Податок на прибуток (стр. 28 )

Відповідно до статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

В податковому обліку емітента векселя (векселедавця, покупця) згідно із пп. 4.1.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 000/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 000/97-ВР, зі змінами та доповненнями) до валового доходу включаються, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

При цьому відповідно до пп. 4.2.10 п. 4.2 зазначеної статті не включається до складу валового доходу номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики.

Одночасно згідно із нормою абзацу п'ятого пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Таким чином, операція з видачі та погашення векселя в розмірі його номінальної вартості не відображається в податковому обліку векселедавця-покупця.

Роз'яснення із зазначеного питання надано ДПА України в листі від 14.12.2004 № 000/6/15-1116.

За червень 2009 р.

Питання: Як змінились граничні норми добових витрат для відряджень за кордон?

Відповідь: Відповідно до постанови КМ України від 23.04.1999 р. № 000 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" для працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності (крім державних службовців та осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів) у разі коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях не включаються витрати на харчування, установлені такі граничні норми добових витрат для відряджень за кордон - у сумі в гривнях, еквівалентній 50 доларам США за офіційним курсом гривні до долара США, установленим Національним банком на день видачі авансу.

У разі коли до рахунків вартості проживання у готелях включаються витрати на:

– одноразове харчування, для відряджень за кордон - у сумі в гривнях, еквівалентній 40 доларам США за офіційним курсом гривні до долара США, установленим Національним банком на день видачі авансу;

– дворазове харчування, для відряджень за кордон - у сумі в гривнях, еквівалентній 27,5 долара США за офіційним курсом гривні до долара США, установленим Національним банком на день видачі авансу;

– триразове харчування, для відряджень за кордон - у сумі в гривнях, еквівалентній 17,5 долара США за офіційним курсом гривні до долара США, установленим Національним банком на день видачі авансу.

Питання: Підприємство-резидент є підприємством із 100-відсотковим іноземним капіталом компанії-нерезидента. Підприємство-резидент здійснює діяльність у межах договору про спільну діяльність і не отримує інших доходів, крім доходів від участі у спільній діяльності.

Чи оподатковується сума нарахованих на користь компанії-нерезидента дивідендів, якщо отриманий від участі у спільній діяльності прибуток уже було оподатковано в межах договору про спільну діяльність?

Відповідь: Підпунктом 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 000/94-ВР (зі змінами та доповненнями, далі-Закон) визначено, що рішення емітента корпоративних прав щодо виплати власникам корпоративних прав дивідендів не залежить від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду за наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону крім випадків, передбачених пп. 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п. 10.1 ст. 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. При цьому такий авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Зазначеним підпунктом також установлено, що обов'язок з нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена п. 10.1 ст. 10 цього Закону (крім платників цього податку, які підпадають під дію п. 7.2 ст. 7 чи пп. 10.2.3 п. 10.2 ст. 10 цього Закону.

Враховуючи зазначене, у разі прийняття рішення про виплату дивідендів підприємство-резидент має нарахувати та сплатити одночасно з виплатою дивідендів авансовий внесок з податку на прибуток у сумі 25 % від суми дивідендів, незважаючи на джерело отримання доходу. Нарахована сума авансового внеску зазначається у рядку 20 Декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 000.

Роз’яснення із зазначеного питання було надане у журналі «Вісник податкової служби України» (№ 44 за 2006 рік).

Питання: Наше підприємство купує у нерезидента товари, які потім розповсюджує на території України. Як оподатковуються податком на прибуток операції з імпорту товарів?

Відповідь: Оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті передбачено п. 7.3 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 р. № 000/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями, далі – Закон № 000).

Відповідно до пп. 7.3.2. п. 7.3 ст. 7 Закону № 000 витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 статті 7, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 000 визначено, що доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв

на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

У разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти. У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансова вартість придбаної іноземної валюти визначається на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана (пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону № 000).

Згідно з пп.7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону № 000 платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за середньозваженою вартістю або ідентифікованою вартістю. Зміна методу оцінки балансової вартості іноземної валюти протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.

Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами відповідно до пп. 11.2.3. п. 11.2 ст. 11 Закону № 000 є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Таким чином, коли першою подією є перерахування попередньої оплати за імпортним контрактом, то підприємство збільшує валові витрати на суму балансової вартості перерахованої валюти після фактичного оприбуткування товару. Якщо ж спочатку оприбутковано товар (підписано акт виконаних робіт або наданих послуг), то до складу валових витрат необхідно віднести його вартість (вартість робіт, послуг), розраховану із застосуванням курсу НБУ, що діяв на момент митного оформлення товару (або підписання відповідного акта).

При перерахуванні коштів в оплату за отримані товари (роботи, послуги) перерахунок валових витрат підприємства не відбувається, оскільки заборгованість в іноземній валюті відповідно до пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону № 000 не виникає.

Роз'яснення із зазначеного питання було надані в листах ДПА України від 31.01.2004 р. № 000/7/15-1117 та від 06.08.2005 р. № 000/6/15-2315.

Питання: Громадська організація, яка включена до Реєстру неприбуткових установ і організацій за ознакою "0006", безоплатно отримала послугу.