Життя, віддане словесності (стр. 3 )

Аналогічний семантичний розвиток відбувається у випадках редуплікації (подвоєння) суфіксальних форм в одну і ту ж структуру твірного слова (chico – хлопчик + ito chiquito + illo chiquitillo). Мовці конотують семантичні нюанси, які не передають точно сутності вибору, а лише фіксують характерні зовнішні емоційні ознаки сприйняття. Вживання таких суфіксальних форм водночас засвідчує, наскільки вони є продуктивними в контекстно-ситуативних умовах. Саме в них і визначається чітко їхня смислова інтерпретація. Іспанські дослідники, аналізуючи демінутивні похідні, порівнюють їхню функцію з властивостями живих істот. Так, Нанєс Фернандес порівнює їх з дією хамелеона, який пристосовується до будь-якого середовища, не змінюючи при цьому своєї суті [15, с.379-381]. Гонсалес Олле вважає, що іспанські демінутиви у мовній прагматиці є своєрідним змістовим флюгером, який скеровує русло розмови в той чи інший бік [8, с.220], а Хуан Поло вважає, що демінутиви воконують роль смислового оркестрування [17, с.9-36].

Усі ці метафоричні порівняння вказують на багатовекторну роль іспанських демінутивів. У мовленнєвих актах вони є індикатором змісту висловлювання і характеризуються функціональною непередбачуваністю смислів, що спонукає, особливо в регіональних варіантах іспанської мови, до появи синкретичних смислів. У діахронії це простежується на прикладі семантики латинського суфікса - one(m) > -ón/-ona, який на противагу іншим романським мовам (функція збільшення у французькій та італійській) в іспанській характеризується синкретичними ознаками. У лексемах narizón, navajón, nombrón, tablón, tragón збережена ознака збільшуваності, а в низці інших слів домінує зменшувальна функція: tapón, terrón, ratón, plumón, callejón та ін. [16, с.56–57]. Латентні ознаки так званих альтернативних значень збільшення/зменшення властиві суфіксові – - ote/-ota. Порівн.: librote < libro – книга, bolsote < bolsa – кишеня, saldadote < soldado –солдат, borrachote < borracho – п'яний (ознаки збільшуваності) та islote < isla – півострів, pipote < pipa – люлька (ознака зменшуваності).

У мовній прагматиці значна кількість таких утворень лексикалізується, тобто похідні лексеми втрачають об'єктивну ознаку збільшуваності/зменшуваності на користь експресивно оцінних значень, що сприймається як своєрідна константа сучасного іспанського словотворення.

З огляду на значну суб'єктивність думок у визначенні об'єктивної зменшуваності за допомогою суфіксів Е. Косеріу запропонував називати меншими за розмірами ті предмети, які за своєю суттю можуть набувати саме таких ознак: casa – casita/pequeña casa, bosque – bosquecito/pequeño bosque. І, навпаки, у випадках, коли предмети, речі об'єктивно не можуть сприйматися як менші за розміром (palabra – palabrita, sabado – sabadete) утворені похідні отримують у мовній прагматиці лише експресивно-оцінні смисли [2, с.104-121]. Саме суб'єктивні експресивно-емоційні смисли Алонсо Амадо ставить на перший план у визначенні семантики демінутивних похідних [1, с.195-229].

Аргументація Е. Косеріу, на перший погляд, не викликає сумнівів. Завдяки їй певною мірою можна позбутися амбігуаторності у визначенні номінативних функцій формантів. Однак експресивно-оцінний компонент значення з'являється не тільки у предметах, які не піддаються об'єктивній зменшуваності. Він також диференціює, як це було проілюстровано, аналітичну зменшуваність від синтетичної у випадках, коли предмети можуть набути ознак об'єктивної зменшуваності. Тобто утворення аналітичної конструкції верифікує об'єктивну синтетичну демінутивну форму. В іспанській мовній прагматиці завжди існує ризик сприйняття суб'єктної демінутивної суфіксальної форми як симптома суб'єктної експресивної емоційної ознаки і одночасно появи двозначності висловлювання [8, с.255-256, 261-262]. Уникнути двозначності можна у випадках нереалізації мовцями демінутивних словоформ. Експресивно-оцінний компонент зникає із семантики похідного слова у випадках їхньої цілковитої лексикалізації під час творення нових термінів – продуктивного процесу впродовж діахронічного розвитку іспанської терміносистеми: maletín, libreta, mosquito, pasillo, cabecilla.

