Життя, віддане словесності (стр. 62 )

У 1958 р. Спілка Письменників України поновила довоєнне видання журналу "Всесвiт", але вже на вищому рiвнi – як лiтературно-мистецького i громадсько-полiтичного щомiсячника. Відтоді журнал функціонує і як органiзатор перекладацької справи в Україні. Теперішній редактор “Всесвіту” О. Микитенко у статті “Всесвіт”: сторінки історії” зазначає: “Знайти їх (перекладачів – І. І.) було важким завданням, оскільки старих фахівців, що пережили війну, було дуже небагато, молодь іще не підросла, теорії перекладу, по суті, не існувало, видавництва республіки тільки приступали в повоєнний період до широкої роботи в галузі перекладу, і ”Всесвітові” з самого початку його діяльності відводилась роль розвідника й піонера в цій важливій і складній справі” [7, c.20]. Роль “розвідників і піонерів” належала письменникам минулого, які поряд з оригінальною творчістю, працювали й над перекладами. Коли І. Франко та М. Грушевський редагували “Літературно-Науковий Вістник”, вони в кожному числі вміщували переклади. У ВАПЛІТЕ Микола Хвильовий налагоджував стосунки з культурами Західної Європи. Неокласики випрацювали блискучі перекладацькі засади. Саме від них починається суто раціоналістичний відлік в історії українського перекладу, що остаточно покінчив з травестіями, бурлесками, пародіями [2, с.175].

Однiєю з найскладнiших проблем, що постали перед журналом, був вибiр творiв для перекладу. Розглядаючи проблему рецепції літератури США, уважаю за доцiльне видiлити чотири iсторичнi перiоди, вiдмiннi з iдеологiчного погляду, що наклали свій відбиток на роботу журналу.

Перший перiод 1958-1964 рр. – вiдомий як перiод хрущовської вiдлиги. Саме на той перiод припадає вiдновлення "Всесвiту". I це не випадково: вiдродження демократичних норм i принципiв спiвжиття створювало сприятливi умови для нацiонально-культурного вiдродження, розвитку лiтератури i мистецтва України, пiднесення творчої i громадянської активностi художньої iнтелiґенцiї, зростання iнтересу людей до її доробку, дiяльностi в суспiльно-полiтичному життi. Українську лiтературу представляли рiзноманiтнi жанри та численнi твори, а саме українське художнє слово збагачували митці старшого покоління ­­­П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, А. Малишко, Леонід Первомайський, П. Загребельний, а також на повний голос заявили про себе поети і прозаїки - шістдесятники М. Вінграновський, Є. Гуцало, І. Драч, Р. Іваничук, В. Коротич, Л. Костенко, Є. Сверстюк та ін., виступи яких внесли струмінь нових ідей в поезію. Новими були не тільки патріотичні й гуманістичні віяння в їхній творчості, їхнє ставлення до України, людей і подій, а й те, що вони відродили повагу до мистецької значущості поетичного слова.

Це сприяло розвиткові журналу іноземної літератури "Всесвіт". Головним редактором журналу було призначено прозаїка і публіциста О. Полторацького (1905-1977), який мав чималий досвід в галузі журналістики, співпрацював ще з довоєнним “Всесвітом”, був головним редактором журналів “Україна” (1948-1952) та “Вітчизна” (1952-1958). До складу редколегії увійшли відомі письменники і громадські діячі О. Корнійчук, А. Малишко, Леонід Первомайський, М. Рильський, Ю. Смолич та ін. Вони сприяли розвиткові української літератури як власними оригінальними, так і перекладними творами, що було для них ефективним засобом підвищення власної майстерності.

