Життя, віддане словесності (стр. 34 )

Особливо вагомими є фрейми у науковому дискурсі. Як важливий компонент когнітивного поля мовних сфер, фрейм є основною структурою репрезентації, розуміння, продукції, репродукції та трансформації знань, ідей, висловлювань з урахуванням когнітивних феноменів: бажання, подання, оцінки, норми, актуалізації, інтерпретації тощо [3, с.106; 2, с.12].

Розгляньмо деякі сегменти мовної фактури з лінгвостилістики навчальних посібників Е. Різель, О. Шендельс "Deutsche Stilistik" та І. Гальперіна "Stylistics", зіставивши два фрагменти тексту розділів: "General Notes on Functional Styles of Language" та "Problem der Stilklassifikation", де розглядається проблема класифікації функціонального стилю [16, c.18-19; 19, c.18-20]. На перший план інтерпретації понятійного змісту, що стоїть за цими текстами, висувається термін Funktionalstil – який містить головне змістове навантаження текстів і є ключовим поняттям тексту.

Фрейм тексту Funktionalstil виявляється найзначущішим у фрагментах обох текстів, являючи собою ієрархічно організовану структуру, на тлі якого проявляються об'єднання термінологічних структур – слів і словосполук у групи фреймів, об’єднаних спільним тематичним функціонувінням, оскільки мотивуються, визначаються й взаємно структуруються відповідними галузевими знаннями або пов'язані єдиними схематизаціями досвіду.

Як видно, основою фреймової селекції та групування є не стільки спільність семантики, скільки спільність концептуальних уявлень, спільність бачення об’єкта і ототожнення його з іншими об'єктами у процесі пізнання.

Слід зауважити, що фрейм Funktionalstil розглядається як родовий термін, який має вищий ступінь узагальненості у порівнянні з його видовими відгалуженнями.

Ці фреймові термінологічні структури у фрагментах обох текстів виділені графічно, оскільки утворюють план презентації наукового матеріалу проблематики функціонального стилю.

Отже, складовими термінологічними компонентами тематичної сітки фрейму тексту Funktionalstil є такі наступні термінологічні групи фреймів:

– у Е. Різель: Funktionalstile: 1. Stil der schцnen Literatur. 2. Stil der Presse und Publizistik. 3. Stil der Wissenschaft. 4. Stil der цffentlichen Rede. 5. Stil der Alltagsrede.

– у І. Гальперіна: Style of language: 1. The belles-lettres style. 2. The publicistic style. 3. The newspaper style. 4. The scientific prose style. 5. The style of official documents.

Слід зауважити, що кожна з цих груп утворює свою концептуальну схему, коло чи поле, які відтворюють комплекс понять, пов'язаних з цими термінами, і фіксують відношення між ними, взаємозв'язок, взаємодію згідно з досвідом і знаннями певного мовного соціуму.

Кожна наукова праця – це вияв авторської індивідуальності і творчого характеру пізнання й міркувань, їхнього втілення у засобах організації викладу, що передбачає добір і відповідне лексичне наповнення фреймових комплексів передусім науковими фреймами, які виявляються на рівні фахової лексики і термінології, адекватних відповідній науковій концепції, ситуації, і – насамперед, вимогами прагматики дискурсу наукового дослідження.

Когнітивний метод лінгвістичних досліджень дає змогу виявити втілені у мовній формі знання і досвід конкретних культурно-історичних і соціальних спільнот і груп. Типові когнітивні структури, які відповідають поширеним і загальноприйнятним ситуаціям у комунікативній сукупності, до якої належить мовець/автор, ми визначаємо як фрейми. Це стереотипні, специфічні для конкретних соціальних груп моделі співзнання.

3 цього погляду, терміни, а кожний термін – це значуща одиниця і є продуктом та результатом пізнавальної діяльності людей, за допомогою яких спілкуються спеціалісти конкретної галузі знання, є науковими фреймами. Це особливі когнітивні структури, що потребують відповідної поведінки, яка продиктована конкретними знаннями. На думку Т. А. ван Дейка, фрейми організовують наше розуміння світу в цілому, а тим і звичну поведінку [13, с.153-162].