У художньому мовленні семна актуалізація демінутивності й оцінювання взаємообумовлені. Особливо це мотивовано для характеристик, властивих способові життя персонажів – своєрідній суб'єктивній оцінці їхніх звичок. Приклад "puedo invitarte a tomar alguna cosa … unos litritos de cerveza" [4, с.78] є фактом актуалізації саме оцінної зменшуваності. Вираз "unos litritos" засвідчує одночасно іронічну і типову риси персонажа, для якого "перехилити кілька кухлів пива" є звичним. Тобто актуалізація семи зменшуваності продиктована суб'єктивним оцінюванням речей, предметів, які об'єктивно не виявляють цієї ознаки. Отже, категоріальна сема оцінки є релевантною для будь-якого демінутива і виступає константою поряд з об'єктивними ознаками зменшуваності.

У функціональній актуалізації суфіксальних похідних ці дві семи реалізуються згідно з референційними ознаками по-різному. Для кращого роз'яснення їхніх функціональних особливостей мовознавці знаходять корелятивні ознаки з префіксальними похідними. Залежно від семантики твірної основи як суфікси, так і префікси підпорядковуються її новій семантичній суті. В одних випадках смисл префікса піддається розрізненню (en-marcar), а в інших префікс en - зазнає семантичного спрощення (emplear) і твірна дієслівна основа не актуалізує його семантику на зразок наведеного вище прикладу.

За аналогією з префіксальними похідними можна допускати, що демінутивний суфікс, об'єднуючи семи суб'єктивної оцінки і об'єктивного зменшування, у мовленнєвій реалізації може втрачати одну із зазначених сем. У випадках, коли твірна основа або контекстуальні ситуації не толерують однієї із зазначених вище сем. Це стосується комунікативних актів, коли суфікс - ito разом з твірною основою позначає предмет, який не сприймає об'єктивного зменшування, що надає значеннєвості семі суб'єктивної оцінки. І, навпаки, сема суб'єктивної оцінки та її комунікативна релевантність нейтралізується, коли сема об'єктивного зменшування стає функціонально домінуючою: manita < mano – рука, casita < casa –дім. На думку багатьох лінгвістів, такі випадки є оказіональними, оскільки суб'єктивно-оцінні ознаки є релевантнішими у сучасному іспанському мовленні за винятком підсистеми концептуального характеру лексем з - ito, -illo тощо, які на певних етапах еволюції пройшли процес лексикалізації [7, с.75-84]. Отже, можна стверджувати, що дві семи – об'єктивного зменшування і суб'єктивної оцінки – є константними для іспанського демінутива, що свідчить про зменшення стильової відстані між усно-розмовною і книжно-писемною сферами функціонування іспанської мови, тенденцію до лібералізації її нормативної основи, цілеспрямований відступ від її попереднього унормованого стану. Пошук об'єктивного опису прагматичної функції демінутивів спонукає лінгвістів до наведення аналогії з функціонуванням інших мовних одиниць. Крім зіставлень з префіксальними похідними, іспанський мовознавець Фелікс Монхе дотримується думки, що демінутивні й ад'єктивні форми є корелятивними категоріями [13, с.137-147]. Мовці у двох випадках використовують їх для сприйняття навколишньої дійсності. Однак, коли за допомогою ад'єктивних форм має місце пряме, безпосереднє оцінювання (добрий, малий, поганий тощо), то демінутивні лексеми вказують лише на факт процесу оцінювання, який продиктований мовцем, контекстом і ситуацією. Оцінка, виражена зменшувальними формами, не змінює основного смислу твірної основи і стосується лише прагматичного боку висловлювання [11, с.41-57]. На відміну від ад'єктивів, демінутиви отримують оцінні ознаки в процесах мовленнєвої актуалізації, залежної від прагматичних інтенцій мовця. На наш погляд, недостатнім є судження Ласаро Мори стосовно домінування інтенцій мовця, контексту і ситуації у визначенні оцінки демінутивними формантами. Прагматичну настанову слухача визначають також соціальні мовні уподобання, які диктують мовні форми. Не останню роль відіграють уже згадувані традиції мовного колективу і діахронічного розвитку. Так, у випадку вживання похідної лексеми ojitos < ojo – око мовець думає про гарні оченята насамперед дитини, однак використання словоформи ojillos зумовлене не оцінкою краси очей, а особливим поглядом персонажа. Таке використання функціонально продуктивне у певних регіональних комунікативних сферах, що розширює наявність загальної семантико-стилістичної тональності усної мови та різних жанрів художнього стилю. Перевага окремого смислу слова, викликана актуалізацією того чи іншого суфікса в ньому, може зумовити хитання його прагматичної домінанти і певний відхід від уже сформульованого функціонально-стильового та стилістичного узусу.

