Життя, віддане словесності (стр. 42 )

Дві основні частини покажчика – твори Миколи Лукаша та літературно-критичні матеріали про нього – відображають багатогранність таланту М. Лукаша як перекладача, поета, лексикографа, критика, редактора. Перекладацький деб’ют Майстра відбувся 1953 року з виходом у світ його перекладу роману “Перший удар” французького письменника А. Стіля [45]. Цього ж року в перекладі М. Лукаша з’являється оповідання Максима Горького “Сторож” [12, с. 696-721]; 11 поезій В. Гюґо [13, с. 72-75, 85-87, 97-103, 116-118, 121-126] та оповідання “Вітряк” болгарського письменника Єлина Пелина [17, с. 28-37]. Отже, уже перші друковані переклади М. Лукаша з французької, російської та болгарської мов, представлені жанрами роману, оповідання та поезії, засвідчують різномовний та різножанровий характер перекладацької діяльності М. Лукаша, що так яскраво реалізується пізніше у його творчості. Уже у наступні два роки (1954-1955), як підтвердження цього побачили світ вірш болгарського поета П. Матеєва “Смерть партизана” [29, с. 142-144], три поезії А. Міцкевича [30, с. 74-75, 100-101, 206-207], та вірші з роману “Дон Кіхот”, які прикрасили український переклад В. Козаченка та Є. Кротевича [39]. У цей же час М. Лукаш заявив про себе на весь голос, подарувавши українському читачеві “Мадам Боварі” Ґ. Флобера та “Фауста” Й.-В. Ґете [10].

Ще не будучи членом Спілки письменників, М. Лукаш бере активну участь у роботі письменницької організації, про що свідчить тогочасна хроніка “Літературної газети”. У замітці “Творче життя” [47] згадано виступ М. Лукаша на засіданні секції поезії СРПУ 7 березня 1955 р., а через два тижні у хроніці газети згадано участь М. Лукаша в обговоренні на черговому засіданні секції художнього перекладу підготовлених до видання українських перекладів творів А. Міцкевича [48]. Уже наступного 1956 р. талановитого перекладача запрошують до участі у республіканській нараді, що проходила у Києві 16-18 лютого. Як свідчить культурно-мистецька хроніка часопису “Вітчизна”, М. Лукаш виступив тоді з доповіддю “Прогресивна західноєвропейська література в перекладах на українську мову” [24, с.188]. На жаль, у солідному томі “Питання перекладу: З республіканської наради перекладачів (лютий 1956 р.)” [33], що вийшов наступного року у Держлітвидаві УРСР, не знайшлося місця для тексту цієї доповіді, яка містила цікаві міркування та характеризувала основні принципи перекладацького методу М. Лукаша. Підтвердженням того, що доповідь була цікава та викликала значний резонанс, є згадки про неї у звіті про роботу наради, опублікованому в українській “Літературній газеті” та в російській “Литературной газете” [18], а також численні репліки у виступах інших учасників наради, чиї доповіді увійшли до згаданого збірника [4, с.199-200, 188-192]. І навіть через кілька років можна натрапити на згадки про виступ М. Лукаша, як наприклад, у статті Б. Кравціва “Поезія Заходу в українських перекладах” [23, с.18]. На сторінках збірника “Мастерство перевода” [37, c.208-242; 151-178] В. Россельс згадує доповідь М. Лукаша, зокрема цитує його слова про єдину літературну мову. Це твердження було ключовим у виступі М. Лукаша і полягало у тому, що повинна існувати єдина літературна українська мова, а не різні її варіанти залежно від того, з якої мови робиться переклад. М. Лукаш у своїй доповіді говорив про високе мистецтво перекладу, важливість знання рідної мови, підготовку перекладацьких кадрів, а також висловив низьку оцінку українському “Дон Кіхоту” у перекладі Є. Кротевича та В. Козаченка. Доповідь ілюстрували конкретні приклади та цифри щодо кількості перекладеної літератури з різних мов. Виступаючи на цій же нараді, М. Рильський відзначив допомогу М. Лукаша Інституту мовознавства у лексикографічній роботі: “... Я не бачив жодного разу, щоб письменник за винятком т. Лукаша, висловив свої запитання, свої спостереження над мовою, щоб узяв активну участь в складанні словника, щоб письменник прийшов до Інституту мовознавства і допоміг йому активно” [36, с.186].

