Життя, віддане словесності (стр. 35 )

Ми зобов'язані дати студентові перекладацького відділу глибоку, всебічну філологічну освіту – у період занепаду філологічної культури загалом. Цим зумовлено цикл філологічних дисциплін, що їх вивчає студент. Наші студенти мають уміти критично оцінювати лінгвістично-філософське підґрунтя численних перекладознавчих систем, починаючи від поглядів Ціцерона, Горація та св. Ієроніма аж до сучасних наукових парадигм, зокрема, до лінгвістичної поліфонії Е. Табаковської, концепції багатоаспектності перекладу проф. В. Комісарова та культурологічної парадигми інтерпретації художнього перекладу проф. Г. Чернова [8]. Уже у першому семестрі студенти вмвчають, очевидно, англійською мовою, Вступ до перекладознавства (54 години); у першому та другому семестрі вони вивчають (англійською мовою) історію українського та британського художніх перекладів (30 год.). До британського входить також ірландський художній переклад, що зокрема цікавий для нас тим, що сприяв антиколоніальній боротьбі ірландців (згадаймо лише Стендіша О’Грейді, Огаста Грегорі чи Томаса Кінзела). Своєрідними є також взаємини між художнім перекладом і творчістю найвидатніших ірландських письменників ХХ ст. – В. Їтса та Дж. Джойса [11]. Загалом потрібно глибоко досліджувати історію перекладу, бо створення концептуальної історії світового перекладу – першочергове завдання сучасної теорії перекладу, якій треба утвердитися як окремій повноцінній дисципліні. Перекладачам–початківцям слід усвідомлювати, що їхні попередники винаходили абетки, збагачували лексичні, виразові та словотворчі ресурси мов, сприяли зародженню та розвиткові національних літератур, поширювали науково-технічні знання, утверджували релігійні переконання, укладали словники Не завжди віддавали їм за це належну шану: бувало, їх спалювали на вогнищах інквізації, як, приміром, Е. Долє, В. Тіндля чи Я. Гуса. Мусило минути майже чотириста років, щоб присоромлені нащадки спорудили подвижникам пам’ятники у центрі Лондона, Парижа та Праги. Але не знайти тепер пам’ятника Е. Долє в столиці Франції: новітні інквізитори – фашисти – знищили його під час Другої світової війни, коли окупували Париж.

Потрібно інтенсивно працювати над нашими неофітами, щоб вони усвідомили, що переклад як міжмовна і міжкультурна комунікація – це явище, в якому по-своєму змінюються екстенсіональні, інтенсіональні та інтенціональні компоненти спілкування, культура, традиції, концептуальний і художній світ, знання, умови й мета взаємодії. Перекладачі мають бути справжніми інтелігентами, їхня фонова ерудиція повинна бути надзвичайного обсягу. Їм потрібно щоденно читати газети, слухати радіо, спілкуватися своїми робочими мовами, постійно розширювати та поновляти свій лексичний запас.

Оскільки комплексна асиміляція знань – вимога нашого часу, перекладознавство, зокрема його методологія, може успішно розвиватися, лише широко використовуючи здобутки інших наук, зокрема, когнітивістики, семіотики, теорії інформатики. Мовна картина світу – важливий чинник мовної компетенції. Вона складається із концептуальних структур, організованих і відображених у кожній мові по-своєму. Розбіжності концептуальних структур мови-джерела та цільової мови часто спричиняють перекладацькі аномалії, пор.: англ. “tight line” та укр. “клюнула”. Семіотичну систему Ч. Пірса можна широко використовувати при спробах пояснити операції людського мозку під час перекладу. Теорія перекладу щільно пов’язана з теорією мовленнєвих актів Дж. Сірля, функціональною граматикою М. Геллідея.

Cлід виховати в студентів любов та повагу до неоціненного скарбу Слова, відчуття відповідальності за власне мовлення. Усіма фібрами душі вони повинні відчувати Франків афоризм: “Якби ти знав, як много важить Слово!”. Адже мови необхідні перекладачам в активній формі.