У галузі поетичного перекладу редакція спиралася на мудрі поради М. Рильського, М. Бажана, М. Терещенка, В. Мисика, Леоніда Первомайського, Бориса Тена, які не раз пропонували свої переклади "Всесвітові". За той період В. Коротич та Г. Носкін переклали лише декілька віршів патріарха американської поезії, співця сільської Нової Англії Р. Фроста та добірку негритянських поетів США. Очевидно, проза посідала чільне місце в журналі. Редакція журналу збирала навколо себе повоєнних випускників університетів та інститутів іноземних мов, які тоді щойно починали свій творчий шлях як перекладачі художньої літератури. Йдеться про О. Тереха, М. Пінчевського, В. Бакуліна та В. Іонкіна, Л. Адамську, І. Шмарук, Ю. Лісняка. “З першого ж номера було прийнято твердий принцип, якого редакція дотримується досі. Оскільки завдяки досягненням культури і освіти російські переклади зарубіжної літератури доступні й нашим читачам такою ж мірою, як і українські, вирішено було друкувати на сторінках "Всесвіту" лише ті оповідання, повісті, романи, які ще не опублікувалися російською мовою” [7, c.20]. Наші дослідження показали, що цього принципу не дотримувалися майже з самого початку, не дотримуються його й тепер. Ось декілька прикладів з різних періодів роботи журналу: Дж. Стейнбек Хризантеми. Пресвята діва Кеті. (рос. пер.1940, укр. – 1964), Р. Бредбері. Усмішка. (1961, 1988), К. Маккалерс. Балада про сумне кафе. (1971, 1983), Т. Капоте. Одного Різдва. (1967, 1987), І. Шоу. Рудольф на золотому ковадлі. (1975, 1997), К. Воннегут. Хто я цього разу. (1975, 1995) тощо. Уривки з деяких творів було перекладено російською мовою, перш ніж з’явився український переклад, приміром Р. Бредбері Марсіанські хроніки. (1961, 1962), М. П’юзо Хрещений батько. (1970, 1973), Дж. Стейнбек Консервний ряд. (1964, 1965) та ін. Низка ж творів, як-от: К. Портер. Корабель блазнів. (укр. пер. 1978 р., рос. – 1989 р.), Ю. Уелті. Дочка оптиміста. (1974, 1975), Т. Вульф. Додому вороття нема. (1973, 1974), У. Фолкнер. Крадії. (1970, 1972), Р. Чандлер. Постріли у ресторані Сірано. (1980, 1991) та ін. Спершу з’явиллися друком в українському перекладі.

Щодо прози, то редакція знайомить читачів із творами письменників США, творчій манері яких притаманні ускладненість форми, використання нового тоді "потоку свідомості", зміщення часових площин (твори В. Фолкнера). Цей стиль був новим як для американської, так і для української літератури.

Не чужою у журналі була література реалізму, яка не завжди сягає глибин соціального аналізу, але вболіває за знедолених (новелістика В. Сарояна і Д. Клейтона, роман Ф. Стоуна), описує прагнення робітничого класу США (М. Грехем ), виступає проти фашизму (Дж. Стейнбек. Колись була війна), проти гонки озброєнь в США (Б. Коул), розповідає про життя американської провінції (М. Шулмен).

Наступний період охоплює другу половину 60-х, 70-ті рр. та першу половину 80-х рр. ХХст. Це був час застою. Письменників короткого літературного відродження переслідували за те, що вони відступали від офіційно встановленого методу. Відступи від норми називали формалізмом, абстракціонізмом, або модернізмом. Багато письменників було репресовано. Головною темою, творче розроблення якої офіційно заохочувалося в літературі і мистецтві, була боротьба - класова, збройна, за виконання виробничих планів, за врожай, за підвищення продуктивності праці тощо. А головними героями виступали насамперед переможці – чи то у війнах, чи то у мирному житті.

У творах українських письменників звучали революційні мотиви, розповідалося про подвиги народу у Великій Вітчизняній війні, змальовувалося життя села, а також явища в робітничому середовищі. Більшість творів належали до т. зв. “сірої літератури”. Проте було чимало талановитих творів, які здобули широке читацьке визнання (О. Гончар. Собор. Циклон. Бригантина; М. Стельмах. Дума про тебе новаторська поезія І. Драча, пристрасне поетичне слово Д. Павличка, публіцистично спрямовані вірші Б. Олійника, прозові твори П. Загребельного, Ю. Мушкетика, Є. Гуцала та ін.). Прикро, однак до читача не доходили сміливі поезії В. Стуса, літературно-критичні та публіцистичні твори І. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка та ін. Офіційна влада вважала творчість багатьох талановитих митців шкідливою для режиму і забороняла її. У сфері перекладу спостерігаємо дещо відмінне. 70-ті рр. ХХст. – “золотий вік” у роботі журналу. Це твердження суперечить тому, що відбувалося в межах полісистеми. Д. Наливайко пояснює це так: “Певну роль у цьому, очевидно, відіграла та обставина, що “Всесвіт” – журнал зарубіжної літератури, і це якоюсь мірою відводило від нього увагу ідеологічних церберів. Але основна заслуга належить тут головному редакторові (Д. Павличкові), який щиро уболівав за те, щоб “Всесвіт” став часописом високого рівня і не шкодував зусиль заради цієї мети” [8, с.8]. Д. Павличко був головним редактором “Всесвіту” з 1971 до 1978 року. З посади був звільнений з ідеологічних міркувань: за те, що дав згоду на публікацію статті В. Скуратівського “Шевченко в контексті світової літератури” (Всесвіт. 1978. №3), у якій йдеться про те, що Шевченко вперше в історії людства створив справжню фабулу з народного життя, оскільки сам був вихідцем з народу. Йому не потрібно було, як Пушкінові чи Достоєвському їздити в Оренбурзьку губернію, щоб ґрунтовно ознайомитися з першоосновою народного буття.

У 70-ті рр. ХХст. Довкола “Всесвіту” гуртуються перекладачі, глибокі органічні знання української мови у яких поєднуються з досконалим володінням англійською: М. Дмитренко, І. Шмарук, М. Пінчевський, О. Терех, Г. Петровська, Р. Доценко, С. Нікіташенко, О. Берг, Ф. Соломатін, В. Митрофанов, Ю. Лісняк, В. Батюк, В. Хазін, О. Коваленко та ін. Д. Павличко запровадив дві нових рубрики “Із світової скарбниці” (вперше, “Всесвіт”, 1975. №7) та “З літ минулих” (“Всесвіт”, 1983. №2). Завдяки першій поети світу, а зокрема і США, представлені вже не одним-двома віршами, а добірками, або цілими поемами, що давало змогу скласти значно виразніше уявлення про неповторне обличчя їхнього творця (поезії В. Уїтмена, Р. Фроста, Г. Лонгфелло, В. Дона, Е. По, Д. Гілла[21]). Читач уже міг ознайомитися з негритянськими та індіанськими поетами. Поезію США активно перекладали В. Коротич, В. Мисик, Д. Павличко, Ю. Косач, Г. Носкін, О. Буценко. До цієї рубрики належить один прозовий твір американського романтика XIX ст. Г. Мелвілла “Біллі Бад, формасовий матрос”. Друга рубрика презентує твори письменників міжвоєнних років: В. Фолкнера, Л. Брайянт, Дж. Чівера. Для американської сучасної прози характерне розмаїття жанрів і різнобарв’я тем. Однак всюдисуща система, яка не минала жодної сфери суспільного життя, зокрема й літератури, не могла не диктувати своїх переконань навіть у виборі творів для перекладу. У той період з’являється документальна повість А. Вільямса “Російська земля”. Центром авторської уваги у творі є образ революційного народу. Російська тема─центральна у творчості письменника, який працював у Росії кореспондентом соціалістичної преси. Очевидно, повість переклали суто з ідеологічних міркувань. Література, близька до соціалістичного руху, з’являється в Америці у 20-х рр. XX сторіччя, а розквіту досягає в 30-х рр. Представники цієї літератури переглядають свої переконання у контексті російського експерименту, виступають з активною пропагандою соціалістичних ідей, спираючись на досвід робітничого страйкового руху на батьківщині. Виходить переклад книги нарисів Е. Колдуелла “Смоленська дорога”. Вже назва вказує на те, що твір своєю тематикою пов’язаний з Росією. Напад нацистської Німеччини на СРСР застав письменника в Москві. Побачене в ті грізні місяці лягло в основу книги. Твір А. Галпера “Юніон-сквер” розповідає про процеси, які відбуваються в робітничому середовищі. Ці теми висвітлювалися і в ориґінальній літературі. Маємо зразок впливу норм оригінальної літератури на вибір твору для перекладу.

“Всесвіт” систематично знайомить читачів з творами реалізму США. Є серед них і твори, які поверхово аналізують американську дійсність у більшості сфер суспільного життя Америки. Це і життя “прославленого” Голлівуду (А. Бессі. Символ), ділової Америки (Д. Болл, Дж. Стейнбек, І. Шоу, А. Гейлі), американської школи (І. Гантер), країни воєнних літ (А. Сакстон); суворий реалізм поєднується з глибоким психологізмом (Д. Оутс), терор як невід’ємна риса американського суспільства у всіх його виявах (Дж. Семсон, Р. Френк, Р. Фіш); проблема співвідношення особистості з часом (Е. Доктороу), також низка творів, спрямованих проти фашизму (Е. Хемінгуей, В. Томас, Л. Геллман, Е. Портер).

З-поміж прози виділяються твори письменників т. зв. Південної школи (В. Фолкнер, Ю. Уелті, Е. Колдуелл, К. Маккалерс), яку об’єднує тематична спільність: історія краю, зосередження на расовій проблематиці, зображення трагізму й фарсу буття, злочину й насильства, а звідси – детективність сюжету, складність композиції, специфічне розв’язання проблем часу і простору, підвищена увага до фольклору, природи, гротеск і символіка як домінантні засоби художнього узагальнення.

У 1979 р. “Всесвіт” очолив письменник, публіцист, перекладач В. Коротич, який був головним редактором журналу “Ранок” (1966-1968), а після “Всесвіту” - російського журналу “Огонек”. Поважне місце у цей період займають переклади творів найвідоміших американських письменників-фантастів, які порушують у своїх творах найрізноманітніші теми: тут й інтерес Р. Шеклі до морально–психологічних проблем, відповідальність вченого за відкриття (А. Азімов); протест проти механістичної комп'ютеризації (Р. Бредбері); застереження людства проти загрози вбивчих воєн і виродження, яке несе йому технократична держава з її «масовою культурою” і бездуховністю (К. Воннеґут) та низка творів інших письменників (Ф. Браун, Г. Гаррісон, Т. Суонн). Чим можна пояснити такий інтерес до жанру наукової–фантастики? Твори української наукової фантастики як 30-х (М. Чайковський. За сили Сонця. В. Винниченко. Сонячна машина.), так і кін. 50-х, 60-х рр. ХХст. (В. Бережний, О. Бердник, О. Романчук, О. Тесленко, В. Заєць, М. Руденко) були заборонені за те, що в них містилася надмірна кількість наукових, філософських, релігійних понять. Розквіт жанру припадає саме на 70– та 80–ті рр. ХХст., (коли з'являються перші переклади наукової фантастики у "Всесвіті"). Українській науковій фантастиці тих років притаманне гумористичне ставлення до наукових відкриттів та пародіювання ідей і літературних форм, що їх запровадили письменники фантасти. Вони ж і роблять спробу побачити Україну в світлі сучасного і майбутнього розвитку, усвідомити її місце у контексті космічної еволюції життя. Отже, переклади знову ж таки виконують роль компенсатора. Популярність жанру пояснюється й широкою екранізацією творів зарубіжної фантастики у 70–80–х рр. ХХст. Завдяки цьому, жанр набув міжнародної популярності і одразу ж з'явився в Україні як засіб розповсюдження нових ідей.

У цей період публікують переклади з гумористики США: довоєнної – (Дж. Тербер, 30–ті рр. ХХст.), міжвоєнної – (Л. Г'юз), післявоєнної – (Дж. Донліві, А. Вуді). Гумор США, який бере свої традиції з т. зв. усного жанру "небилиці" (tall tale) характеризується лаконічністю та багатими фольклорними традиціями.

Третій період можна назвати "Епохою гласності" (1985–1991). Літературний процес в Україні набував нових творчих рис, нової якості. Розпочалася переоцінка суспільних ідеалів, історичних явищ, самої літератури. Письменство рішуче відмовляється догоджувати ідеологічним догмам, руйнує стереотипи суспільної свідомості. Багато письменників звернулися до такого наймобільнішого, сказати б, жанру, як публіцистика. Перекладачі також звертаються до цього жанру, відтворюючи низку нарисів Л. Брайант "Шість червоних місяців у Росії" (1918), де вона висловлює свої неоднозначні міркування щодо Російської революції. У творі натрапляємо, приміром, на такі думки “Було б дуже несправедливо ставити на карб вождям революції кожний їх хибний крок. З того, що я бачила, я висновую: їх завжди спонукала до дії воля більшості” [Всесвіт. 1989. №11. С.102].

Перебудовні процеси подали нову тематику для художнього осмислення, повернули літературі заборонені імен, творів і тем. Мовна ситуація, криваві події нашої історії, зокрема голодомор 1933 р. і трагедія 1937р., наркоманія й алкоголізм, виправні колонії, стан медицини, забруднення навколишнього середовища, хижацьке використання родючих земель, побутові проблеми міста і села, Афганістан, Чорнобиль – ось не повний перелік тем, які досить широко порушувала українська публіцистика, проза, поезія.

У царині перекладу з'являються твори, на які звичайно накладала заборону цензура тоталітарного режиму. Професор Іллінойського університету М. Фрідберг у ґрунтовному дослідженні про художній переклад у Росії пише: “Дуже мало читачів знали, що радянські переклади з західних письменників постійно піддавалися цензурі, тобто образливі абзаци, непристойні висловлювання про комунізм та СРСР, як і відверті сцени з інтимного життя, не публікувалися. Жертвами цензури були письменники, починаючи від Е. Хемінгуея до Ле Карре та від А. Сіллітоу до Гора Відала” [15, с.7]. Додам, що у 20х рр. ХХст. сатира і гумор були вилучені з української літератури. Історичну тематику було категорично заборонено, – як ніби то втечу від соціалістичної дійсності та вияв націоналізму. Отже, врешті виходять друком заборонені твори І. Стоуна "Бунт розуму. Роздуми про Зигмунда Фрейда” (написаний 1971), "Сотворіння світу" Г. Відала. Твір написано в історико–філософському дусі, як своєрідний огляд світових релігій, починаючи з V ст. до н. е.