Тут доречно згадати про ще один дуже вагомий аспект діяльності М. Лукаша як лексикографа. Те, що М. Лукаш все життя “полював” за цікавими словами і виразами і уклав унікальну картотеку, уже добре відомий факт. До речі, саму картотеку не опубліковано ані у вигляді словника, ні матеріалів до нього. Однак, деякі цікаві слова з неї уже пробиваються у світ у циклі публікацій відомого перекладача та бібліографа О. Синиченка під заголовком “Уроки української лексики”, що друкуються у журналі “Урок Української” [40]. Але це не єдиний внесок М. Лукаша в лексикографію. Ще 1954 року він виступив з рецензією на Перший том українсько-російського словника (гол. ред. І. Кириченко) [27, с.150-161]. Ця рецензія засвідчила не просто глибину фахового аналізу, але й виявила величезну ерудованість і обізнаність перекладача у царині рідного слова. Зауваживши, що у цьому томі не зафіксовано понад 600 лексичних одиниць, М. Лукаш яскраво ілюструє свої зауваження вибіркою з творів М. Рильського, М. Бажана, Ю. Смолича, О. Гончара. Рецензент вказує на випадки русифікації, що легко простежувалася у цьому словнику, наводячи приклади українських слів, однозвучних з російськими, що уніфікували ще й свої значення, втративши попередні українські. Рецензія М. Лукаша, як пізніше і його доповідь на нараді перекладачів, викликала чималий резонанс, і цитати з неї відлунюють у не одній статті, що друкувалися у “Вітчизні”, “Радянському літературознавстві”, а саму рецензію ставили в один ряд з працями академіка В. Виноградова [11, с.31-45; 151-157; 133-142].

Такий дещо детальний екскурс в перші роки професійної діяльності М. Лукаша (1953-56) допомагає побачити сконденсований образ Майстра, висвітлює основні грані його діяльності як перекладача творів різних літератур і різних жанрів, лексикографа, критика, оборонця рідної мови. І це останнє – не перебільшення, бо вже через три роки (6 квітня 1959 р.) М. Лукаш підписав звернення до Верховної Ради УРСР з вимогою запровадити українську мову в усіх сферах життя нашого народу. Разом із ним три сторінки обґрунтованих вимог підписали А. Голуб – доктор хімічних наук, завідувач кафедри Київського університету, та письменник В. Лобко [26, с.42-43].

Однак, в нашу літературу і культуру М. Лукаш увійшов, передусім як перекладач. Саме переклад став його потужною зброєю у боротьбі за українську мову, її повноцінність і самодостатність. Сам Микола Олексійович визнавав, що не дуже активно виступає, зате своєю перекладацькою працею дарує нашому народові рідною мовою світову класику в перекладі з оригіналу. Після прийняття 2 червня 1956 р. до Спілки письменників М. Лукаш поринає у перекладацьку роботу. Наприкінці 1957 р. його обирають до нового складу бюро секції художнього перекладу [5] разом із М. Рильським, О. Кундзічем, Є. Дроб’язком, О. Пархомовською, О. Новицьким та М. Ушаковим. А ще через два роки після переїзду з Харкова до Києва М. Лукаш очолює відділ поезії у журналі “Всесвіт”, що поновив свою роботу у липні 1958 р. Цей період та наступне десятиліття можна по праву назвати творчим злетом перекладача. Одна за одною виходять книги його перекладів: Роберт Бернс, Лопе де Веґа, Джованні Боккаччо, Поль Верлен, Ґарсіа Лорка, Фрідріх Шиллер, Імре Мадач. Перекладає М. Лукаш і дитячу літературу: Джанні Родарі, Володимир Филипович, Бранко Чопич, Єлин Пелин. Цифри говорять самі за себе (див. табл.): за період 1953-69 рр. виходить 21 книга його перекладів, та за наступних 11 років, на жаль, жодної.

