Гематологія і переливання крові (стр. 45 )

У післявоєнні роки спостерігалося швидке зростання периферійної мережі служби крові. Цьому сприяла наполеглива робота Київського НДІ переливання крові і невідкладної хірургії та створеного у 1940 р. Львівського НДІ гематології та переливання крові. Наприкінці 50-х років у роботу станцій переливання крові почали впроваджуватися нові технології, зокрема, виготовлення компонентів крові, а у 60-ті р. розпочаті напрацювання з одержання препаратів крові.

Слід особливо наголосити, що завдання, які були поставлені перед інститутом і відділом практичною охороною здоров’я та медичною наукою, вирішували фахівці, які в ньому працювали.

Першим завідувачем відділу консервування крові (1942–1946 рр.) була Олександра Герасимівна Полубоярінова. До цього вона працювала лікарем-хірургом, а у подальшому молодшим та старшим науковим співробітником. З червня 1962 р. – завідувач|завідуючого| відділу заготівлі крові|заготовки, заготівлі|. Олександра Герасимівна активно проводила наукові дослідження з проблеми заготівлі донорської крові. У 1964 р. захистила кандидатську дисертацію «Консервація крові синантрином| «С» і її експериментально-клінічна оцінка» на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук. Учене звання старшого наукового співробітника їй було присвоєно у 1967 році. Її було нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр|.», значком «Відмінник охорони здоров'я», грамотами Київського міського комітету КПУ, міськвиконкому, Шевченківського райвиконкому. Поєднувала|сполучала| наукову і виробничу роботу з|із| громадською|громадською| діяльністю. З 1976 р. по 2007 р. працювала лікарем|лікаркою| у Київському міському центрі крові.

З 1946 р. відділ консервування та заготівлі крові очолив лікар|лікарка|-хірург, кандидат медичних наук Юхим Абрамович Грінберг, який у 1948 р. захистив кандидатську дисертацію «Морфологічні і біохімічні зміни у крові, консервованої на глюкозо-цитратних і цитратних розчинах». У 1956 році Юхиму Абрамовичу присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника. Велику увагу Грінберг Ю. А. приділяв організаційно-методичній роботі служби крові. Був нагороджений медалями та грамотами за участь у Великій Вітчизняній війні.

З 1969 р. по 1974 р. науково-організаційним відділом інституту керував кандидат медичних наук Микола Андрійович Леоненко, досвідчений організатор охорони здоров’я. Великий досвід роботи на відповідальних посадах Української РСР, а саме, з 1952 р. по 1959 р. – зав. Макіївським відділом охорони здоров’я, з 1959 р. по 1963 р. – начальник Управління лікувально-профілактичної допомоги Міністерст­ва охорони здоров’я УРСР, з 1963 р. по 1969 р. – завідувач Київським відділом охорони здоров’я, сприяв покращенню роботи відділу. Ним, у співавторстві з проф. іком, в 1983 р. видана монографія «Служба крові лікувально-профілактичної установи», у якій висвітлена робота відділення переливання крові та організація трансфузіологічної терапії у лікувальних установах.

Роман Борисович Гутник у відділі працював з 1959 по січень 1993 року, спочатку – на посаді лікаря, а у 1962 році був обраний за конкурсом на посаду молодшого наукового співробітника. У 1963 році захистив кандидатську дисертацію «Лабораторна і експериментальна оцінка лактатно-сахарозо-глюкозного| розчину для збереження|зберігання| еритроцитів». З 1966 року – старший науковий співробітник, а у 1970 році захистив докторську дисертацію «Плазмаферез, цитаферез| і їхній вплив на організм донора». Був керівником підрозділу протягом
19 років, з 1974 по 1993 рік. – один із фундаторів служби крові України. Його внесок у розвиток виробничої і клінічної трансфузіології| важко|скрутно| переоцінити. Багато ним зроблено з впровадження методу плазмаферезу на станціях переливання крові країни. Працював з|із| товариством|товариством| Червоного хреста. За його участі організовані і проводилися перші курси підвищення кваліфікації для працівників служби крові. Професор – |з'являється, являється| розробник |лави, низки| пре­па­рату «Протесаліну»|. Його наукові розробки узагальнені в 187 публікаціях, 3 винаходах, 7 методичних рекомендаціях та 4 монографіях. був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня|міри|, трьома медалями і нагрудним знаком «Відмінник охорони здоров'я».

У підрозділі працювали:

Зінаїда Микитівна Бабій – лікар|лікарка|, молодший науковий співробітник (1959–1963 рр|.). У 1966 році захистила кандидатську дисертацію. Працювала молодшим та старшим науковим співробітником у різних підрозділах інституту: лабораторіях мікробіології та бакконтролю, СНІД та СНІД-асоційованих інфекцій у службі крові. Була нагороджена значком «Відмінник охорони здоров'я».

Людмила Олексіївна Ковалкіна – молодший науковий спів­ро­бітник науково-організаційного відділу інституту (1974–1985 рр.). У 1983 році захистила кандидатську дисертацію «Підви­щення ефективності розвитку донорства і переробки донорської крові». За час роботи опублікувала 16 наукових робіт, методичні рекомендації по підвищенню ефективності роботи станцій і відділень переливання крові, розвитку донорства. Займалася проблемою організації служби крові України. У теперішній час займає посаду доцента кафедри гематології та трансфузіології НМАПО ім. .

Кандидат медичних наук Лариса Петрівна Муравова – старший науковий співробітник відділу, працювала з 1974 р. по 1993 р.

Поліна Володимирівна Яралова – кандидат медичних наук, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник науково-організаційного відділу інституту (1977–1985 рр.). Займалася питаннями організації служби крові і гематологічної допомоги населенню. У інституті працювала з 1961 року. У 1966 році захистила кандидатську дисертацію «Вплив іонізуючого випромінювання на консервовану шкіру».

З квітня 1987 р. по грудень 1989 р. на посаді молодшого наукового співробітника у відділі працювала Галина Іванівна Мороз, брала участь у вирішенні організаційних проблем гематологічної допомоги дитячому населенню. Займалася питаннями планування заготівлі донорської крові у обласному регіоні.

У підрозділі на посаді молодшого наукового співробітника з 1987 р. по 1989 р. працювала Світлана Борисівна Яковенко. Вона була співвиконавцем розробки нового препарату крові – α2-макроглобуліну.

Ядвіга Іванівна Федорова – кандидат медичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник лабораторії організації гематологічної і трансфузіологічної| допомоги населенню (1993–2000 рр.). Велику увагу приділяла організаційним питанням служби крові, проводила аналіз діяльності закладів переливання крові, брала участь у підготовці довідників.

Петро Михайлович Перехрестенко – доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії Української РСР у галузі науки і техніки, керівник підрозділу з 1998 р. до 2012 р. на громадських засадах. Під його безпосереднім керівництвом були виконані фундаментальні і прикладні наукові розробки зі створення|створінню| нових високоефективних препаратів із донорської крові, патогенетично| обґрунтована і успішно застосована в широкій клінічній практиці нова технологія діагностики гемостазіопатій| і лікування онкогематологічних хворих із застосуванням трансплантації клітин|клітин| кордової крові. Всі науково-дослідні розробки, що проводились за участі були завершені винаходами, на які одержані|отримані| патенти України. Він є |з'являється, являється|автором понад 300 наукових робіт, у т. ч. 3 монографій та навчальних посібників, 9 авторських свідоцтв і патентів, 5 інформаційних листів, 12 методичних рекомендацій та 23 довідників «Показники діяльності служби крові України» і «Показники діяльності гематологічної служби України». Для удосконалення діяльності служби крові і гематологічної служби України ним спільно з іншими фахівцями були підготовлені: проект Закону України «Про донорство крові і її компонентів», прийнятий Верховною Радою України у 1995 році, «Програма розвитку донорства крові і її компонентів на 2002–2007 роки», що була затверджена Кабінетом Міністрів України у 2001 році, стандарти діагностики і лікування онкогематологічних хворих. Науковим співтовариством у 1995 р. його було обрано головою Українського республіканського наукового товариства|товариства| гематологів і трансфузіологів|. Він є|з'являється, являється| членом редакційних колегій і рад|порад| профільних наукових журналів|часописів| в Україні і Росії – «Гематологія і трансфузіологія|», «Український журнал|часопис| гематології і трансфузіології|», «Клінічна хірургія|» та інших, головним редактором республіканського збірника|збірника| «Гематологія і переливання крові», а також членом Європейської асоціації гематологів. За його активної участі як голови оргкомітету були успішно проведені IІI-V з'їзди гематологів і трансфузіологів| та інші науково-практичні форуми. очолює єдину в Україні Спеціалізовану раду із захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальністю «гематологія та трансфузіологія» 14|.01.31. Нагороджений орденом «Знак Пошани|пошани|», двома медалями, значком «Відмінник охорони здоров'я».

Лідія Василівна Назарчук – доктор медичних наук, головний науковий співробітник відділу організації трансфузіологічної| та гематологічної допомоги ДУ «Інститут гематології та трансфузіології| НАМН| України» з 2001 року. В інституті працює з січня 1966 року. Вирішує проблему отримання алогенних| імунних антиінфекційних препаратів крові. У 1973 році захистила кандидатську дисертацію, вчене звання старшого наукового співробітника присвоєно в 1985 році. У 1994 році захистила дисертаційну роботу «Принципи розробки антисинегнійних| і антипротейних| препаратів крові» на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук. Є| автором 250 наукових праць, |з'являється, являється| 15 винаходів і патентів. Розробник антиінфекційних препаратів донорської крові: антисинегнійної|, антипротейної|, антилептоспірозної| плазми; протиправцевого, антисинегнійного|, антипротейного|, антилептоспірозного|, антидифтерійного імуноглобулінів. З 2000 року займається проблемами донорства, виробничої трансфузіології|. Автор нововведень, інформаційних листів, 4 методичних рекомендацій,
8 довідників «Діяльність служби крові України» (2000–2007 роки) |речень|. Нагороджена медалями «Винахідник СРСР», «1500 років Києву», «Ветеран праці», значком «Відмінник охорони здоров'я», почесними грамотами Кабінету Міністрів, АМН, МОЗ| України, профспілкою медпрацівників України.