Гематологія і переливання крові (стр. 35 )

Вивчення частоти розповсюдження групових антигенів еритроцитів при різних захворюваннях дозволяє встановити кореляційний зв'язок між фенотипом еритроцитів конкретної особи та її схильністю до розвитку будь-якої патології. Це може бути використано для медико-генетичної характеристики різних груп хворих та надає можливість виділяти групи ризику певних захворювань, розробляти та здійснювати профілактичні заходи [7].

Мета роботи – встановити асоціативний зв’язок деяких еритроцитарних антигенів з автоімунним гемолізом та дослідити розподіл імуногенетичних маркерів різних ізосерологічних еритроцитарних систем крові.

Матеріали і методи. Об’єктом дослідження були зразки крові 88 хворих на набуту гемолітичну анемію (з встановленим діагнозом АІГА, а також направлених для уточнення діагнозу), яким серологічно підтверджено автоімунний характер захворювання (виявлено неповні теплові автоімунні антиеритроцитарні антитіла та/або компоненти комплементу в прямій та непрямій пробах Кумбса, холодові аглютиніни).

Для визначення частоти еритроцитарних антигенів системи Резус у хворих на АІГА, здійснено типування еритроцитів 77 зразків крові для антигену D та 42 – для мінорних антигенів, 33 – для Cw, а також 37 зразків за антигеном К системи Keлл.

Еритроцитарні антигени груп крові АВ0 (А та В), Резус (антиген D), (антигени D, С, с, Е, е, Cw), К-антиген системи Келл визначали за допомогою моноклональних антитіл фірми «Гематолог» (Росія), в реакціях на площині, а також мікрометодом в гелі на картках фірми BIORAD (Швейцарія).

Популяційним контролем слугували результати досліджень зразків крові 3742 практично здорових осіб (змішана популяція Центрально-Української геногеографічної зони).

Для визначення достовірності спостережуваної асоціації при вивченні частот антигенів використовували розрахунки за критерієм Пірсона χ2 (з урахуванням поправки Йетса), критерій відносного ризику розвитку захворювання (R) визначали за методом Woolf.

Результати та їх обговорення. Виходячи з отриманих даних встановлено, що частота груп крові у хворих на АІГА та контрольній групі в межах системи АВ0 достовірно не відрізнялася (табл. 1).

Таблиця 1

Частота розповсюдження антигенів системи АВ0

Досліджувана група	АВ0 система
0	А	В	АВ
абс.	%	абс.	%	абс.	%	абс.	%
Хворі на АІГА, n=87	28	32,2	28	32,2	21	24,1	10	11,5
Контрольна група, n=3742	1319	35,2	1352	36,1	773	20,7	298	8,0
Критерій Пірсона (з поправкою Йетса), c2	0,49	0,75	0,33	1,23

Доведена відсутність асоціативного зв’язку розвитку АІГА з будь-яким із антигенів системи АВ0 (p>0,05 для усіх її антигенів).

Дані щодо частоти розподілу еритроцитарних антигенів системи Резус у хворих на АІГА порівняно з контрольною групою надані в таблицях 2, 3.

Таблиця 2

Частота розподілу антигену Rho(D)

Досліджувана група	Кількість осіб	Резус-належність
Rho+	rh-
абс.	%	абс.	%
Хворі на АІГА	77	63	81,8	14	18,2
Контрольна група	3707	3096	83,5	611	16,5
Критерій Пірсона (з поправкою Йетса), c2	0,14

Виходячи із результатів, що наведені в табл. 2 очевидно, що частки резус-позитивних та резус-негативних пацієнтів хворих на АІГА, близькі до контрольної групи. Незначне збільшення частки резус-негативних осіб свідчить про відсутність асоціативного зв'язку між відсутністю антигену D та схильністю до АІГА (p>0,05).