Семантико-прагматична функція форманта - illo є також свідченням поступового розщеплення системи. Серед його гетерогенних функціональних характеристик усе ж превалює нормативний узус, особливо у тих випадках, коли сема суб'єктивної оцінки повністю нейтралізована. До них можна віднести терміни tornillo, holandilla, cebadilla, aguacatillo та інші.

Вживання похідних ojillos, ojitos, animalillo, borachillo, diablillo повністю залежить від контекстних ситуацій. В інших випадках оказіональне функціонування аналітичного слова pequeño libro – мала книга може інтерпретуватися як свідчення емфатичного індивідуального функціонування. Натомість демінутивний йому корелят з артиклем el librito вільний від контекстних мотивувань і не обмежений регіональними мовними ситуаціями.

Отже, в іспанській мові з огляду на варіантність смислів демінутивних похідних прагматико-функціональний системний підхід до їх вивчення є, на наш погляд, найрелевантнішим. Він дає змогу вивчити специфічні особливості норми, а також виявити їхні гетерогенні семантико-когнітивні варіації та видозміни. Демінутивна лексика в іспанській мові покриває широкий семантичний простір, а її парадигматична валентність часто співмірна з рядом грагматико-синтаксичних функцій. Семантика демінутивних похідних з огляду їх віртуальних можливостей є відкритою до модифікацій.

Література: 1. Alonso A. Noción emoción accion y fantasía en los diminutives. Estudios linguísticos. Temas españoles. Madrid. 19Coseriu E. Bedeutung und Bezeichnung im lichte der strukturellen Semantik.-Sprachwissenschaft und Übersetzen. Münich. 19Coseriu E. Norma y habla. Teoría del lengaje y lingüística general. Madrid. 19Cuelbenzu J. M. Rio de la luna. Madrid. 19Etinger S. Form und Funktion in der Wortbildung: die Diminutiv und Augmentativ modification in Lateinischen, Deutschen und Romanischen. 2 ed. Tubinga. 19Ettinger S. Diminutiv- und Augmentativbildung: Regeln und Restriktionen. Tubinga. 19Fernández Ramírez S. A propósito de los diminutives españoles // La nueva gramática española. El camino hacia el Esbozo. Madrid. 19González Ollé F. Los sufijos diminutives en castellano medieval. Madrid. 19Gooch A. Diminutive, augmentative and pejorative sufixes in Modern Spanish. Oxford. 19Hasselrot B. Etudes sur la formation diminutive dans les langues romanes. Uppsala. 19Lazaro Mora F. Compatibilidad entre lexemas nominales y sufijos diminutives. Thesaurus. 1976. TLukas U. Die Funktion der Diminutive und Zeitgenossischen Romanen andalusicher un Kastilischer Autoren. Frankfurt. 19Monge F. Los diminutives en español. Actes du Хe Congrès International de linguistique et philologie romanes. Estrasburgo. 1962. Paris. 19Montes Giraldo J. Funciones del diminutivo en español: ensayo de clasificación. Thesaurus. 1972. T.27. №15. Nañez Fernández F. El deminutivo. Historia y funciones en el español clásico y moderno. Madrid. 19Perez E. La derivación nominal en español. Madrid. 19Polo J. Diminutivos en acción. España actual. 19Schneider K. P. Affektive Lexik: Kognitive, semantische und morphologische Aspekte. Betriebslinguistik und Linguistik Betrieb. Tubinga. 1991. TWürstle R. Überangebotund Defizit in der Wortbildung. Frankfurt. 1992.