Друкуються твори, різноманітні за своєю тематикою: в жанрі т. зв. фантазії Р. Баха, Дж. Дідіон "Демократія", яка є перифразом Хемінгуеївської метафори: "Чиста, ясноосвітлена місцина"; твір лауреата Нобелівської премії 1976 р. С. Беллоу "Гендерсон, повелитель дощу", в якому розглядається вічна тема: конфлікт особистості зі світом. Редакція друкує твори авторів Південної школи: Т. Капоте, К. Маккалерс.

Наукова фантастика 40-70-х рр. ХХст. посідає провідне місце у цьому періоді. Вона захоплює і, очевидно, захоплюватиме читачів світу і своєю особливою пристрасністю, і летом фантазії, і своєрідною інтелектуальною насиченістю. Наукову фантастику проголошено рупором найсучасніших ідей та екраном майбутнього. Отже, український читач має змогу ознайомитися як із "зірками" американської фантастики, як-от Р. Бредбері, А. Азімов, Г. Гаррісон, Р. Шеклі, А. Вуді, С. Кінг, У. Ле Гуїн, Р. Гайнлайн, так і з менш відомими письменниками Г. Каттнером, М. Рейнолдсом, Р. Куком та ін.

Помітним став жанр детективного роману, який є породженням зарубіжного світу. Такі уподобання можна пояснити тільки тим, що журнал розрахований на широкого читача, і редакція прагне привабити більшу читацьку аудиторію. Детективний жанр — один із штучних жанрів, який тяжіє до динамічної композиції, інформаційної насиченості і пов'язаний з пригодницькою літературою, отже, має на меті радше розважати, аніж збагачувати. Журнал знайомить читачів з авторами, які здобули популярність; Р. Чандлером, Д. Гемметом ("крутий" детектив”), В. Блетті та ін. Однак поезії у той період відводилося небагато місця: було надруковано лише декілька творів американських поетів В. Вільямса, С. Плат і Е. Каммінгса.

Четвертий період розпочався у 90–ті рр. ХХст. і триває досі. З 1986р. головним редактором "Всесвіту" є літературознавець, перекладач О. Микитенко, який до цього часу працював головним редактором видавництва “Мистецтво” (1964-1969), заступником головного редактора журналу “Всесвіт” (1971-1986). З часу розпаду Радянського Союзу література цілком відійшла від методу соціалістичного реалізму. М. Фрідберг, зокрема, писав: “У XX ст. інформація, закладена у російських перекладах західної прози, драми, поезії незрідка імпліцитно заперечувала цінності, які проповідувалися в радянській літературі. Саме завдяки перекладам радянський читач мав змогу ознайомитися з такими визначними письменниками 20 ст., як Е. Хемінгуей, який виступав проти будь-якої війни; з Селінджером і т. зв. “Молодими Розгніваними письменниками” і їхньою відмовою жити за системою цінностей батьків. Я задоволений, що переклад таких творів роками сприяв послабленню радянських догм, що врешті-решт привело до розпаду СРСР в 1991 р. У повному розумінні слова ці художні переклади були зв’язком із Заходом. Такий зв’язок сприяв розширенню політичних рамок” [15, с.47]. Відсутність цензурного пресу сприятливо позначається на розвиткові української ориґінальної літератури. Одразу ж друкується переклад драми "Державна зрада" Р. Лепіки (1914-2000). Автор народився в українській родині, тому українська тематика посідає помітне місце у його творчості (10 п’єс про Україну). Головний герой драми “Державна зрада” – Т. Шевченко. Драма писалася для американського глядача й американського театру; звідси – елементи авантюрної інтриги у творі і чимала частка художнього домислу. Твір не претендує на документальність, тому розмова Шевченка з царем та вимушений флірт Варвари Рєпніної з графом Орловим - вигадані, чимало віршів, що цитуються в творі, написано значно пізніше. Мова п’єси модернізована. Головне для автора – вічний конфлікт митця і влади, незламного духу і незламної сили, жадання свободи та імперської агресивності. Звичайно, твір вибрано передусім з ідеологічних міркувань.