Фрейми наукового тексту – важливий мовний компонент когнітивного поля текстового матеріалу. Вони творять розуміння, продукцію та трансформацію знань, ідей, думок з урахуванням значущих дискурсних феноменів: оцінки, кваліфікації, інтерпретації тощо.

Що стосується наукового дискурсу, то автор виявляється носієм предметної термінології, виступає суб'єктом дисциплінарного фонового знання, потрібного для розуміння наукового тексту, суб'єктом пізнання, думки, оцінки і роздумів, суб'єктом викладу й ініціатором діалогу з адресатом (хоча, іноді у науковому дискурсі фіксується самоусунення науковця як адресанта задля об'єктивності викладу). Автор наукового викладу, породжуючи текст, здатний моделювати мовну поведінку носія мови, тобто найприроднішу мовну ситуацію, застосовуючи фреймову організацію тексту з адекватним функціонуванням у фреймових комплексах фахової лексики і термінології, досягає якісної дискурсної презентації змісту наукових досліджень.

1. Д. Теоретическая семантика в конце XX столетия//Известия РАН. СЛЯ. 1999. Т.58. №4. 2. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М., 19Кусько іноземномовної комунікації: концептуальні питання теорії і практики//Наукові записки Академії наук вищої школи України. К., 2002. ВипМельчук теории лингвистических моделей “Смысл-Текст”. М., 19Полюжин іональний і когнітивний аспекти англійського словотворення. Ужгород, 19 Дело о падеже//Новое в зарубежной лингвистике. М., 1981. Вып. Основные проблемы лексической семантики//Зарубежная лингвистика. M., 1999. Т Язык и мышление. M., 19Andor J. On the psycological relevance of frame / Quaderni di Semantica. 1985. Vol.6, noBierwisch M. Die Integration autonomer Systemьberlegungen zur kognitiven Linguistik. Mskr. 19Bierwisch M. Was ist, was kann kognitive Linguistik?//Spektrum. 1986. HBierwisch M. Linguistik als kognitive Wissenschaft. Erlдuterungen zu einem Forschungsprogramm//Zeitschrift fьr Germanistik. 1987. HDijk T. A.van. Studies in the Pragmatics of Discourse. - The Hague: Mouton Publ., 19Fillmore Ch. J. An Alternative to Checklist Theories of Meaning // BLS. 1975. VFillmore Ch. J. Frames and the Semantics of Understanding//Quaderni di Semantica. 1985. Vol.6, noGalperin I. R. Stylistics. M., 19Langacker R. W. Foundations of Cognitive Grammar. Stanford, CA, 1991. VolMill J. S. A system of Logic. N. Y., 18Riesel E., Schendels E. Deutsche Stilistik. M., 19Schwarz M. Einfьhrung in die kognitive Linguistik. A. Francke Verlag Tьbingen und Basel, 19Trier J. Der deutsche Wortschatz im Sinnbezirk des Verstandes. Die Geschichte eines sprachlichen Feldes. Bd.1. Von Anfдngen bis zum Beginn des 13.Jahrhunderts. Heidelberg. Winter, 1931.

During the twentieth century one can observe an increasingly more global approach to the study of language use and structure in relation to cognition. Frames are structures that organize human knowledge from a cognitive point of view. Frame conceptions are starting to play an important role in Computer Science (Artificial Intelligence), (Cognitive) Linguistics, (Cognitive) Psychology and Education. In cognitive linguistics the frame concept is used in conjunction with concepts like background knowledge, idealized c ognitive model, mental space, and so on. The basic structure of a frame contains labelled slots which can be filled expressions, fillers (which may also be other frames). So frame is one way of representing the background knowledge which is used in the production and understanding of discourse. The article analyzes stylistic frames within scientific discourse. Throughout the article we have insisted on the view which puts the speaker/writer at the center of the process of communication.

ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВО, КОНТРАСТИВНА ЛІНГВІСТИКА

івчак, проф.,

Львівський національний університет

імені Івана Франка

КОНЦЕПЦІЯ ВИШКОЛУ ПЕРЕКЛАДАЧІВ В УКРАЇНІ У ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОМУ СТОЛІТТІ

Статтю присвячено обґрунтуванню концепції вишколу перекладачів у вищих навчальних закладах України. На історичному тлі автор показує вагомість і специфічну роль перекладу в сучасному світі та в Україні. Керуючись власним досвідом завідувача кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка, зосереджується на головних проблемах вишколу перекладачів – глибокій і всебічній філологічній підготовці; невтомній праці над робочими мовами; білінгвізмі та бікультуральності; вагомості праці зі словниками; необхідності досліджувати історію перекладу. Автор докладно характеризує основні напрямки – усний переклад; науково-технічний переклад; художній переклад; перекладознавство.

Ключові слова: письмовий переклад; усний переклад, перекладознавство; вишкіл; контрастивна лінгвістика, словник.

Думати, що ви можете бути

перекладачем лише тому, що ви

знаєте дві мови, – це все одно, що

вважати, що ви можете грати на

фортепіано лише тому, що маєте дві руки.

Пітер Трент, мер міста Вестмаунт (Канада)

У випрацюванні концепції вишколу перекладачів треба враховувати своєрідність перекладацької професії у світі загалом та специфічну роль перекладу в Україні.

У другій половині бурхливого ХХ сторіччя, зокрема в його останні десятиріччя, надзвичайно інтенсифікувалися міжнародні контакти в усіх галузях політичного, економічного, культурного та суспільного життя. Науково-технічний прогрес, зокрема винахід та масовий ужиток комп’ютерів, супроводжується так званим "інформаційним виверженням". У всесвітньому масштабі усе частішають різноманітні конференції, симпозіуми, форуми за участю сотень і тисяч осіб. Наша реактивна доба зрушила з місця мільйони людей.

Першим наслідком інформаційного виверження став перекладницький вибух. Нові течії у всьому світі були б немислимі без перекладачів. Водночас дуже змінився сам характер їхньої праці. Істотно зросла кількість науково-технічних перекладів (з підрозділами: технічні, медичні, економічно-комерційні, юридично-законодавчі та iн.), виокремилися перекладачі конференцій, усні та письмові, без яких були б неможливі будь-які міжнародні зв'язки. На Міжнародній конференції праці в Женеві 1927р. уперше було застосовано елементи синхронного перекладу. До речі, у цьому місті є тепер Міжнародна організація перекладачів конференцій. У Ленінграді на XV Міжнародному конгресі фізіологів 1935р. промову академіка І. Павлова перекладали синхронно французькою, англійською та німецькою мовами. Техніку синхронного перекладу удосконалили після Другої світової війни. Під час судового процесу над фашистськими воєнними злочинцями, що відбувався у 1945–1946 рр. у Нюрнберзі в Міжнародному Військовому Трубуналі, було повністю застосовано синхронний переклад [4, c.9]. Керував синхроністами перекладач Президента Айзенгауера – полковник Л. Достер. Згодом на посаді директора Інституту мов і лінгвістики Джорждтаунського університету він зробив чималий внесок у випрацювання методики комп’ютерного перекладу науково-технічних текстів. Організація Об’єднаних Націй 1946р. перейшла на синхронний переклад. Згодом він активно поширився.

Перекладачі безпосереднього спілкування, теле - та кіноперекладачі, перекладачі моніторної служби, телефонні перекладачі (останні зокрема популярні в Австралії), перекладачі знакової мови, перекладачі судів та трубуналів, дипломатичні перекладачі – ось яке розмаїття характеризує професію перекладача в наші дні. Повсякденням для нас стали також комп'ютерний переклад, електронна пошта, започаткована 1972 р., та інтернет. До речі, новинкою нашого побуту є кав’ярні, де відвідувачам пропонують за філіжанкою капуччіно мандрувати хвилями інтернету. Звуть ці по-американському своєрідні рекламні центри інтернету cybercafes.