, доц.,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка

Референційно-когнітивні засади паратаксису

У статті доводиться, що семантико-синтаксична структура паратаксису спирається на опозиції обумовленість/необумовленість, відповідність/невідповідність, оператором комбінування яких є пропозиційний предикат, що призводить до утворення тернарно організованих фреймів.

Ключові слова: семантичний синтаксис, комбінаторні стратегії.

Дослідження феномену “складносурядне речення” (ССР, паратаксис) під кутом зору когнітивної семантики стимулювалось передусім усвідомленням того факту, що існуючі концепції ще перебувають у полоні логіко-семантичних теорій синтаксису. Ці теорії, безперечно, відіграли свою позитивну роль в інтерпретації ССР як поліпредикативного утворення з координативним зв’язком між його елементами (кон’юнктами), проте сьогодні видаються недостатніми.

Орієнтація сучасного мовознавства на функціональний аспект мовних одиниць у контексті когнітивної парадигми лінгвістики уможливлює погляд на ССР як на холістичну одиницю в єдності її конструктивних, семантичних та комунікативних параметрів, у т. ч. й крізь призму теорії фреймів.

Зазвичай, поняття фрейму використовується до більших від речення мовних утворень, де його розуміють як “важливий мовний компонент когнітивного поля текстових структур” [6, с.212]. Однак не меншою пояснювальною силою володітиме і його застосування до складних реченнєвих конструктів, які формуються для відображення референтних (мікро)ситуацій у предметно-пізнавальній діяльності людини.

Формулюючись у термінах дескрипцій, фрейм містить кванти інформації про певну галузь людської діяльності, про онтологію або гіпотетику навколишнього світу, про систему уявлень людини – про все, що тематично пов’язане в одну картину, сценарій, кадр. Це дає підставу говорити про фрейм як про відповідно рганізовану систему (набір, сітку) пропозицій [8, с.39], яка схематизує відповідні їм референтні ситуації.

Корелятивні відношення між фреймом та пропозицією дають змогу говорити про універсальність пропозиціональної структури як базового елемента всіх ментальних процесів [3, с.15] і розглядати її як особливу форму репрезентації знання. Тлумачення фрейму як ланцюга пропозицій має певний сенс, якщо не проводити строгої делімітації понять “пропозиція” і “ситуація”. Оскільки в нашому розумінні пропозиція є лише символічним записом ситуації, то ми дозволимо погляд на фрейм як на рамку, в якій поєднуються референтні (денотативні) ситуації. Це надає право представити його у вигляді формули ФРЕЙМ = СИТ1 + СИТn (де n ≥ 2).

Фрейм є своєрідним інформаційним блоком і як такий він може співвідноситися і з текстом, і з абзацом, і зі складним реченням, і з паратаксисом також. Зокрема концепт die Sonne може інкорпоруватись у ситуацію Die Sonne – scheinen (СИТ1), а der Regen – у ситуацію Es – regnen (СИТ2). Обидві ситуації є включе­ними у фрейм “стан погоди” (напр., Die Sonne scheint, und es regnet; Die Sonne scheint, oder es regnet; Die Sonne scheint, aber es regnet; Die Sonne scheint nicht, sondern es regnet [13, с.185]). Конституюючи одне синтаксичне ціле, СИТ1 і СИТ2 відтворюють певну топікальну єдність, але виявляють різні типи концептуальних відношень. Традиційний синтаксис кваліфікує ці відношення відповідно як копулятивність, розділовість, протиставність та гра­даційність, що само собою правильно, але з позицій когнітивної граматики недостатньо.

Зважаючи на те, що синтаксис є “конвенційним відображенням у символічній формі певних семантичних структур” [5, с.50], логічно припустити, що концептуалізація відношень між референтними ситуаціями, які описуються паратаксисом, здійснюється за допомогою двох когнітивно-семантичних опозицій – “обумовленість” vs. “необумовленість” та “відповідність” vs. “невідповідність” (див. табл. 1).

