди" І. Котляревського.

Часовий фактор, а саме — епоха, у якій працював перекладач, накладає відповідний відбиток і на відтворення етномовного компонента побутових реалій. Саме тому у перекладі П. Ніщинського зустрічаємося з явищем українізації, тобто уподібненням тексту до ментальності та свідомості носія цільової мови. Українізація виявляється в перекладі у своєрідний спосіб: зустрічаємося із певною контамінацією, що є поєднанням образів українського та старогрецького побуту. З проаналізованого матеріалу можна виділити два ступені цього явища: 1) повний — "хустка"; 2) частковий чи контамінований — "хитон квітчастий", "жупан двійний". В останньому прикладі виділяються два підступені: а) із домінуванням грецької реалії та українським означенням — "хитон квітчастий"; б) із домінуванням української реалії та відповідним означенням оригіналу: "жупан двійний".

Явище українізації простежується на кількох рівнях, найвиразніший з котрих — лексичний. Саме в цьому пласті реалій найбільше унаочнюється власне українізація грецького оригіналу. На лексичному матеріалі головним чином виявляються тенденції різних перекладачів. Окрім реалій та латентних реалій, перекладених методом уподібнення, велику роль в українізації перекладу відіграють інші лексеми, привнесені у переклад з метою конкретизації тих чи інших понять, що їх позначають реалії.

Значною мірою П. Ніщинський українізує свій твір поетичними та побутовими порівняннями, як-от "кучерявий" [2, т.1, с.5]. Такий епітет — яскравий фольклорний штрих, якщо йдеться про українізацію. П. Ніщинський не зберігає і двочленної форми епітета, що відіграє важливу стилетворчу роль. Натомість, Борис Тен, перекладаючи дану лексему складним епітетом "пишнокоса", витримує стиль у двох планах: зберігає стилістичний рівень перекладеного твору; у граматичному аспекті — зберігає двочленну будову означення, що характерно для епічної мови поем Гомера. Однак лексема "коса" деякою мірою насичена специфікою цільової мови. У цій групі найпомітніше виділяються лексеми (здебільшого реалії), відтворені методом уподібнення. У перекладі зустрічаємо: постоли, баклаги, кобзаря, кобзу, бричку, кожушину, походню, чарку, візок, світлицю, платтє, полумисок, фотелю, кухоль, холоші, намітку, келішки, лоханю, покій, човен, шаблю та багато інших лексем, що вносять у переклад український національний колорит. Наведемо приклади. Лексема "меч" асоціюється передусім із середньовіччям. Борис Тен вживає її як ситуативний відповідник до ряду лексем оригіналу, що означали двосічну холодну зброю. Проте такий ситуативний відповідник, вписаний у певний контекст (змальовано, окрім озброєння, також і одяг героя) не викликає у читача ніяких інших асоціацій, окрім співзвучних з Гомеровою добою: "...черезпліч нагострений меч перевісив, І до намащених ніг підв'язавши сандалії гарні..." [1, c.43]. Переклад Бориса Тена розрахований на читача, обізнаного з античністю. В такому контексті читач одразу ж впізнає атмосферу древньої Греції і, відповідно, лексема "меч" не буде викликати небажаних асоціацій. Ця лексема у даному разі нейтральна. Цілком по-іншому чинить П. Ніщинський. Лексема "шабля", яку використовує інтерпретатор, асоціюється з українським побутом настільки сильно, що не допомагає й контекст, у який її вписано: "...гострую шаблю до боку вчепивши та підв'язавши під ноги сандалі вельми дорогії..." [2, т.1, c.14].

Впроваджена інтерпретатором українська реалія "шабля" неминуче призводить до подальших змін в деталях першотвору: герой епосу, про якого йдеться у вірші, не перевішує через плече зброю, як у першотворі, а "чіпає шаблю до боку", як це робили українські козаки. Найбільший подив викликає те, що він ще й "підв'язує під ноги сандалі", адже козацька шабля і грецькі сандалі — речі несумісні. В такий цікавий спосіб поєднується цільова мова з мовою оригіналу у перекладі П. Ніщинського.

Чи твір власне перекладено у сучасному розумінні слова, чи травестовано, чи подано у ще якийсь спосіб, визначається співвідношенням кількості реалій, перекладених певним методом. Обстеживши методи, якими користуються перекладачі при відтворенні реалій оригіналу, матимемо змогу зробити певні висновки. Так, у праці П. Ніщинського чітко виражене домінування методу уподібнення. Інтерпретатор відтворює таким методом переважну більшість реалій оригіналу: з дванадцяти лексем тематичної групи "одяг" П. Ніщинський подає методом уподібнення десять; одну лексему — методом транслітерації, і одну — нейтральним ситуативним відповідником. З шістнадцяти лексем тематичної групи "людське житло" П. Ніщинський методом уподібнення подає половину, другу половину відтворено ситуативними відповідниками. З п'яти аналізованих лексем тематичної групи "зброя" перекладач застосовує метод уподібнення для чотирьох із них. Реалії тематичної групи "посуд" передано методом уподібнення майже повністю (за винятком випадків, коли та чи інша реалія у різних місцях подається по-різному). Це ж стосується й лексем тематичної групи "музичні інструменти".