Суттєво професіоналізувалася праця перекладачів. Зросли й вимоги до її якостi. Усе глибше усвідомлюють фахівці, що перекладений текст може мати значущий вплив на певні політичні ухвали чи розвиток технологічних процесів, і, отже, навіть мінімальна семантична похибка в перекладі може спричинити серйозні матеріальні або моральні втрати, мати небезпечні наслідки. Отже, зростає, стає прискіпливішою увага перекладача до тексту-джерела. Знову ж таки тексти стають усе більш фаховими, сповненими термінів та термінологічних сполук, часто, на жаль, полісемантичних. Водночас виникає і вимога, так би мовити, "лінгвістичної" універсальності. Від професійного перекладача тепер вимагають, щоб він активно володів усіма мовними стилями та їхніми видозмінами, бо автором тексту-джерела може бути і витончений стиліст, і напівграмотний прохач чи позивач. Текст часто вміщає чимало алюзій, абревіатур, архаїзмів, неологізмів, діалектизмів, волаючих імен, каламбурів, одиниць вертикального контексту чи інших складних лінгвальних явищ. Усні перекладачі змушені інколи долати малограмотне мовлення, зокрема, якщо їхніми клієнтами є іноземці, що користуються під час офіційних зустрічей не рідною мовою, а іншою, поширенішою, якою володіють не в повному обсязі. Для такої професії потрібні і талант, і велика відданість справі, і колосальні знання, бо майже завжди йдеться не про переклад з мови на мову, а з культури на культуру.

По-різному вишколювали перекладацькі кадри в різні епохи та в різних країнах. У Канаді, приміром, підготовка перекладачів почалася із викрадення дітей, а саме: 1534 р., відкривши затоку Св. Лаврентія, французький моряк Ж. Картьє намагався нав'язати контакти з індіанцями за допомогою мови жестів. Оскільки такий спосіб спілкування був досить складним і не завжди вдалим, то, від'їжджаючи, він викрав синів вождя ірокезького племені з Стадакони (територія сьогоднішньої провінції Квебек) Дома Агая і Тайноагні і завіз їх до Франції. Згодом, вивчивши мову своїх викрадачів, ці юнаки повернулися на батьківщину і стали першими перекладачами в історії Канади [10, c.356]. Одначе вони ретельно виконували свої перекладницькі обов’язки лише доти, доки нові господарі не стали кривдниками їхнього племені. А тоді навідріз відмовилися. Були патріотами. До речі, патріотизм – це невід’ємна риса перекладача, зазвичай, відповідального представника свого народу.

Хоча різнохарактерні школи усних перекладачів функціонували уже в XVII сторіччі, лише у 70-х роках нашого сторіччя відбулося повне усвідомлення того, що навчання перекладу – це окрема комплексна дисципліна з власною теорією та методикою. Tепер у світі є принаймні 250 інститутів перекладу та перекладацьких факультетів чи відділів в університетах, як, приміром, Iнститути усних та письмових перекладачів у Парижі, Брюсселі та Оттаві, Всеросійський перекладацький центр у Москві, перекладацькі відділи (германських та романських мов) Інституту філології Національного університету ім. Т. Шевченка в Києві, перекладацькі факультети Тамперського університету в Фінляндії, Віденського – в Австрії, Карлового – у Празі, Стокгольмського у Швеції. У деяких інститутах навчають і мов, і перекладу, до інших приймають студентів лише з досконалим знанням мов і зосереджують увагу передусім на мистецтві та вмінні перекладати, зокрема усно.

Що ж до перекладу в Україні, то, по-перше, українська мова (як і чимало інших) належить до мов обмеженого поширення, що одразу збільшує вагу перекладу в нас. Ще творці слов'янської писемності – євангелисти Кирило та Мефодій – були змушені обстоювати перед Римом та Візантією право людей читати Біблію не лише грецькою і латинською, а й старослов'янською мовою.

Оскільки наша історія склалася так трагічно, що українська мова й література – головні чинники формування нації в умовах бездержавності – майже ніколи не мали нормальних умов для функціонування, перекладна література, починаючи від старокиївської доби, відігравала надзвичайно важливу роль у нашому культурному житті і як виховний засіб, і як засіб самовираження нації та збагачення її мови. Переважна більшість українських письменників минулого по-подвижницькому ставилася до перекладу. Вони були просвітниками свого народу та борцями за його кращу долю, і своїм знаряддям, поряд з оригінальною творчістю, часто обирали переклад, що був для них водночас ефективним засобом підвищити власну майстерність.