Хронологічно-статистичні зіставлення публікацій

творчого доробку М. Лукаша та матеріалів про нього

	1	2	3	4	5	6	7	8	Усього
1953	1	3		1					5
1954		1		2			2		5
1955	2	2					3		7
1956	2	6				3	6		17
1957		5				3	5		13
1958	1	6		1					8
1959	2	3				2	2		9
1960	1	2				1	2		6
1961	2	2					1		5
1962	1	3				2	5		11
1963		2				3	4		9
1964	1	4		1			3		9
1965	1	4				11	7		23
1966	1	3		1		4	14		23
1967	2	5				8	8		23
1968	1	4				6	5		16
1969	3	5				11	9		28
1970		3				6	8		17
1971		1				4	5		10
1972		5				1	5		11
1973						1	3		4
1974						1	2		3
1975									0
1976						1	1		2
1977									0
1978									0
1979		5		1					6
1980		3				1			4
1981	1	8				2	4		15
1982		1				3	3		7
1983							4		4
1984	1	5					1		7
1985	1					2	2		5
1986		4				4	2		10
1987	1	1					12		14
1988		2				13	37		52
1989		1	1			19	17		38
1990	2	13		1		10	19		45
1991		1				7	15		23
1992		6		1		12	15		34
1993		8				14	25		47
1994		12				13	18		43
1995	1	30		3		12	31		77
1996		3	1		1	21	22	1	49
1997		15		6		8	32	1	62
1998	1	41				28	60		130
1999		33	3			60	55	4	155
2000	1	43	4			27	58		133
2001	2	52	4		1	69	56		184
2002	1	42	3		1	27	59	1	134
2003	1	13	2			11	28		55
Усього	34	411	18	18	3	435	671	7	1597

1 – Окремі видання перекладів; 2 – Публікації перекладів у періодичних виданнях та збірниках; 3 – Публікації оригінальних творів; 4 – Публікації критичних матеріалів М. Лукаша; 5 – Окремі видання, присвячені М. Лукашеві; 6 – Публікації критичних матеріалів про М. Лукаша в періодичних виданнях та збірниках; 7 – Згадки про М. Лукаша в періодичних та неперіодичних виданнях; 8 – Пісні на слова М. Лукаша.

Динаміку виходу окремих видань М. Лукаша ілюструє Діаграма 1, з якої чітко видно спалах перекладацької активності у 50-70-х рр., часткове поновлення видань у 80-х та намагання привернути увагу до його спадщини вже у посмертні для перекладача 1990-ті та 2000-ні роки.

Діаграма 1. Окремі видання перекладів М. Лукаша

Літературне “затишшя” супроводжувало і переклади М. Лукаша в періодиці, щоправда тут контраст не настільки різкий, як з окремими виданнями. Абсолютна перерва у друці становить 6 років (1973-78). У 90-х р. кількість Лукашевих перекладів у періодичних та неперіодичних виданнях значно зросла (Діаграма 2), що пояснюється двома основними причинами: 1) посиленням уваги до перекладача після його смерті, що стало можливим завдяки загальній демократизації суспільства і здобуттям Україною незалежності та 2) впровадженням до шкільної програми нового курсу “Зарубіжна література”, що, відповідно, викликало появу багатьох альтернативних шкільних підручників-хрестоматій та великої кількості методичних розробок щодо проведення занять з цієї дисципліни, що друкуються у фахових періодичних виданнях (“Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”, “Зарубіжна література”, “Зарубіжна література в навчальних закладах”, “Вікно у світ”, “Тема” та ін.). Лукаша належить чільне місце в учнівських хрестоматіях, а, отже, і в методичній літературі.