Професія перекладача означає постійну, самовіддану працю принаймні над двома мовами, над двома культурами. Якщо студент звик систематично працювати над іноземною мовою, то, щодо рідної, у нього часто складається ілюзія, що він її знає на належному рівні, і він забуває ту незаперечну істину, що над рідною мовою, над її фонетикою, стилістикою, фразеологією, словоскладнею, над усіма її тонкощами слід працювати повсякденно і повсякчасно. На факультетах іноземних мов наших високих шкіл ще не закріпилася традиція звертати прискіпливу увагу на якість перекладу рідною мовою: йшлося передусім про те, щоб студент зрозумів іноземний текст. На це спрацьовує чимало чинників, але головна причина – у недостатньому рівні культури мовлення та навчання. До того, ж занадто мало навіть добре знати українську мову – потрібно ще бути вихованим на українській культурі. А це складно в наших умовах.

Студента треба навчити постійно мислити й відчувати в площині двох мов чи, ширше, двох культур. Цьому сприяє контрастивна лінгвістика [9], яку в повному обсязі і на різних рівнях засвоюють студенти перекладацького відділу. На заняттях з англійської, української, латинської мов та інших лінгвістичних дисциплін подача всього матеріалу має проводитися під кутом зору перекладу, перекладацьких можливостей. Власне виховання перекладача починається з актуального усвідомлення того факту, що в різних мовах сполучуваність слів – різна, а, отже, буквальний переклад руйнуватиме живе мовлення, перекручуватиме думку.

Перекладач мусить постійно вишколювати свою пам'ять, звертати велику увагу на професійну етику. Перекладач має знати й цінувати своє основне знаряддя – словники. В історії людства вони пройшли небуденну еволюцію від шумерійських глиняних таблиць, яким 4500 років, до комп’ютерних банків даних. Але – щоб стати фаховим перекладачем – cлід також домогтися певного рівня професійної лінгвістичної компетенції, що означає лінгвістичне вміння бути водночас і сприймачем тексту, і його відтворювачем. Перекладач мусить володіти також текстоформуючою та комунікативною компетенцією.

Переважає погляд, що рідна мова перекладача повинна бути його цільовою мовою, тобто мовою, якою він перекладає. Одначе ми намагаємося навчити наших студентів перекладати з української мови як мови-джерела та українською мовою як цільовою ось з яких причин: по-перше, чимало дослідників вважає, що головне для перекладача (зокрема науково-технічної літератури) – до абсолютних глибин зрозуміти текст-джерело, а цього легше досягнути, коли мова перекладуваного тексту – рідна для перекладача; по-друге, в англомовному світі українську мову знає порівняно мaло людей за винятком етнічних українців. У результаті, нашим перекладачам слід перекладати також із української мови англійською.

Скільки ж іноземних мов входить до активу перекладача? Основна у студентів – англійська, одначе уже з третього семестру вони вивчають другу іноземну мову (у нас це головно німецька та французька), разом з відповідними курсами перекладу та лінгвокраїнознавства. Окремі дуже обдаровані студенти мають змогу обирати за бажанням італійську, арабську, японську чи перську мову як третю. Нам не лише потрібно перекладачів з цих мов, але й знання неспорідненої мови істотно розширить лінгвістичний світогляд перекладача. До речі, в американських університетах приймають на відділ загального мовознавства лише тих студентів, які, крім англійської, опанували одну з орієнтальних або африканських мов. І в цьому американські лінгвісти мають слушність.

До закінчення навчання студент повинен пройти всі перекладознавчі дисципліни та різноаспектну педагогічну та перекладацьку практику. До речі, практику проходять студенти, починаючи з першого курсу. У жовтні 1998р. найкращі першокурсники уже успішно перекладали на IV Міжнародному симпозіумі з гутного скла.