Так було не лише в українській літературі. Про ситуацію в російській літературі Ю. Еткінд писав: “Не маючи змоги висловити свої думки у власній поезії, російські поети (передусім між роками 1934 і 1956) розмовляли зі своїми читачами устами Ґете, Шекспіра, Орбеліана і Гюго” [7, c.50].

Після Другої світової війни, завдяки блискучій школі українського художнього перекладу, яку очолював спершу М. Рильський, а після його смерті 1964р. – Г. Кочур, перекладна література систематично й повносило входить у національну культуру. Вершинними своїми осягами український художній переклад – месником – постає на повний зріст як своєрідна адекватна компенсація трагічно руйнованої в своєму історичному розвиткові оригінальної української літератури. Перекладна література стає також великим скарбом для прийдешнього через нагромадження тих лексичних, образних, віршових, структурно-конотативних ресурсів, які тепер можуть широко використовувати українські письменники.

Доля була жорстокою до наших перекладачів. Скільки було серед них полеглих, розстріляних, замучених, засланих! Але вони завжди стояли на сторожі Слова. Під віршовою сповіддю Г. Кочура:

"Приймаю, доле, все без скарги, без вагань,

Лиш вбережи, молю, мого життя основу, -

Моє оплачене поневірянням слово.

В нім сяє все, чого позбавлений в житті,

В нім – волі й вічності уламки золоті,

В нім – правді світовій і правді нашій дань” [2, c.28]

міг би підписатися кожний з цих подвижників.

На жаль, останніми роками наша перекладна література зазнала гіркотних, непоправних утрат: межу вічності переступили М. Бажан, Борис Тен, І. Стешенко, М. Лукаш, Г. Кочур, В. Лучук, О. Тарнавський, О. Зуєвський, Д. Паламарчук, В. Митрофанов, Й. Кобів.

Вмирають мудреці з держави слів,

Святі, що сущі над патериками...

Вкраїнської словесності держава

Поволі тратить гетьманів своїх...

(В. Коротич)

Для нашої філології важливий не лише художній переклад українською мовою, а й переклад українського художнього слова різними мовами, передусім англійською як світовою. І в цій ділянці маємо чимало звершень.

Що ж до україномовного науково-технічного перекладу, то він ледь животів, після короткочасного ренесансу, пов'язаного з Інститутом української наукової мови. Його було засновано 1921 року. Очолив установу акад. А. Кримський. Картковий матеріал інституту становив 1926р. понад 2 млн. одиниць, було укладено 34 термінологічних словники. Правда, видати поталанило лише 16, бо інститут було по-варварському знищено 1930р., під приводом надуманого процесу над фіктивною "Спілкою визволення України". Нас переслідують лексикографічні злидні; упродовж десятиліть, коли наша мова призначалася лише для домашнього вжитку, ми майже не видавали термінологічних словників, не мали ніяких умов для вишколювання перекладачів-синхроністів, перекладачів аудіо-візуальної комунікації, перекладачів дипломатичного рівня та богословської літератури. Лише зовсім недавно створено у нас Асоціацію перекладачів України – першу професійну організацію перекладачів, отже, ми ще не належимо до Міжнародної федерації перекладачів, FIT (Federation Internationale des Traducteurs), заснованої у Парижі 1953р., яка тепер об’єднує перекладачів понад 80-ти держав. За сприяння цієї організації, 1995 року опубліковано надзвичай вартісну колективну монографію за редакцією Ж. Делісл та Дж. Вудворс “Перекладачі крізь віки” водночас англійською та французькою мовами.

У Київському національному університеті імені Т. Шевченка був здавна перекладацький відділ, але його головним завданням було навчати військових перекладачів з російською як мовою-джерелом. Лише 1991р. ситуація там кардинально змінилася. Львівський державний (з 1999 р. – національний) університет імені Івана Франка вперше проводив набір на перекладацький відділ 1996 р., тобто в червні 2001 ми мали перший випуск фахівців. Одначе за допомогою викладачів з Київського національного університету імені Т. Шевченка ми випрацювали вже своє бачення цієї спеціальності, свою концепцію. Ось її головні засади: