Електронний посібник до вивчення курсу Клінічна фармакологія та лабораторний супровід для фармакотерпії (стр. 32 )

Визначити поразку ретикулоендотеліальної системи: чи є поліаденопатія; чи збільшені печінка і селезінка.

Лабораторна діагностика СЧВ

1. Призначити клінічний аналіз крові (необхідно не менше двох досліджень):

чи виявляється анемія; чи є лейкопенія; чи є лімфопенія; чи є тромбоцитопенія.

2.Провести імунологічне дослідження крові (виключити препарати, що здібни виклика-

ти вовчаночний синдром): чи позитивний LE - тест (клітини Березовського – Штернберга); чи підвищені титри AT до нативної ДНК; псевдопозитивна реакція на сифіліс; чи підвищені титри АНФ; чи виявляється вовчаночний антикоагулянт; чи позитивний тест Кумбса.

3.Провести біохімічне дослідження крові: досліджувати білковий спектр крові; креатинін сироватки крові (при необхідності).

4. Призначити загальний аналіз сечі: звернути увагу на сечовий осад; чи є протеїнурія.

Провести біопсію нирок (за показаннями): проаналізувати дані біопсії (індекс хронізациі, індекс активності).

Сформулювати розгорнений клінічний діагноз з урахуванням рубрик робочої
класифікації СЧВ і відобразити: характер перебігу хвороби; активність процесу; клініко-морфологічну характеристику поразки органів і систем з
вказівкою стадії функціональної недостатності; характером перебігу вовчаночного процесу, клинико-анатомичної характеристикою поразки органів, а також фармакодінамічнимі і фармакокинетичнимі властивостями нового лікарського засобу.

Лабораторний контроль: прослідкувати динаміку анемічного синдрому; прослідкувати динаміку ШОЕ; оцінити кількість лейкоцитів, лімфоцитів, тромбоцитів; здійснити контроль показників, що відображають стан імунної і запальної активності при СЧВ (особливу увагу звернути на титри AT до нативної ДНК, LE-клетки); оцінити лабораторні прояви сечового синдрому;

Об'єм методів контролю визначається клініко-морфологічною характеристикою поразки органів:

Біопсія нирок (при стійких ниркових порушеннях – в міру необхідності.

Хвороба Бехтерева (ХБ)

Хвороба Бехтерева – хронічне системне запалення суглобів, переважно хребта, з обмеженням його рухливості за рахунок анкилозірованія анофізальних суглобів, формування синдесмофітов і кальцифікації спінальних зв'язок.

Форми ХБ: центральна (поразка хребта); різомелічеська (хребет + плечові і / або тазостегнові суглоби); периферична (хребет + периферичні суглоби).

Основні проявлення: Біль і скутість в крестцово-повздошной області тривалістю > 3 міс, що не зменшуються у спокої. Біль і скутість в грудному відділі хребта.

Обмеження рухів в поперековому відділі.

Обмеження дихальної екскурсії грудної клітки.

Ірит, іридоцикліт (у анамнезі).

Рентгенологічни ознакі: двосторонній софоїлєїт HLA B27+.
Додаткові: артрофія сідничних м'язів; синовіт колінного суглоба; «шпори» п'ят.

Позасуглобові прояви ХБ: поразка очей (ірит, увеїт, епісклерит, іридоцикліт, рідше – катаракта). Серцево-судинна патологія: аортіт, перикардит, рідко – повна поперечна блокада. Ураження нирок: амілоїдоз, нирково-кам'яна хвороба. Поразка легенів: рідко – фіброз. Нервова система: радікулярний синдром, рідко синдром «кінського хвоста».

Лабораторні показники: прискорення ШОЕ; анемія; лейкоцитоз; > CR-белка;

1. Клінічний аналіз крові: анемія; лейкоцоз; > ШОЕ.

2. Біохімічне дослідження крові: CR - білок підвищений.

3. Дослідження синовіальной рідини: > полінуклеоз; рівень білка підвищений;

< в'язкість; невелика кількість фагоцитов.

4. Спеціальні дослідження: HLAB-27.

Лабораторни дослідження з вузликового поліартеріїту

1. Клінічний аналіз крові: нормохромна анемія; лейкоцитоз; тромбоцитоз;

збільшення ШОЕ; гіпереозинофілія > 10%.

2. Біохімічни дослідження крові: діспротєїнемія; креатинін більше 14 мг% і сечовина > 40 мг% без зв'язку з порушенням виделітельной функції нирок, зміна ЩФ, підвищення рівня печінкових ферментів.

3. Імунологічне дослідження крові: РФ, АНФ (титри); наявність антигена гепатиту В; зміст СЗ, С4 компонентів комплементу.

4. Загальний аналіз сечі: протєїнурія; зміна сечового осаду.

5. Біопсія дрібних і середніх артерій: наявність гранулоцитів або мононуклеоров в стінці артерій.

Лабораторни дослідження з подагри

Лабораторна і інструментальна діагностика подагри: дослідження синовіальной рідини проводиться відразу після її отримання; поляризаційна мікрокопія (пошук кристалів); клінічні аналізи крові та сечі.

Біохімічне дослідження крові: сечова кислота, креатинін, сечовина, ACT, АЛТ, гамма-ГТП, білірубін, холестерин, глюкоза.

Визначення швидкісті клубочкової фільтрації.

Лабораторни дослідження з системної склеродермії

1. Клінічний аналіз крові: чи виявляється гіпохромна анемія; чи є лейкопенія або лейкоцитоз; чи є збільшення ШОЕ.

2. Біохімічний аналіз крові: чи є гіперпротеїнемія; чи є гипергаммаглобулінемія; досліджувати креатинін; зміст CRВ (ц-реактивний білок).