Засвоїти увесь навчальний матеріал не легко ще й тому, що не маємо відповідної, зокрема англомовної, літератури з фаху. Передусім у повному обсязі публікацій видавництва імені Святого Джерома у Манчестері – єдиного видавництва в світі, яке видає тільки перекладознавчу літературу, або ж серій Перекладацької бібліотеки Бенджамінів, що, крім перекладознавчих монографій, публікує дослідження з лексикографії та термінології. Важко теж з літературою з інших країн. Викладачам з фахових дисциплін слід сторожко підходити до планування та подачі теоретичного матеріалу. Вони викладають англійською мовою, отже, виникає спокуса якнайширше використовувати англомовні джерела. Однак потрібно усвідомити, що нам не обійтися без праць Ю. Жлуктенка, Г. Чернова, А. Ширяєва, А. Федорова, О. Чередниченка, В. Карабана, А. Леонтьєва, М. Цвілінга та ін. – рівно ж, як і без праць англомовних дослідників, приміром, провідного американського перекладознавця, професора Міссісіпського університету Д. Робінсона, автора праць “Весоmіng а trаnslator”, “Тhе translator's turn”, “Translation and taboo”. Неперевершеною є антологія західних теорій перекладу від Геродота (5 ст до н е ) аж до кінця ХІХ ст., яку уклав та широко анотує Д. Робінсон.

Важко переоцінити вагомість для перекладачів численних праць П. Палажченка й А. Чужакіна. П. Палажченко був незмінним англомовним перекладачем М. Горбачова та Е. Шеварнадзе в 1985-1991 рр., а А. Чужакін багато років вивчав побут країн, що розвиваються. У посібниках цих авторів розглянуто проблеми усного та письмового перекладу та їхніх різновидів. У них ідеться про принципи перекладацького скоропису, подано практичні рекомендації усним перекладачам-початківцям [3, 5, 6]. Дуже корисний для перекладачів також посібник теоретика і практика усного перекладу І. Алєксєєвої [1].

Термін навчання – 4-5 років. Після закінчення четвертого року навчання випускники отримують ступінь Бакалавра з кваліфікацією "Бакалавр філології. Перекладач з англійської мови та вчитель англійської мови", що дає їм право займати посади усного і письмового перекладача та консультанта в різних організаціях, виробничих та комерційних підприємствах і фірмах, викладати англійську мову в основній школі.

П'ятий рік навчання передбачає розподіл на загальну та магістерську програми. Випускники, що навчалися за загальною програмою, отримують диплом Спеціаліста філології з кваліфікацією “Спеціаліст філології. Перекладач з англійської мови, викладач перекладу і англійської мови”. Спеціалісти уповноважені виконувати різні види перекладів: письмові (науково-технічні, ділової літератури та художні); усні (послідовні та синхронні), а також редагувати переклади. Вони мають право викладати англійську мову і переклад в загальноосвітній школі.

Магістерська програма передбачає як поглиблену спеціалізацію у галузі перекладознавства та методики викладання перекладу, так і науково-дослідну роботу. Випускникам присвоюють ступінь магістра з кваліфікацією "Магістр філології. Перекладач з англійської мови, викладач перекладу і англійської мови”, що дозволяє їм обіймати викладацькі, науково-дослідні та адміністративні посади у вищих навчальних закладах, наукових установах, редакційно-видавничих та адміністративних установах; працювати усними і письмовими перекладачами.

Хоча випускники одержують дипломи перекладачів загалом, їхні уподобання поступово формуються в чотирьох напрямах, а саме: усні перекладачі, зокрема синхроністи; перекладачі науково-технічної літератури; перекладачі художньої літератури; перекладознавці. Дуже важливо визначити напрям діяльності у кожному конкретному випадку. В усіх випадках, одначе, йдеться про професійну майстерність, що вимагає від перекладача психологічних та філологічних навичок, тонкого розуму та сильної індивідуальності, уміння працювати на базі сучасних комп'ютерних технологій.

Умови праці перекладача-синхроніста, коли сприйняття повідомлення мовою-джерелом відбувається водночас із творенням повідомлення цільовою мовою, при середній швидкості 120 слів на хвилину, – це украй екстремальні умови, у яких можуть працювати лише лінгвісти найвищого вишколу та дуже сильні особистості.

Перекладач художньої літератури повинен мати талант письменника, мислити образами, вміти творчо підходити до твору, повністю перевтілюватися. Ці ж якості потрібні при перекладі кінофільмів, телефільмів, кінохронік (субтитруванні) та публіцистичних творів.

