Податок на прибуток (стр. 59 )

Відповідь: Стаття 19 Закону України від 28.12.1994 р. № 000/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 000/97-ВР, зі змінами і доповненнями) (далі – Закон № 000) визначає порядок усунення подвійного оподаткування прибутку підприємств.

Суми податків на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб'єктами господарської діяльності за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку на прибуток в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, розрахована за правилами, встановленими цим Законом (п. 19.1 ст. 19 Закону № 000).

Розмір зарахованих сум податку на прибуток з іноземних джерел протягом податкового періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку протягом такого періоду (п. 19.2 ст. 19 Закону № 000).

Проте не всі податки, сплачені в інших країнах, підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань. Перелік таких податків визначено п. 19.3 ст. 19 Закону № 000, зокрема, це: суми податку, сплачені з пасивного прибутку (дивідендів, процентів, страхування, роялті); податок на капітал (майно) та приріст капіталу; поштові податки; податки на реалізацію (продаж); інші непрямі податки незалежно від того, чи підпадають вони під категорію прибуткових податків, чи оподатковуються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав.

Згідно з п. 19.4 ст. 19 Закону зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку на прибуток проводиться за умови подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності міжнародного договору України про усунення подвійного оподаткування доходів, ратифікованого Верховною Радою України.

Перелік країн, з якими Україна уклала договір про уникнення подвійного оподаткування (станом на 1 січня 2007 року), було наведено в листі ДПАУ від 20.01.2007 р. № 000/7/12-0117.

Що стосується письмового підтвердження, то така довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно із законодавством такої країни. Довідка повинна бути належним чином легалізована та перекладена.

Якщо виконуються всі вищезазначені ст. 19 Закону № 000 умови (наявність міжнародного договору України про усунення подвійного оподаткування доходів з країною в якій отримано доходи, наявність письмового підтвердження про сплату податку за митним кордоном України, сплачений податок не зазначено в п. 19.3 ст. 19 Закону № 000), то відповідно до наказу ДПА України від 29.03.2003 р. № 000 „Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання” суми податку на прибуток, сплаченого за межами митної території України, потрібно відобразити у рядку 13.2 „податок, сплачений з прибутку (крім пасивного), отриманого за кордоном (не більший за визначений граничний розмір заліку)” таблиці 1 додатку К6 до рядка 13 декларації з податку на прибуток для здійснення зарахування суми податку на прибуток у розмірі, що не перевищує „українського” податку з такого закордонного прибутку, визначеного за даними окремого внутрішнього обліку.

Стосовно оподаткування в Україні доходу, одержаного за кордоном, слід зазначити, що відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону № 000 валовий дохід – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону про податок на прибуток):

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку – дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Отже, підприємство має віднести отриманий за кордоном дохід до складу валового доходу на загальних підставах відповідно до норм Закону № 000. При цьому до валового доходу необхідно включити всю суму доходу, отриманого за кордоном згідно договору (тобто без зменшення такого доходу на суму утриманого за кордоном податку на прибуток), оскільки суми утриманого за межами митної території України податку на прибуток будуть враховані при визначенні податкових зобов’язань в Україні згідно порядку визначеного ст. 19 Закону № 000.

Питання: Чи потрібно відображати в податковому обліку заборгованість по заробітній платі?

Відповідь: Ні, не потрібно.

Згідно з п. 1.25 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 000/94 „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 000/97) під терміном "безнадійна заборгованість" розуміють, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Нормами ст. 233 Кодексу законів про працю України визначено, що до заробітної плати не застосовується строк позовної давності.

Оскільки до заробітної плати, нарахованої до виплати у грошовій, не застосовується термін "позовна давність", а заборгованість по заробітній платі не підпадає під визначення "безнадійна", то норми ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо порядку врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості по заробітній платі, яка нарахована та віднесена до складу валових витрат платника податку, не застосовуються.

Слід зазначити, роз’яснення з цього питання також були надані листом ДПА України від 02.09.2004 р. № 000/7/15-1117.

Питання: Підприємство за неприйняття на роботу громадян із соціально незахищених верств населення відповідно до законодавства сплатило кошти до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту інвалідів. Чи відносяться такі витрати підприємства до валових витрат?

Відповідь: Ні, не відносяться.

Згідно із підпунктом 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 000/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 000/97-ВР, зі змінами і доповненнями) передбачено норму, відповідно до якої не включаються до складу валових витрат затрати платника податку на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

Згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 р. „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (зі змінами і доповненнями) у випадку непрацевлаштування інвалідів у належній, установленій нормативом кількості підприємство щороку сплачує відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (для підприємств, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір санкцій за відповідне робоче місце визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві). Зазначимо, що дані положення не поширюються на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, що обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Одночасно у зазначеній статті відмічається, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства проводять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, законодавством у сфері зайнятості установлено обов’язковість прийняття на роботу в межах визначеної квоти громадян, які потребують соціального захисту та не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідів, які не досягли пенсійного віку. Сплата підприємством грошових коштів згідно із Законами України „Про зайнятість населення” та „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” до відповідних фондів – Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту інвалідів – у разі незарахування на робочі місця у певній кількості зазначеної категорії громадян є санкцією за порушення встановлених нормативів.

У зв’язку з цим суми таких понесених підприємством відповідно до законодавства витрат не відносяться до складу валових витрат на підставі підпункту 5.3.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Питання: В якому розмірі включаються до валових витрат представницькі витрати? Чи можна збільшити валові витрати у випадку придбання представницьких витрат за готівку?

Відповідь: Згідно із підпунктом 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 000/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 000/97-ВР, зі змінами і доповненнями) (далі – Закон № 000) до валових витрат включаються витрати платника податку на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Разом з цим, відповідно до підпункту 5.4.8 зазначеної статті не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.