3. Імунологічне дослідження крові: визначити підвищення специфічних антинуклеарних антитіл (анті-Scl-70 і антіцентромерни антитіла); наявність антитіл до ДНК і РНП; наявність ревматоїдного і антинуклеарного чинників.

4. Загальний аналіз сечі: наявність протеїнурії; чи є зміна осаду сечі.

При необхідності виконується морфологічне дослідження біоптатов шкіри,
синовіальной фасції, м'язів.

При виявленні в процесі дослідження лабораторних показників, що свідчать
про важкі порушення функцій ряду органів і систем (печінка, нирки, кров) потрібен

тривалий, моніторний лабораторний контроль з дослідженням: динамікі зміни в загальних аналізах крові.

Досліджувати загальний аналіз сечі в динаміці.

Оцінити динаміку Scl-70 і антіцентромерних антитіл, АНФ. Провести в динаміці рентгеноконтрастни дослідження травної системи.

Об'єм методів контролю визначається клініко-морфологічною характеристикою поразки органів. Морфологічни дослідження шкіри.

Лабораторна діагностика дерматоміозіта

1. Призначити клінічний аналіз крові: оцінити ступінь тяжкості анемії; оцінити величину ШОЕ.

2. Провести біохімічне дослідження крові і виявити: чи змінена концентрація м'язових ферментів (КФК, альдолаза, ACT, АЛТ і ЛДГ); визначити чи змінена концентрація міоглобіну в сироватці крові.

3. Провести дослідження сечі на міоглобін.

Провести біопсію скелетних м'язів з подальшим гістологічним дослідженням: чи виявляється запальна інфільтрація периваскулярної і інтерстиціальної зон навколо міофібрил; при гістологічному дослідженні м'язів – ознаки некрозу м'язової волокнини
1 і 2-го типів, фагоцитоз, регенерація з базофілією, крупні ядра і ядерця
в сарколемі, варіабельность розміру міофібрил, запальний ексудат.

Лабораторни дослідження β2-агоністов – бронхолітіков

Сучасні β2- агоністи є ефективними і безпечними бронхолітичнимі засобами, що володіють деякою протизапальною активністю. Залежно від цілей і завдань дослідження можна вибирати препарати з різною тривалістю дії і активністю. Дані методичні вказівки призначені для проведення клінічних випробувань нових β2-агоністов, використовуваних для лікування хронічних бронхообструктівних захворювань.

Бронхіальна астма (БА) – хронічне запальне захворювання повітряних шляхів, що викликає гіперреактивність бронхів, приводить до епізодів свистячих хрипів, що повторюються, задишки, утруднення в грудній клітці і кашлю, особливо в нічний і уранішній годинник.

Хронічна обструктивна хвороба легенів (ХОБЛ) характеризується частково необоротною обструкцією дихальних шляхів унаслідок запалення і склерозу (хронічний бронхіт) і втрати еластичного каркаса легенів за рахунок деструкції периферичних воздухоносних просторів (емфізема).

Хронічний обструктивний бронхіт (ХОБ) – це захворювання фактично є стадією «0» ХОБЛ, що характеризується хронічним дифузним неалергічним запаленням бронхів, приводить до прогресуючого порушення легеневої вентиляції і газообміну за обструктивним типом і що виявляється кашлем, задишкою і виділенням мокроти, не пов'язаними з поразкою інших органів і систем організму.

Принциповою відмінністю БА від ХОБЛ є оборотна обструкція дихальних шляхів і наявність в альвеолярному просторі в основному еозинофілів, тоді як при ХОБ наголошується виражена запальна активність нейтрофілів. Проте при ХОБЛ може бути поєднання оборотної і необоротної обструкції.

Інгаляційні β2-агоністи

Фармакологічна дія β2-агоністов. Механізм пов'язаний з дією на β2-адренорецептори і активації, зв'язаній з рецептором аденілатциклази, що приводить до збільшення утворення цАМФ, яка стимулює роботу кальцієвого насоса, і концентрація Са в міофібрилах знижується. β2-адренорецептори широко представлені в бронхах, на поверхні еозинофілів і огрядних клітинах. Щільність цих рецепторів в легенях збільшується у міру зменшення діаметру бронхів. Бронхолітіки знижують тонус і опір дихальних шляхів, зменшують ступінь повітряності легенів, збільшують толерантність до фізичного навантаження, покращують функцію дихальних м'язів, розслабляють спазмірованни бронхи, покращують мукоциліарний кліренс, змінюють склад секрету (наприклад, підвищують секрецію іонів хлора і води в бронхіальний просвіт, знижують рівень катіонного білка і еозинофілів в бронхоальвеолярному секреті), зменшують ексудацію плазми і холінергични ефекти, відома і супресорна дія на продукцію медіаторів запалення. При надмірній стимуляції чутливість β2-адренорецепторов зменшується, а при збереженні надмірної стимуляції відбувається зменшення числа рецепторів на поверхні кліток, що обумовлює неефективність лікування. Найбільш безпечними препаратами є селективні β2-агоністи – короткої дії: сальбутамол, беротек, тербуталін і тривалої дії: формотерол, сальметерол (їх відрізняє висока ліпофільность). З селективністю тісно пов'язана побічна дія препарату. За збільшенням коефіцієнта селективності β2-агоністи розташовуються так: беротек < формотерол < сальбутамол < сальметерол. Оскільки час настання ефекту у препаратів короткої дії не перевищує 4 хв, всі вони використовуються для купірування бронхоспазма, в деяких випадках – для профілактики (перед фізичним навантаженням, перед передбачуваним контактом з трігером і тому подібне), а також в діагностичних цілях: для визначення оборотності бронхообструкції, що відрізняє БА від ХОБЛ. Тривалість їх дії – приблизно 4 год.