Таблиця 3

Частота мінорних антигенів системи Резус

Дослідна група	Антигени
C	c	E	е
абс.	%	абс.	%	абс.	%	абс.	%
Хворі на АІГА, n=42	35	83,3	34	80,9	9	21,4	42	100,0
Контрольна група, n=1415	900	63,6	1090	77,0	427	30,2	1384	97,8
Критерій Пірсона (з поправкою Йетса), c2	6,07 p<0,05	0,16	1,94	0,18
Критерій відносного ризику, R	2,8	-	-	-

Виходячи з даних, представлених в таблиці 3, виявлено достовірну асоціацію АІГА з антигеном С із значимим відносним ризиком виникнення захворювання (R=2,8). Проте, беручи до уваги низький рівень захворюваності АІГА (один випадок на 70–100 тисяч осіб) та значну поширеність антигену С серед населення Центрально-Української геногеографічної зони, недостатньо високий рівень асоціації (0,01<р<0,05), отримані дані потребують критичного відношення та подальших спостережень, а зазначений антиген не може виступати в ролі імуногенетичного маркера схильності. Достовірних позитивних асоціацій з іншими мінорними антигенами Rh-Hr не встановлено.

Крім того, було здійснено вивчення частоти еритроцитарного резус-антигену Сw у хворих на АІГА у порівнянні з популяційним контролем для оцінки його асоційованості з АІГА (табл. 4). Антиген Cw виявлено у 12 із 33 досліджених осіб (36,4%): у 6 – з ідіопатичними та у 6 – із симптоматичними формами АІГА. У чотирьох випадках носійства вказаного антигену спостерігалась комбінована автоімунна патологія (автоімунна тромбоцитопенія в структурі синдрому Фішера-Еванса, автоімунний гепатит, системний васкуліт), у двох – основним захворюванням була В-клітинна хронічна лімфоїдна лейкемія.

Таблиця 4

Частота розповсюдження антигену Сw

Досліджувана група	Загальна кількість обстежених	Кількість Сw+ осіб
абс.	%
Хворі на АІГА	33	12	36,4
Контрольна група	420	24	5,7
Критерій Пірсона (з поправкою Йетса),c2	35,21 р <0,001
R	9,32

Цікаво, що антиген Cw виявлявся тільки у осіб, сироватка крові яких обов´язково містила неповні теплові антиеритроцитарні антитіла (за рахунок субкласів IgG1 та/або IgG3). Встановлено наступні серологічні варіанти АІГА серед Cw+ пацієнтів: АІГА з неповними тепловими аглютинінами (11 випадків) і один випадок – змішаний варіант (теплові та холодові (IgM) аглютиніни). При холодовій аглютиніновій хворобі у резус-фенотипі еритроцитів антигену Cw не було виявлено.

Виходячи з отриманих даних встановлено, що антиген Сw достовірно частіше зустрічався у фенотипі хворих, ніж у контрольній групі (24 з 420), що відповідно склало 36,4% і 5,7%.

Таким чином, у хворих на АІГА достовірно підвищена частота антигену Сw, що робить його вірогідним маркером ризику даного захворювання. Оскільки комплекс антигенів Резус має вирішальне значення для стабільності структури мембрани еритроцитів, можна припустити: наявність антигену Сw у фенотипі індивіда особливим чином змінює стан клітинної мембрани, що може сприяти зриву імунологічної толерантності і спонукати до синтезу автоантитіл. У той же час не можна виключати дії інших патогенетичних факторів як чинників гемолітичного процесу.

У ході дослідження нами не було встановлено асоціативний зв´язок АІГА з наявністю у їх фенотипі антигену К системи Kell, хоча частота його майже в 2 рази більша, ніж середня в популяції (табл. 5).

Таблиця 5

Частота розповсюдження антигену К

Досліджувана група	Загальна кількість обстежених	Кількість осіб
абс.	%
Хворі на АІГА	37	5	13,5
Контрольна група	1499	118	7,9
Критерій Пірсона (з поправкою Йетса), c2	1,59 р>0,05
R	1,82

Слід відмітити, що у хворих на АІГА з Сw+ фенотипом у трьох випадках із 12 (у 25%) мала місце комбінація цих антигенів (фенотип СwСсК+). Не виключено, що антигени К та Сw здійснюють деякий синергічний вплив на еритроцитарну мембрану, котрий сприяє автоімунізації.

Висновки: 1. Доведена відсутність асоціативного зв’язку розвитку АІГА з будь-яким із антигенів системи АВ0.