Науково-технічні публікації, обсяг яких постійно зростає, становлять найбільшу частину перекладуваних текстів. Високий рівень їх спеціалізації вимагає від перекладача поглибленого знання тієї галузі, у якій він працює, постійного звертання до відповідної довідкової літератури. Перекладач має уміти швидко та якісно складати анотації, робити реферативні огляди текстів різних жанрів, серед них і спpийнятих на слух, зобов’язаний також враховувати особливості різномовних наукових текстів Безособові вислови із суб’єктивною модальністю, що часто трапляються в наукoвих текстах українською мовою, при перекладі англійською перетворюються в особові конструкції або в конструкції об’єктивної модальності, приміром: “можна розглянути такий приклад” – “consider the example”; “варто наголосити” – “I wish to emphasize”. Інша проблема – це т. зв. пом’якшувачі, “hedges” – модальні прислівники, дієслова й частки, що зменшують категоричність інформації. В англійських наукових текстах їхній узус вищий, ніж в українських. Тут проблем чимало, оскільки донедавна науково-технічний переклад був маргінальним у перекладознавчих дослідженнях. Уважалося, що теоретичні висновки, одержані на матеріалі художніх та суспільно-політичних текстів, застосовні до текстів науки й техніки. Одначе інформаційний вибух останніх років настільки збільшив потік науково-технічних перекладів, що лінгвістика вже не може ігнорувати ці специфічні проблеми.

Перекладознавці нам дуже потрібні – перекладознавчої критики майже зовсім не маємо. Найчастіше хтось когось поквапливо чи полає чи назове непервершеним. Але маємо в Україні таких перекладознавців, як професори В. Коптілов, М. Новікова, О. Чередниченко, В. Карабан, доценти А. Содомора, В. Радчук, шекспірознавець М. Габлевич, що на їхніх працях молодь може чимало навчитися.

Докладаємо максимум зусиль, щоб Львівський національний університет, освячений Франковим іменем – іменем одного з найбільших подвижників українського художнього та наукового перекладу – вишколював Українській Державі гідних перекладачів у XXI сторіччі.

1. Профессиональное обучение переводчика: Учебное пособие по устному и письменному переводу для переводчиков и преподавателей. СПб, 20 Інтинський зошит. К., 19 Р. Мой несистематический словарь (Из записной книжки переводчика) 2-е изд., испр.. М., 20 В. Основы синхронного перевода. М., 19, Палажченко П. Мир перевода, или Вечный поиск взаимопонимания'. М., 19 Устный перевод ХХI: теория + практика, переводческая скоропись. Учебник для студентов курса переводческих фак-тов. М., 20Etkind E. Dissident malgré lui / M. Slodzian. Paris, 19Gentzler E. Contemporary translation theories. London & New York, 19Lipińska M. Contrastive analysis and the modern theory of language // Theoretical issues in linguistic theory / J. Fisiak. Amsterdam, 1980. Pp 127-1Routledge Encyclopedia of translation studies / M. Baker. London & New York, 19 Venuti L. Translator’s invisibility: A history of translation. London & New York, 1995.

The concept of training translators and interpreters

in the twenty-first century in Ukraine

As based on the experience gained at the Hryhoriy Kochur Department of Translation Studies and Contrastive Linguistics, the Ivan Franko National University in Lviv, Ukraine

The article focuses upon the concept of translators / interpreters training methods employed currently in Ukraine. Priority is granted to Ivan Franko National University in L’viv where the Faculty of Foreign Languages launched professional training of translators and interpreters in 1996 to meet a pressing international need for specialists in this sphere in the challenging environment of the new and complex relationships emerging in elaborating the training methods the following factors have been taken into consideration: 1/ some general problems of methodology; 2/ the peculiarities of the status of translator / interpreter nowadays worldwide; 3/ the role of translation in Ukrainian culture. One of the main assumptions of the Ukrainian tradition of teaching foreign languages is that the lingual background of the students is a substantial constituent which cannot be eliminated. The prevailing opinion seems to be that the translator’s native language should be his target language. There is also a different opinion however, which maintains that the main thing is for the translator to get a thorough understanding of the source text and that therefore better results can be achieved if this text is in the translator’s native language. Ukrainian being a language of limited diffusion the students are trained to translate and interpret both from Ukrainian and into Ukrainian. The author of the paper is of the opinion that the linguistic universality should be an important item in translator / interpreter training. Translation /interpreting is a highly complicated process requiring rapid multilayered analyses of semantic fields, syntactic structures, the sociology and psychology of reader - or listener-response and cultural difference. Like all language use, translation is constantly creative, constantly new. This is a great challenge which calls for dedication, great effort and properly organized training.