	Обумовленість (|+cond|)	Необумовленість (|–cond|)
Відповідність (|+cor|)	А (А/1) Der Urlaub war schön, denn das Wetter war gut. (А/2) Ich halte es nicht mehr aus und laufe fort. (А/3) Er ist schwer krank, oder er simuliert meisterhaft. (А/4) Er ist sehr tüchtig, aber ihm fehlt die Erfahrung.	В (В/8) Die Sonne scheint, und es regnet. (В/9) Die Frau nickte und zuckte die Achseln. (В/10) Du kannst ihm schreiben, oder du kannst ihn anrufen. (В/11) Die Sonne scheint nicht, sondern es regnet.
Невідповід­ність (|–cor|)	Б (Б/5) Es regnete oft, aber der Urlaub war schön. (Б/6) Er trinkt zwar nicht, dafür raucht er jedoch um so mehr. (Б/7) Entweder zahlen Sie, oder ich rufe die Polizei.	Г (Г/12) Ich schälte Kartoffeln, und sie blätterte in einem Magazin. (Г/13) Hans lebt in Berlin, aber Peter in München.

Когнітивно-семантична опозиція обумовленість vs. необумовле­ність передбачає залежність або незалежність предметної інформації в одному елементарному реченні від інформації у другому (напр., у (А/1) вдала відпустка поставлена в залежність від гарної погоди). У цьому випадку комплекс відношень передбачає такий зв’язок між референтними ситуаціями, за якого одна є достатньою підставою для реалізації іншої. Проте така підстава не завжди очевидна. Вона може виходити за межі фонду знань мовця (Б/5), перебувати за горизонтом розуміння (Б/6) або свідчити про тривіальне небажання мовця розкривати мотиви своїх вчинків (Б/7). У такому разі слід говорити про латентну обумовленість.

Семантика обумовленості/необумовленості виникає на підставі співвіднесеності інформативного змісту кон’юнктів ССР і конституюється завдяки сполучуваності їх пропозиційного змісту (що, чим і як мотивується/не мотивується). Внаслідок цього виникає інтегративне значення, яке має ознаки єдиного цілого і не виводиться із простої суми двох частин однієї макроситуації. Визначальним є сенс першого кон’юнкту. Саме він створює підстави для обумовленості або необумовленості.

Загальною ознакою смислу ССР “обумовленість” є інформаційна недостатність позиційно першого кон’юнкта, його смислова незавершеність, а за необумовленості, навпаки, – смислова завершеність. При сепаратизації кон’юнктів, у результаті якої можна отримати відповідно по два простих речення, вимальовується досить чітка картина. Зокрема речення (В/8а - Г/13а) є не тільки граматично, а й змістовно і комунікативно завершеними. Вони здатні виступати в мовленні як автономні, повноцінні повідомлення.

(А/1а) Der Urlaub war schön. (А/2а) Ich halte es nicht mehr aus. (А/3а) Er ist schwer krank. (А/4а) Er ist sehr tüchtig. (Б/5а) Es regnete oft. (Б/6а) Er trinkt nicht. (Б/7а) Sie zahlen.

(В/8а) Die Sonne scheint. (В/9а) Die Frau nickte. (В/10а) Du kannst ihm schreiben. (В/11а) Die Sonne scheint nicht. (Г/12а) Ich hörte Musik. (Г/13а) Hans lebt in Berlin.

Навпаки, речення-кон’юнкти (А/1а – Б/7а), незважаючи на прозорість змісту та здібність до самостійного вживання, дещо незавершені, оскільки імплікують деякий невідомий слухачеві елемент смислу, що приводить його до питання Чому? або Ну й що?. Смисл таких речень потребує обґрунтування, тобто розширення референційної співвіднесеності, адже, як зазначає [5, с.160], успіх спілкування залежить від того, чи володіють люди спільними референтами. У цих номінаціях сенс загалом зрозумілий, але антецедент залишається невідомим адресатові, комунікативна ситуація не є повноцінною і тому вимагає інтерактивної взаємодії, щоб з’ясувати поки ще невідомого адресатові пресупозитивного компонента повідомлення (пор.: Der Urlaub war schön. – Warum? – Weil das Wetter gut war або Es regnete oft. – Na und? – Aber der Urlaub war schön).