Діаграма 2. Публікації перекладів М. Лукаша в періодичних виданнях та збірниках

Подібну картину спостерігаємо і з публікаціями, присвяченими М. Лукашу (Діаграма 3). Якщо у 50-их рр. незначний відсоток публікацій пояснюється тим, що М. Лукаш тільки входив у літературу, то у 70-х – це вже результат цілеспрямованого відлучення Майстра від друку. М. Лукаша не тільки не друкували, але й згадки про нього були заборонені. Якщо у найжорсткіші 1973-78 р. не було надруковано жодного перекладу М. Лукаша, то за цей же період вдалося знайти аж... дев’ять публікацій, де його ім’я все ж таки згадано: п’ять разів – за межами України, двічі – у Києві та двічі – у Львові [51]. Динаміку публікацій про М. Лукаша окремо за всі 50 років та за десятиліттями ілюструють Таблиця та Діаграма 3.

Діаграма 3. Публікації критичних матеріалів про М. Лукаша та згадки про нього в періодичних та неперіодичних виданнях

Дані таблиці та трьох діаграм дають, нехай і з невеликою похибкою, конкретну картину входження М. Лукаша в українську перекладну літературу, рецепцію його творчості, віддзеркалюють конкретними цифрами трагічну долю митця, якому у гнітючі 70-ті роки не дозволили творити та примножувати здобутки української культури. Звичайно, цифри не дають повної картини, бо, окрім кількісних показників, є ще якісні – власне сприйняття Лукашевих перекладів, оцінка його діяльності. Загалом, більшість авторів рецензій та критичних матеріалів дають дуже високу оцінку перекладам М. Лукаша. Цікавим з цього погляду є такий факт: хронікальні матеріали “Літературної України” та “Вітчизни” за 1965 р. повідомляють, що у при обговоренні Лукашевого перекладу “Декамерона” Дж. Боккаччо у Республіканському будинку літераторів запропоновано відзначити цю визначну роботу в галузі перекладу літературною премією або наданням її авторові наукового звання [1]. Хоча спостерігалися випадки й абсолютного несприйняття перекладів. Згадати хоча б гостру рецензію Л. Первомайського на переклад “Фауста” [32, с.315-331], статтю Ю. Тарнавського “Під тихими оливами або вареники замість гітар” [46, с.71-91] – нещадну критику Лукашевих перекладів Лорки, та навіть появу пародії Ю. Івакіна на переклад М. Лукаша з Лорки – “Балада про дівку-севільянку: Микола Лукаш. Новий переклад з Лорки” [19, с.12]. Це стосується 50-60-х років. У 70-80-их якогось негативізму в публікаціях не спостерігаємо, бо табу накладено на не лише переклади М. Лукаша, а й на саме його ім’я. У 90-х бачимо не тільке значне кількісне зростання як друкованих перекладів, так і матеріалів про М. Лукаша, але й високу якісну оцінку його перекладів. Щоправда, винятки є й тут. Особливо це стосується перекладу “Дон Кіхота” – незакінченої лебединої пісні Миколи Лукаша. Ю. Андрухович називає цей переклад “надто радикальним, гарним експериментом”, який, на його думку, повинен існувати у скарбниці української культури, але ж повинен існувати і звичайний переклад [44, с.10]. Схожу думку, але ще радикальніше висловлює головний редактор журналу “Всесвітня література в середніх навчальних закладах України” І. Ненько у статті “Не відкидати роботу з художнім перекладом, а вчитись специфіці її проведення” [31, с.3-4]. Аналізуючи редакційну пошту, авторка зазначає: “Певна річ, ще є чимало невдалих, недосконалих перекладів. Серед них учителі називають: “Премудрий гідальго Дон Кіхот” Сервантеса, “Крихітка Цахес” Гофмана, “Самотній кедр на стромині” Г. Гейне, які начебто надто стилізовані під архаїчну лексику. Але будь-який найобурливіший факт недосконалого перекладу не може перекреслити значення перекладу як естетичного явища. Недосконалим перекладом просто не слід користуватись” [31, с.3]. Цю точку зору варто порівняти з думкою, скажімо, І. Дзюби, котрий у своїй статті “Десять пишемо, сто в умі” [16, с.18-19] серед десятьох найвизначніших книг в історії світової літератури називає роман “Дон Кіхот” Сервантеса і радить читати його в українському перекладі М. Лукаша.