Key words: translation; interpreting; Translation Studies, training, Contrastive Linguistics, dictionary.

НА СТОРОЖІ ОТЧОГО СЛОВА

До 95-річчя з дня народження Григорія Порфировича Кочура

(17 листопада 1908 – 15 грудня 1994)

Як в нації вождя нема,

Тоді вожді її поети.

Є. Маланюк

Не меч, не щит рятують мову –

Лише безсмертні твори.

Ципріян-Каміль Норвід (пер. Г. Кочура)

В особі Григорія Кочура вшановуємо людину Франківського взірця, всеосяжного гуманітарія, перекладача, критика, поета, історика й теоретика українського художнього перекладу, культуролога. Виходець зі скромної селянської родини, Григорій Порфирович став символом духовної еліти нації. Його доробок – феноменальне явище в українській культурі XX віку, її вершинний злет, своєрідне її послання у нове тисячоліття.

Слова з автобіографії Т. Шевченка "Історія мого життя – це частина історії моєї Вітчизни" заполонюють душу, коли намагаємось осмислити історико-літературне значення творчості Григорія Порфировича Кочура Адже життя Майстра було тернисте, як i доля української нації та її літератури. Усього спізнав він ущерть – i замовчування, i приниження, i тюрем, i концентраційного табору, коли, за його власними словами, довелося "Крізь біль, крізь бруд, крізь тундру пронести // Свого мистецтва полум'я високе".

Без підрядника Майстер перекладав з 28 мов (з численними територіальними діалектами) твори 33 літератур. Його перекладацький дивосвіт обіймає значний часовий період (двадцять вісім століть, починаючи з давньогрецького поета Архілоха, що жив у сьомому сторіччі до нашої ери) та географічний простір – Європу, Америку, Північну та Південну, і Азію. Історикові культури важко переоцінити вартість перекладів Г. Кочура. Праця майстра в цій галузі – окремий етап в історії українського художнього перекладу, в історії засвоєння світової літератури нашою. Він залишив нам такі зразки перекладацького мистецтва, з якими нелегко зрівнятися. Творча індивідуальність Г. Кочура ніколи не тяжіє над поезією, яку він перекладає: глибинне знання світової культури, філологічна компетентність та повага, з якою він ставиться до автора, творять це дивне диво перевтілення.

Великі заслуги Г. Кочура як високопрофесійного аналітика літературного, зокрема перекладацького процесу. Він – автор дуже багатьох широкомасштабних досліджень з обґрунтованими, виваженими оцінками. Своїми розвідками, критичними статтями та рецензіями на поточні видання (що, як правило, переростали рамки цього жанру) Г. Кочур зробив чималий внесок до історії українського художнього перекладу. У літературі він бачив головну духовну опору народу в його боротьбі за самозбереження. Чаклун слова, Майстер мріяв про величезну споруду – відбудову світової літератури на рідному ґрунті, і вважав саме цю споруду одним із засобів здобуття інтелектуальної волі для своєї нації. Побудові цієї споруди присвятив усе своє життя.

Понад усе кохався Григорій Порфирович у Рідному Слові, володів ним до найпотаємніших глибин, плекав його, болів його болями в дні здичавіння і принижень, копав найглибші рудні цього слова, працював над ним самовіддано, самовимогливо, самозречено і повсякчас. Саме оця любов до слова, до Отчого краю допомагала йому долати нелюдські труднощі та працювати над словом вперто й наполегливо, завжди й усюди – навіть на каторзі, у неволі, якої не видів, не відав недолею славний Овідій. Майстер поставив своє слово на сторожі Українського Слова. І, очевидно, Українського народу. Уважав це єдино можливою життєвою позицією. Альтернативи не знав. Згідно з Франковим кредо: "На шляху поступу ми лиш каменярі".